Усі тварини рівні, але деякі рівніші

Про революцію 1917 року та її наслідки, або Як свині можуть стати людьми говорили у  книжковому клубі юнацького відділу м.Кам'янське "На перехресті" під час  дискусії за   повістю - антиутопією "Колгосп тварин" Джорджа Орвелла, де в алегоричній формі розповідається про часи становлення СРСР. 

Зокрема, тут ідеться про революцію 1917 року, про брехливі обіцянки, що "земля - селянам, а заводи - робітникам", про розкуркулення, примусові переселення, репресії, розстріли і про мільйони замордованих у сталінських концтаборах. От лише замість людей герої цієї повісті - тварини. Але чи так вже вони різняться між собою?

Після жвавого обговерення переглянули мультфільм 1954 року за однойменним твором Джорджа Орвелла. Історія про усі «принади» комунізму. Успішна революція на фермі, здійснена тваринами проти господаря, веде до сумних наслідків через підступних свиней, які все використовують для власної вигоди.

Якщо хочеш переглянути цей мультфільм

https://www.youtube.com/watch?v=mCY0V0sqaL0

Цілую, Леся!

У день народження Лесі Українки члени книжкового клубу "На перехресті" юнацького відділу бібліотеки на Шевченка вирішили   відвідати театральну виставу Кам'янського академічного музично - драматичного театру ім.Лесі Українки.

Задоволені й щасливі ділилися враженнями: "Вистава жива, барвиста, чудова гра акторів. Переживання і хвилювання головна актриса Марина Юрченко передала чудово. Ми повірили актрисі, що саме такою могла бути Леся.

Гра інших акторів прикрасила виставу. Хотілося б  більше бачити таких робот, щоб ми, глядачі краще розуміли, дізнавалися про  життя наших поетів і письменників. Я радий, що побував на виставі "Цілую, Леся".

Книга, яка допоможе говорити з підлітками на складні теми

Книжковий клуб юнацького відділу «На перехресті» замахнувся на  роман  Роберта Корм'е «Шоколадна війна» вперше опублікований в 1974 році. 

Критика прийняла «Шоколадну війну» із захопленням, а в 1988 році за книгою був знятий однойменний фільм, пізніше його номінували на премію «Незалежний дух» як краще дебютне кіно.

Торгівлею у звичайній приватній школі Триніті адміністрація школи прикриває свої брудні махінації. Кожен із учнів щороку щось продає, нині йдеться про 50 коробок шоколадних цукерок. Продавати цукерки заради честі школи — ось обов’язок кожного учня Триніті. Почесний і начебто добровільний. Але спробуй відмовитися, як 14-річний дев’ятикласник Джері Рено, і тобі покажуть, яким може бути життя «білої ворони». Цькування, фізичні розправи, дзвінки додому — всі, здається, вже давно знають, якими жорстокими можуть бути підлітки. Якщо ж у справу включається напівлегальна школярська спільнота Варти, яка контролює життя школи, усе стає ще серйознішим. А відмова від продажів усупереч прямому розпорядженню Варти — мало не смертельний вирок.

Багато хто думає, якщо не говорити про проблему, то її ніби немає. Але це не так. Люди завжди хворітимуть, наркотики нікуди не зникнуть, а в школі не всім пощастить з однокласниками. Як би ми не старалися, проблеми прийдуть до наших дітей; питання лише в тому, чи будуть вони до цього готові. Тому говорити про складні речі необхідно якомога раніше, а викладати якомога простіше, що б дитина зрозуміла, чому так відбувається і як це пережити. Ось тут стане в пригоді література: автор підняв проблему, захопив історією, оголив її непривабливу сторону й показав вихід з ситуації, а дорослому залишається тільки обговорити прочитане.

Раджу звернутись до рекомендацій Оксани Рішки "5 книг, які допоможуть говорити з дітьм на складні теми" https://thepage.ua/ua/style/life-style/5-knig-yaki-dopomozhut-govoriti-z-ditmi-na-skladni-temi та суб’єктивний блоґ про дитячі й підліткові книжки "Читацькі нотатки Христі Нечитайко" http://nechytaiko.blogspot.com/2013/08/blog-post_12.html

"Собаче серце": фільм чи книга?

Днями в книжковому клубі "На перехресті" юнацького відділу бібліотеки на Шевченка м.Кам'янське переглядали та обговорювали екранізацію твору Михайла Булгакова  «Соба́че се́рце» режисера Володимира Бортка. Але спочатку читали повість.

Обговорювали жваво. Думки розділились: одним більше сподобалась книга, другим фільм, треті наполягали на тому, що фільм додав фарб та розуміння твору. Відмітили чудову гру акторів.

Керівниця клубу - бібліотекарка Лариса Лощенкова згадала цікаві факти з життя Михайла Булгакова. Розповіла про те, хто був  прототипом літературного персонажа професора Преображенського, зокрема, дядька Булгакова - лікаря - гінеколога Миколу Покровського, хірурга Сергія Воронова,  біолога Іллю Іванова, Самуїла Воронова тощо.

Професор Преображенський з роману «Собаче серце» заробляв тим, що вживляв немолодим заможним панам статеві залози мавп, а жінкам - яєчники самок приматів. В результаті багатії переживали другу сексуальну молодість і щедро обдаровували «чарівника» грошовими знаками. Пес Шарик, спостерігаючи за клієнтурою Пилипа Пилиповича, зробив висновок: «сороміцька квартирка».

Літературознавці називають цілий ряд фігур, які слугували Михайлу Булгакову в якості прототипів для його героя. Але, мабуть, тільки один з них знайшов світову популярність, заробляючи на тому ж, на чому і Пилип Пилипович. Самуїла Воронова називали «генієм», «людиною, що подарували людям вічну молодість» ... А потім оголосили шарлатаном і навіть ... винуватцем епідемії СНІДу.

Детальніше тут:

https://aif.ru/society/history/metod_doktora_voronova_kak_prototip_professora_preobrazhenskogo_potryas_mir

У книжковому клубі "На перехресті" презентували фільм "Висота"

Після літніх канікул в юнацькому відділі бібліотеки на Шевченка м.Кам'янське розпочав роботу книжковий клуб "На перехресті" переглядом фільму "Висота" 1957 року за романом Є. З. Воробйова.

Глядачі порівнювали події  у фільмі з подіями  у книзі, шукали спільне, раділи кадрам зі знайомими місцями, відмічали просту й зрозумілу лексику кінострічки.

Зацікавленість цією стрічкою є зрозумілою. Фільм знятий саме у нашому місті, у зйомках брали участь будівельники й монтажники доменної печі №2 Дніпростальконструкція".

Дякуємо за чудовий матеріал краєзнавцю Дмитру Кубанову, якими ми скористалися під час підготовки засідання клубу.

http://bonum-urbis.blogspot.com/2018/02/50.html

Книга-опера-балет

Учасники книжкового клубу "На перехресті" юнацького відділу м.Кам'янське люблять експериментувати.Книги читали, фільми за книгами дивилися та обговорювали, театральні вистави відвідували. На черзі опера. Зібралися і поїхали до Дніпропетровського академічного театру опери та балету на оперу "Онєгін.Life" за участю  співачки Марії Максакової.

До речі, дехто вперше познайомився з мистецтвом опери, але перше знайомство не відвернуло глядачів від незвичного жанру.Навпаки.Були зачаровані високим мистецтвом.

Не всі погодилися з режисерським трактуванням знайомих образів і розгубилися. Як з цим бути? На допомогу прийшли керівник клубу-бібліотекар Лариса Лощенкова й учасниця клубу-студентка музичного коледжу Марина Данкєєв. Вони самі із задоволенням спостерігали за грою акторів і водночас професійно пояснювали іншим деякі музичні, режисерські та акторські тонкощі.

Література, опера, театр-різні форми мистецтва, що по різному передають зміст твору, але й допомагають його краще зрозуміти. Запланували відвідати балет. А поки що читаємо твір.

Інформацію підготувала бібліотекар юнацького відділу Лариса Лощенкова.

Стефан Цвейг "Амок" - Михайло Мельник "Дикий"

У молодіжному книжковому клубу юнацького відділу бібліотеки на Шевченка м.Кам'янське взялися читати новелу Стефана Цвейга "Амок", бо йшли на виставу театру одного актора "Крик" за мотивами цього твору.

Нові засідання молодіжного книжкового клубу «На перехресті».

Засідання молодіжного книжкового клубу «На перехресті» було присвячено книзі Елли Матоніної «Щасливе життя». Автор книги - Елла Євгенівна Матоніна (дівоче прізвище Гнедина) народилася в Дніпродзержинську. У 1954 році закінчила жіночу школу № 1 і поїхала в Білорусію. В даний час живе в Москві. У книзі "Щасливе життя" розповідається про події Кам'янського -Дніпродзержинська, про побут і уклад життя городян протягом майже століття. Читаючи твір, подумки переносишся в міські куточки тих часів, порівнюючи їх з нинішніми.

"Ця стара дворянська родина пережила правління двох імператорів, революцію, дві світові війни, життя у Радянському Союзі. Але, щоб не трапилося в житті героїв книги за складне століття, ними правила завжди любов: поезія серця мала такі ж права, як поезія думки "- йдеться в книзі  «Щасливе життя ".

Члени клубу прочитавши книгу вирішили відвідати ті місця, про які йде мова в книзі. А допомогла їм у цьому відома журналістка, краєзнавець, екскурсовод Любов Алексіевська.

На наступному засіданні клубу читали, обговорювали і дивилися фільм по книзі Річарда Баха «Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон». Це повість-притча розповідає про чайку, що вчилася життю і мистецтву польоту. Книга про самовдосконалення і самопожертву, маніфест безмежної духовної свободи. Повість, як і багато інших творів Річарда Баха, є багатошаровою: кожен читач сприймає лише ту частину змісту тексту, до розуміння якої він готовий. За поверхневим рівнем сюжетного оповідання проглядається маніфест деяких тенденцій світогляду сучасності: філософію надлюдини, що сходить до Ніцше; позитивне мислення, властиве американській культурі; елементи буддизму з його концепцією перевтілення і відсутністю категорії трансцендентного Бога, творця світу. За повісті в 1973 році режисер Холл Бартлетт зняв однойменний фільм - говорила керівник клубу Лариса Лощенкова.

Книжный клуб на экскурсии по мистическому Каменскому.

Руководитель молодежного "Книжного клуба "На перекрестке" при юношеском отделе Центральной городской библиотеки им. Т.Г. Шевченко Лариса Лощенкова предложила прочитать книгу Эллы  Матононой "Счастливая жизнь".

 В книге рассказывается о событиях Каменского - Днепродзержинска, о быте и укладе жизни горожан на протяжении почти века. События, описанные в книге, касаются достаточно узкого круга семьи, где-то в пределах 30-ти человек. Центром Вселенной была их семья. "Эта старая дворянская семья пережила правление двух императоров, революцию, две мировые войны и знала жизнь великого, уникального в человеческой истории государства Советский Союз. Но, чтобы ни случилось в жизни героев книги за сложное столетие, ими правила всегда любовь: поэзия сердца имела такие же права, как поэзия мысли и долга. Потому что не от мировых  вопросов люди топятся и стреляются" - так написано в предисловии книги "Счастливая жизнь".

Но, упоминание множества фамилий их знакомых, друзей, соседей, заставило некоторых читателей после знакомства с книгой заняться поисками своей семейной истории.

Читая произведение, мысленно переносишься в городские уголки тех времен, сравнивая их с нынешними.

После прочтения и обсуждения книги Эллы Матониной "Счастливая жизнь" решили пройтись по тем местам, о которых говорится  в книге.

А библиотекарь читального зала Алла Гузовская подготовила и провела экскурсию "Мистическое Каменское", в которой рассказала об истории городского парка, таинственном доме со шпилем и др.

Экскурсия удалась, участники узнали много интересного и мистического о своем родном городе.

Книжный клуб "На перекрестке" читал и смотрел трагедию Шекспира "Гамлет".

В молодежном книжном клубе при юношеском отделе Центральной городской библиотеки им. Т.Г. Шевченко читали трагедию Шекспира "Гамлет". 

Руководитель клуба Лариса Лощенкова говорила о том, что 416 лет прошло с тех пор, как была написана и впервые поставлена в шекспировском «Глобусе» эта пьеса. Она переведена на все языки мира, сыграна несчетное количество раз, объяснена, истолкована, интерпретирована армией шекспироведов, театроведов и театральных критиков. Трагедию называют главной пьесой человечества, а образ Гамлета причислен к вечным, наряду с Прометеем, Одиссеем, Каином, Фаустом, Мефистофелем, Дон Жуаном, Тартюфом, Дон Кихотом…

 «Гамлет» – это зеркало, которое стоит на большой дороге, и по этой дороге мимо этого зеркала идут народы, идут века, поколения, государства. И все видят в этом зеркале себя. Сам принц Гамлет в разговоре с актерами говорит, что цель театра была и есть – держать зеркало перед природой, являя каждому веку и сословию его точное подобие и отпечаток.

После прочтения книги члены клуба отправились в театр на одноименный спектакль в постановке режиссера Сергея Чулкова.

Сектакль и произведение оставили неизгладимый след в душах ребят из книжного клуба.

У молодіжному книжковому клубі читали п'єсу Володимира Винниченка "Закон".

У книжковому клубі "На перехресті" при юнацькому відділі Центральної міської бібліотеки ім. Т.Г. Шевченко читали п'єсу Володимира Винниченка "Закон".

Украй суперечлива постать геніального письменника, цікавого художника, «архіпоганого» політика не вкладається в рамки пересічної особи. В цій людині уживалися кілька еґо, адже, з одного боку, це був митець світового розміру з надзвичайно глибокою естетикою екзистенціаліста на кшталт Сартра, Камю, Гайдеггера; ніцшеанець за переконаннями, напівбуддист за розумінням будови світу та місця в ньому людини, а з другого боку, натура напрочуд уразлива, людяна, вірна українській ідеї. Одначе такий сплав низки егоцентризмів дав нам митця водночас і трагічного, і, як це не парадоксально, багато в чому цинічного, відтак феноменального в нашій культурі. Недарма за право назвати Винниченка своїм змагалися московська та українська еліти – розповідала керівник клубу Лариса Лощенкова.

Психологічні параметри художніх пошуків В.Винниченка охоплюють найделікатніші грані буття людської душі. У цьому плані п’єса “Закон”, котру дослідники назвали “зразком мінімальної кількості характерів, демонструє один з найнапруженіших сюжетів. Кохання, материнство, подружня вірність, сила інстинктів – це та низка проблем, морально-етична сутність котрих має служити формуванню цілісної особистості.

Винниченко кардинально змінив творчі засади мистецтва, поклав край реалізмові (причому вже у своїх ранніх творах) і проклав шлях модернізмові, застосував у своїй творчій практиці психоаналіз як метод, проголосив можливість вибирати свою віру, свою надію, свою любов. Він досліджував психологічні таємниці людини, аналізував першопричини її поведінки, гру інстинктів, поєднання соціальних і біологічних чинників. Його драматургія була вільна від побутово-етнографічних деталей, зосереджувалася на малодослідженому попередниками типажі.

 Драми Винниченка виконували провокативну функцію, шокували публіку, привертали загальну увагу до, здавалося б, випробуваних віками традицій, спонукали ламати їх, пропонуючи взамін усталених норм, екстравагантні моделі поведінки, але однозначної відповіді на проблеми не давали.

Учасники книжкового клубу збиралися подивитися п'єсу Винниченка "Закон" в театрі, але на жаль з - за хвороби одного з акторів спектакль був замінений на інший.

 

В книжном клубе читали и смотрели Маркуса Зусака "Книжный вор".

На декабрьском заседании книжного клуба "На перекрестке" обсуждали произведение  Маркуса Зусака "Книжный вор".

«Книжный вор»  — роман австралийского писателя Маркуса Зусака, написанный в 2006 году. Находился в списке «The New York Times Best Seller list» более 230 недель. Экранизирован в 2013 году режиссёром Брайаном Персивалем. Роман построен необычным образом — повествование ведется от лица Смерти, которая у автора является мужчиной. Смерть представляет собой довольно расплывчатый образ, однако его присутствие в романе играет важную роль. Смерть рассказывает о своей нелегкой работе и часто дает свои собственные комментарии по поводу происходящего в книге.Роман разделен на десять частей, каждая из которых имеет собственное название. Заключительная, десятая часть, называется так же, как и сама книга — «Книжный вор» - рассказывала руководитель клуба Лариса Лощенкова.

После обсуждения произведения посмотрели фильм.

В фильме мы видим о Германию, канун Второй мировой войны. Смерть готовится начать свою жатву. Девятилетняя Лизель переезжает в Мюнхен к своим приемным родителям и с их помощью учится читать. С каждым днем чтение становится ее жизненной потребностью, и Лизель начинает воровать книги — единственную отраду ее жизни. Все, что она узнает из них, помогает ей понять события, происходящие вокруг нее — гонение на евреев, антифашистское движение, унижения и голод. Все это, в конце концов, сложится в ее собственную историю, историю ее жизни.

Отзывы участников книжного клуба:

Книжный вор - книга, которая не оставит без эмоций. Эта, наверное, единственная книга, над которой я действительно ревела. Роман задевает за живое, заставляет задуматься и почувствовать эмоции других людей, которым пришлось пережить войну. Уникальная особенность романа - это то, что повествование книги ведется от необычного лица - историю о маленькой Лизель, о ее семье и друзьях нам расскажет Смерть! Здесь смерть - это не женщина в черном одеянии с косой, как мы ее обычно представляем, здесь смерть с душой и хорошим чувством юмора. Смерть, у которой самая нелегкая работа в мире - забирать чужие души - мнение Кати.

Это очень сильная книга, которая способна перевернуть все сознание и заставить переоценить многие вещи - считает Денис.

Необычайно сильная книга. По-детски наивная, и во-взрослому печальная - так охарактеризовал книгу Антон.

Пробирает до слез, до мурашек. Казалось бы, что все уже знаешь, уже сколько раз пересказана тема фашисткой Германии кем только можно, а все же не можешь не ужасаться вновь и вновь реалиям жизни того времени - мнение Андрея.

Заседание молодежного книжного клуба "На перекрестке" прошло в юношеском отделе Каменского.

25 сентября в юношеском отделе Центральной городской библиотеки им. Т. Г. Шевченко прошло очередное заседание книжного клуба "На перекрестке". Тема встречи была - лирика осени.

Осень, наверное, самое поэтичное время года. Осень послужила источником вдохновения для многих поэтов и помогла воплотить в жизнь их замыслы. Осень  - госпожа с большой буквы, так писал об этом времени года Константин Бальмонт. Перечитывайте поэтические строчки. Прислушайтесь к лирике осени, внемлите ее красоте, и она щедро одарит вас вдохновением. Осень - пора легкой, едва уловимой грусти, что витает, где-то рядом, но не показывается на глаза.

Осень вновь напомнила душе о самом главном

Осень, я опять лишен покоя... – такими словами начала встречу руководитель клуба Лариса Лощенкова.

Посмотрели фильм Л.Бессона "Дом".

Участники клуба читали свои любимые стихи об осени.

Есть в осени первоначальной

Короткая, но дивная пора —

Весь день стоит как бы хрустальный,

И лучезарны вечера...

Пустеет воздух, птиц не слышно боле,

Но далеко ещё до первых зимних бурь

И льётся чистая и тёплая лазурь

На отдыхающее поле...

Осень. Сказочный чертог,

Всем открытый для обзора.

Просеки лесных дорог,

Заглядевшихся в озера.

Как на выставке картин:

Залы, залы, залы, залы

Вязов, ясеней, осин

В позолоте небывалой.

Ты опять со мной, подруга осень,

Но сквозь сеть нагих твоих ветвей

Никогда бледней не стыла просинь,

И снегов не помню я мертвей.

 Я твоих печальнее отребий

И черней твоих не видел вод,

На твоём линяло-ветхом небе

Жёлтых туч томит меня развод.

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п'ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

Водить осінь хороводи,

Під мелодію дощів

На прогулянку виходять

Парасолі і плащі.

Члены клуба Антон и Анжелика исполнили каверы на песни зарубежных исполнителей об осени.

В книжном клубе читали и смотрели "Таманго" Проспера Мериме.

В молодежном книжном клубе "На перекрестке" в этот раз обсуждали  новеллу Проспера Мериме "Таманго".

Проспер Мериме — один из замечательных критических реалистов XIX века, чье творчество огромно, а созданные им произведения — неувядаемы. Причина этому — жизненная сила его произведений, их совершенная форма. Тема резкого разоблачения нравов господствующего общества пронизывает каждую новеллу писателя. Не стала исключением и новелла «Таманго» , написанная Мериме в 1829 году. С давних пор проблема власти волнует человечество. Человек стремится обладать всем — деньгами, людьми, властью над всем и всеми. Несомненно, волновало это поэтов и писателей, борющихся за свободу человека, свободу его мыслей, деятельности, жизни.

Повествование переносит нас в эпоху колонизаторской деятельности белых и угнетения негров. Перед нами возникает образ типичного представителя буржуазной цивилизации, лицемерной и бездушной. Это — работорговец капитан Леду, которому противостоят Таманго, негритянский вождь, и его соплеменники. Участь рабов, которых выбирает капитан, просто ужасна. Для Таманго, который их продает, рабы хуже любого заурядного предмета, хуже любого другого товара. Но жалка и мрачна в итоге участь и самого Таманго, выжившего, но спившегося и умершего в больнице — ведь чернокожий гигант, привыкший к свободе и ставший полковым литаврщиком, не вынес «благодеяний» цивилизации. Нужна ли ему такая жизнь, и жизнь ли это?

Писатель не идеализирует своего героя, образ вождя не приподнят автором над действительностью: Таманго первобытен и дик. Он невежествен, суеверен, эгоистичен и жесток. Но вместе с этим он — человек, которому присущи и некоторые черты, по-своему возвышающие вождя над своими соплеменниками. Таманго стремится к свободе и гордо, с выдержкой проходит через тяжелые испытания. Оказавшись среди других невольников, он пытается разными способами уговорить их поднять бунт, чтобы вернуть себе свободу. Ему это удается, и взбунтовавшиеся рабы убивают всю команду. Но плыть на корабле, которым никто из присутствующих не умеет управлять, затруднительно. Неудивительно, что освободившиеся невольники терпят крушение и в конце концов гибнут от голода, жажды, палящего солнца и растущего отчаяния. Негры правы, обвиняя в своих несчастьях Таманго. Это он сначала продал их в рабство, а затем поднял на бунт. Он обманом добивался от них помощи. Это он, когда их, одного за другим, постигла гибель, оставался по-прежнему равнодушным к их судьбе. Но больше ли в Таманго варварства, чем в гаденьком буржуа Леду, вообще не считающего негров людьми? Новелла «Таманго» и выраженный в ней протест против торговли людьми заставляют задумываться над такими проблемами, о существовании которых порой и не подозреваешь - рассказывала руководитель клуба  Лариса Лощенкова.

Затем  участники клуба посмотрели одноименный фильм Джона Берри, снятый в 1958 году.

Главная идея фильма в том, что одно из самых больших несчастий и бед, которые принесла цивилизация человечеству - работорговля. Таманго - это африканский воин, узнавший власть денег и быстро привыкший к «благам» цивилизации - спиртному, оружию, предательству.

Тема новеллы "Таманго" актуальна и для нашего времени:отношение европейцев к беженцам и переселенцам.