А ви знали,

що перший безплатний Інтернет-центр у нашому місті відкрився 24 роки тому — і досі залишається безплатним?

25 січня 2002 року в центральній
міській бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка запрацював Інтернет-центр, створений завдяки перемозі  у міжнародному  конкурсі проектів «Інтернет в публічних бібліотеках», оголошеному Посольством США.

Тоді це були лише 5 сучасних на той час комп’ютерів, принтер, сканер і дуже слабенький — але безплатний — інтернет.

Саме з цього почалося знайомство тисяч користувачів із цифровим світом — у стінах бібліотеки 

#визналищо

Експонати музейної кімнати

Ламповий радіоприймач «Рігонда» (лат. Rigonda), марка стаціонарних лампових радіол першого класу, що виготовлялися на радіозаводі ім. А. С. Попова у Ризі у 1963—1977 роках.

Назва "Rigonda" взято з роману Віліса Лациса "Втрачена батьківщина". У романі є вигаданий острів Рігонда — прозорий натяк на Ригу. 

«Втрачена батьківщина»(1940) (латис. Zudusī dzimtene) — пригодницький роман  латиського  письменника Віліса Лаціса, написаний у традиціях Джека Лондона. Книга розповідає про юнака-тубільця Ако, полоненого під час нападу на острів. Вналідок обставин він опиняється на яхті багатих ледацюг, що подорожують. Усі його думки - про те, як допомогти своєму маленькому, але відважному народу звільнитися від білих колонізаторів. Переклад з латиської С. Скляренка.

#експонати_музейної_кімнати

Історія одного кохання

Мстислав Заборовський увів Шурочку Простакову з-під вінця. Його почуття були настільки сильними, що, доводячи свою любов і неможливість жити без жінки з усмішкою Джоконди, він на її очах випив склянку етилового спирту.

Переїхавши до Кам’янського, родина Заборовських потоваришувала з художником і архітектором Олексою Соколом. Зачарований зовнішністю Олександри, її внутрішнім світом і тією загадковою усмішкою, що нагадувала «Мону Лізу» Леонардо да Вінчі, митець вирішив написати її портрет. На жаль, ця робота не зберіглася.

На зображенні — овальний портрет жінки в темному капелюшку та світлій блузі зі шнурівкою. Вона ледь усміхається — м’яко й стримано, і ця усмішка справді має «джокондову» загадковість. Унизу — підпис: «Улыбка Джоконды» (фото з архіву Л. Заборовської, м. Дніпро)

Детальніше тут: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська. Дніпро.- 2020

#визналищо

А ви знали, що ...

в селищі Романкове в 1904 році була відкрита перша й єдина в Катеринославській єпархії вчительська жіноча школа?

До неї приймали дівчат віком від 13 до 17 років православного віросповідання, які закінчили початковий курс навчального закладу або здобули домашню освіту.

Навчання було платним і тривало три роки — саме тут готували майбутніх вчительок, які мали нести освіту в громади краю.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

Вони виходять проти полум’я

Тим, хто попри ожеледицю дістався бібліотеки на Шевченка, справді пощастило. Тут відбулася чергова лекція Микити Неманова, присвячена історії японської культури епохи Едо — а саме одному з найколоритніших міських явищ Японії: пожежникам Едо та їхній боротьбі з вогнем.

Уявіть собі Едо. Дерев’яне місто. Тісні вулиці. Вітер із затоки.

І раптом — дзвін тривоги. Вогонь. Знову.

Це хікесі — пожежники епохи Едо. Не в блискучих обладунках і не з технікою, а з голими руками, сокирами й шаленою відвагою. Вогонь у місті був щоденним ворогом — майже живою істотою: швидкою, ненаситною, смертельною. І хікесі йшли йому назустріч.

Вони майже не «гасили» пожежі в нашому розумінні. Вони ламали будинки, валили дахи, виривали балки, створюючи порожнечу — щоб вогню не було чим дихати. Стояти на даху, коли під ногами тріщить дерево, а поруч реве полум’я, — це була їхня робота.

Вони не були самураями. Вони були простими міськими хлопцями, але народ любив їх більше за вельмож. Про них співали, їх зображали на гравюрах, їм заздрили. Вони були зухвалі, галасливі, іноді билися між собою — але коли з’являвся вогонь, місто дихало спокійніше, знаючи: хікесі прийдуть.

Едо горів сотні разів. Але щоразу знаходилися люди, які бігли не від пожежі, а до неї.

Ось ким були японські пожежники епохи Едо.

Браво, Микито!

Слідкуйте за нами. У наступній лекції — про чайну церемонію.

Ваша бібліотека на Шевченка

Бібліотерапія разом із бібліотекою на Шевченка

«Сон короля» – це роман про злети й падіння в житті письменників. Головний герой книжки Еммануїл з дитинства мріє стати письменником, проте так і не сідає за писання свого шедевра. Натомість він загрузає в родинному житті, в коректорській роботі й з жахом для себе усвідомлює, що більше не розуміється на сучасній літературі. А єдине, що встигає написати й опублікувати Еммануїд – це оповідання для літературного конкурсу, який губиться в історичних подіях, адже розпочати свою кар’єру письменника герой невдало вирішив в момент розпаду СРСРу.

На противагу до невдахи Еммануїла в романі постає німецький письменник. Колись ще за Радянського Союзу Еммануїл водив його Харковом. Цей автор – втілення романтичного авантюриста, і він весь час трапляється на шляху нашому горе-письменнику як нагадування про втрачені можливості й нереалізовані амбіції.

"Роман «Сон короля» стане вашим сонником, гороскопом, кулінарною книгою, посібником з виживання і, зрештою, в особливих випадках, інструкцією «як стати письменником/цею», аби вищезгадані сади письменницьких бажань ставали здійсненними…(Тетяна Пилипець)

А ви знали що

в парку Народної аудиторії на початку ХХ століття систематично влаштовували конкурси з призами?

Так, 6 серпня 1912 року переможниця конкурсу на найширший дамський костюм отримала золотий медальйон, а за найвужчий — золоту брошку. Найбільшому товстяку урочисто вручили срібний годинник.

Наші предки вміли весело проводити час — із фантазією, гумором і святковим настроєм.

Історія — це не лише дати й події, а й живі миті радості, які так схожі на наші сьогодні.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

#визналищо