Люблю свою бібліотеку

Простір читальної зали бібліотеки на Шевченка — це не лише книжки. Це музейна кімната, артгалерея, музична локація і безліч квітів. Чим не фотозона, що так до вподоби відвідувачам?

Тут відчувається безперервна плинність часу — у тиші, світлій та особливій атмосфері, де кожен знаходить щось своє.

Це крісло — мов свідок багатьох історій: тихих розмов, захопленого читання, роздумів і відкриттів. Воно поєднує покоління, зберігаючи тепло рук і відлуння голосів тих, хто колись так само знаходив тут натхнення…Сидячи в ньому, мимоволі уповільнюєшся, дослухаєшся до тиші й ловиш себе на думці, що час тут має інший ритм. Сторінки перегортаються неспішно, світло лагідно лягає на книги, а думки стають глибшими й спокійнішими.

У цій атмосфері легко загубитися — і водночас знайти себе.

З повагою — вдячна читачка з 1970 року Нелла Панкіна,

Ваша бібліотечна на Шевченк

Анонс

 

Анонс тижня

 

Уроки малювання Вікторії Китаєвої

Творчість потребує системності й серйозного ставлення, особливо коли йдеться про опанування традиційного мистецтва. Саме регулярна практика допомагає не лише покращувати техніку, а й глибше відчувати стиль, кольори та композицію.

Заняття з Петриківського розпису Вікторії Китаєвої добре це ілюструє. Коли жінки приходять на уроки двічі на місяць протягом кількох років, формується важлива річ — творча дисципліна.

 Завдяки цьому:

поступово відпрацьовується техніка мазків;

розвивається відчуття орнаменту та кольору;

зростає впевненість у власних роботах;

творчість починає приносити дедалі більше задоволення.

Саме послідовність занять перетворює початкове захоплення на справжню майстерність.

Готуємо нову творчу виставку!

Бібліотека на Шевченка, Вікторія Китаєва

#EVZgefördert #єМістечко #Бібліотека_на_Шевченка

А ви знали,

що українська хімікиня  уродженка м. Кам’янське Мирослава Штокало,  є авторкою метало-індикаторного методу дослідження комплексів у розчині.

Мирослава Йосипівна Штокало (1926–2014) — видатна українська хімік, доктор хімічних наук, професор, педагог, заслужений працівник освіти. Народилася у Кам'янському, була членом Нью-Йоркської академії наук та Академії інженерних наук України, працювала в Київському технологічному інституті харчової промисловості.

Зробила значний внесок в розвиток фотометричного аналізу і хімію комплексних сполук, синтезу й застосування сорбентів, модифікованих кислотними і основними барвниками.

Запропонувала загальний підхід до вивчення безбарвних комплексів багатозарядних іонів металів. 

Разом із хіміком Анатолієм Бабко вона розробила метало-індикаторний метод дослідження комплексів у розчині.

Ці підходи використовуються у:

• контролі якості води та харчових продуктів
• фармацевтичному аналізі
• дослідженнях іонів металів у розчинах.

 

Ми обіцяли справжню японську чайну церемонію — і вона відбулася!

14 березня всі охочі завітали до імпровізованого чайного будиночка. І що з того, що його роль цього разу виконувала читальна зала бібліотеки на Шевченка. Адже головне — не форма, а атмосфера. А її відчули всі присутні.

Зустріч тривала майже як справжня класична церемонія — чотири години. І ці чотири години промайнули, мов одна мить.

Микита Неманов створив майже неможливе — подарував усім присутнім чотири години спокою, гармонії та чарівних ароматів чаю. Здавалося, що перед нами розгортається маленька вистава, де головними героями були вода, чай, посуд і майстерні рухи рук Микити.

Ми не лише смакували чай, а й занурилися в його історію — адже до Японії він потрапив із Китаю ще у VIII–IX століттях разом із буддійськими монахами.

Під час чайної церемонії головне не сам чай, а спілкування. Японці кажуть: “一期一会” (ічі-го ічі-е), що означає: «кожна зустріч трапляється лише один раз у житті». Тож цінуймо миті щастя.

Дякуємо всім, хто розділив із нами цю атмосферу спокою, чаю, гармонії й довірив нам чотири години свого часу.

Ваші бібліотека на Шевченка, Микита Неманов

#експонати_музейної_кімнати

Дитячий фільмоскоп — пристрій для перегляду діафільмів із розміром кадру 18 × 24 мм.

Як працював фільмоскоп:

У нього вставляли стрічку з кадрами (діафільм).
- Усередині була лампа, яка підсвічувала кадр.
- Через об’єктив зображення проєктувалося на стіну або екран.
- Кадри перемикали вручну, прокручуючи плівку.
Такі пристрої були дуже популярні приблизно з 1960-х до 1980-х років. Діти дивилися казки, навчальні історії та пригодницькі сюжети.
Діафільми були фактично попередником домашнього кіно і навіть PowerPoint-презентацій — кожен кадр показував сцену, а дорослі читали текст до історії.