А ви знали, що ...

в селищі Романкове в 1904 році була відкрита перша й єдина в Катеринославській єпархії вчительська жіноча школа?

До неї приймали дівчат віком від 13 до 17 років православного віросповідання, які закінчили початковий курс навчального закладу або здобули домашню освіту.

Навчання було платним і тривало три роки — саме тут готували майбутніх вчительок, які мали нести освіту в громади краю.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

Вони виходять проти полум’я

Тим, хто попри ожеледицю дістався бібліотеки на Шевченка, справді пощастило. Тут відбулася чергова лекція Микити Неманова, присвячена історії японської культури епохи Едо — а саме одному з найколоритніших міських явищ Японії: пожежникам Едо та їхній боротьбі з вогнем.

Уявіть собі Едо. Дерев’яне місто. Тісні вулиці. Вітер із затоки.

І раптом — дзвін тривоги. Вогонь. Знову.

Це хікесі — пожежники епохи Едо. Не в блискучих обладунках і не з технікою, а з голими руками, сокирами й шаленою відвагою. Вогонь у місті був щоденним ворогом — майже живою істотою: швидкою, ненаситною, смертельною. І хікесі йшли йому назустріч.

Вони майже не «гасили» пожежі в нашому розумінні. Вони ламали будинки, валили дахи, виривали балки, створюючи порожнечу — щоб вогню не було чим дихати. Стояти на даху, коли під ногами тріщить дерево, а поруч реве полум’я, — це була їхня робота.

Вони не були самураями. Вони були простими міськими хлопцями, але народ любив їх більше за вельмож. Про них співали, їх зображали на гравюрах, їм заздрили. Вони були зухвалі, галасливі, іноді билися між собою — але коли з’являвся вогонь, місто дихало спокійніше, знаючи: хікесі прийдуть.

Едо горів сотні разів. Але щоразу знаходилися люди, які бігли не від пожежі, а до неї.

Ось ким були японські пожежники епохи Едо.

Браво, Микито!

Слідкуйте за нами. У наступній лекції — про чайну церемонію.

Ваша бібліотека на Шевченка

Бібліотерапія разом із бібліотекою на Шевченка

«Сон короля» – це роман про злети й падіння в житті письменників. Головний герой книжки Еммануїл з дитинства мріє стати письменником, проте так і не сідає за писання свого шедевра. Натомість він загрузає в родинному житті, в коректорській роботі й з жахом для себе усвідомлює, що більше не розуміється на сучасній літературі. А єдине, що встигає написати й опублікувати Еммануїд – це оповідання для літературного конкурсу, який губиться в історичних подіях, адже розпочати свою кар’єру письменника герой невдало вирішив в момент розпаду СРСРу.

На противагу до невдахи Еммануїла в романі постає німецький письменник. Колись ще за Радянського Союзу Еммануїл водив його Харковом. Цей автор – втілення романтичного авантюриста, і він весь час трапляється на шляху нашому горе-письменнику як нагадування про втрачені можливості й нереалізовані амбіції.

"Роман «Сон короля» стане вашим сонником, гороскопом, кулінарною книгою, посібником з виживання і, зрештою, в особливих випадках, інструкцією «як стати письменником/цею», аби вищезгадані сади письменницьких бажань ставали здійсненними…(Тетяна Пилипець)

А ви знали що

в парку Народної аудиторії на початку ХХ століття систематично влаштовували конкурси з призами?

Так, 6 серпня 1912 року переможниця конкурсу на найширший дамський костюм отримала золотий медальйон, а за найвужчий — золоту брошку. Найбільшому товстяку урочисто вручили срібний годинник.

Наші предки вміли весело проводити час — із фантазією, гумором і святковим настроєм.

Історія — це не лише дати й події, а й живі миті радості, які так схожі на наші сьогодні.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

#визналищо

#експонати_музейної_кімнати

У бібліотеці на Шевченка оселився справжній європейський аристократ — піаніно PETROF.

Впізнаваний золотий логотип над клавіатурою, глибокий глянцевий корпус із благородною деревною текстурою (ймовірно горіх або махагон) та класична європейська елегантність одразу привертають увагу.

PETROF — чеська марка зі світовим ім’ям, відома теплим, «співучим» звучанням і високою якістю ручної роботи ще з XIX століття. Такі інструменти служать десятиліттями й з роками не старіють, а ніби дозрівають у звучанні.

Ймовірно, це піаніно виготовлене у 1960–1980-х роках — саме в цей період PETROF масово випускав подібні класичні вертикальні інструменти.

Інструмент, що пережив покоління — і готовий звучати знову.

Після невеликого ремонту він зможе супроводжувати літературні вечори, зустрічі, спогади й нові історії нашої громади.

#EVZgefördert #єМістечко #Бібліотека_на_Шевченка

Анонс тижня

Ваш тиждень у бібліотеці: афіша подій. Проведіть час цікаво та з користю — ми чекаємо на вас! #БібліотеканаШевченка

А ви знали, що

видатний графік, автор численних шрифтів, фірмових знаків, екслібрисів, ілюстрацій до книжкових і періодичних видань, а також творець емблеми ОУН «Тризуб з мечем» і символіки Пласту — РОБЕРТ ЛІСОВСЬКИЙ — народився у Кам’янському 29 грудня 1893 року та саме тут закінчив народну початкову школу?

Мати та батько були вихідцями з Німеччини. Батько Антін Карлович Лісовський керував механічною майстернею на металургійному заводі, мати — Юлія фон Анзер займалася дітьми (їх було п’ять). Завод надав сім’ї квартиру у будівлі водокачки, що стояла просто на березі Дніпра. Родина була дуже освічена, у будинку була багата бібліотека.

Збереглися спогади Гаральда Володимировича Яцука — історика за фахом, шкільного вчителя та місцевого краєзнавця. Його обізнаність пояснюється родинними зв’язками: сестра його батька, Анастасія Михайлівна, була одружена з молодшим братом Роберта — Бернгардом Лісовським, якого всі називали Борисом Антоновичем.

На запрошення батька Гаральда Володимировича Антін Карлович Лісовський із літа 1935 до осені 1936 року мешкав у літній кухні двору родини Яцук по вулиці Курській, 16 (нині — Моршинська) Відомості про це збереглися в будинковій книзі.

#визналищо