"Глібов у спідниці"

Знайомтесь! Віршовані думки кам’янчанки  з переможним ім’ям Вікторія, яка про непоетичне пише поетичними словами. Незабаром чекаємо на книжку.

ххх
Фізична є теорія,
Що має кожне тіло
Єдину траєкторію,
Коли те полетіло.
Летять тіла до цілі,
А ціль чия – не знають.
Те знають тільки сили,
Що їх у спину пхають.
То не зручна теорія,
Коли ти – тільки тіло,
А вибір траєкторії
Належать іншій силі.

ххх
Сім нот, багато клавіш – чорні, білі,
Які можливості тут є для нас?
Безмежні, знаємо, коли ми грати вмієм,
А коли ні, то максимум – собачий вальс.

ххх
Не може бути спокійна
Розхитана вітром трава,
Не може думати вільно
Затуркана голова.
Не можуть бути веселі
Хмарини, що дощ несуть.
І не бувають душевні
Оті, що завжди повзуть.
Проста не буває хитрість,
Розумним оте, чим сидять.
Як є вже яка властивість,
То вже не віднять, ні додать.

ххх
Великий вітер – то страшна стихія,
З шаленим сміхом, без жалю
Дахи зриває, горе – лихо діє,
Нарощуючи міць свою.
Й нема спасіння, коли вітри злії
Закручуються в буревій.
Великий вітер – то страшна стихія,
А особливо – в голові.

ххх
Якщо в пилюці діамант десь опинився,
Погодьтесь, діамантом залишився.
А чоботи, ті, що на нього наступають,
Свій статус аж ніяк не піднімають.

ххх
Кожен має від природи
Шанс минути долі злої:
Думка вільна – то свобода,
Слово правди – то є зброя.

ххх
Брехня усюди місце має
Та правді завжди заважає.
Та можна її менше мати,
Якщо чужу не цитувати.

ххх
Все колись і десь було,
Ось до тебе щось прийшло.
А ти те не зрозумів,
Бо історію не вчив.

ххх

Чи дивляться на небо барани?
Чи думають: а як воно – літати?
Їм ніколи, бо важливішим зайняті вони:
Казати «бе-е» і час від часу шерстю обростати

ххх
Щось маленьке, цікавеньке
У траві плигало,
Я підкралась потихеньку
І оте спіймала.
Захопила його в жменьку,
Думаю про себе:
Це маленьке цікавеньке
Нащо мені треба?
Кинула його на волю –
Хай собі плигає,
Знаю, ще хтось в жменьці своїй
Його потримає.
Маячня? Не сперечаюсь,
А таки вбачаю,
Що немало свого часу
На оте втрачаєм.

ххх

По тоненькій павутинці
Павучок спускався,
На якісь такі дрібниці
Не відволікався.
Є задача, ціль існує,
І знання важливі.
Технологія працює,
Значить буде діло.

5 вересня виповнюється 100 років Самуїлу Кушнеру

Кушнер Самуїл Гецелевич – доктор-інженер, науковий консультант Українського державного інституту азотної промисловості та продуктів органічного синтезу (УкрДІАП), колишній радник міського голови м. Кам'янського (Дніпродзержинська) з питань містобудування (з 1997 з деякою перервою до 2011 р.) на громадських засадах, Міжнародного, Українського та Російського товариств з механіки ґрунтів, геотехніки та фундаментобудування.

Кандидат технічних наук, автор понад 90 наукових праць, у тому числі трьох монографій. За свій внесок у розвиток науки Самуїла Гецелевича нагороджено медаллю Н. М. Герсеванова, засновника вітчизняної школи механіки ґрунтів та фундаментобудування.

З 1957 до 1990 року С.Г. Кушнер працював в УкрДІАПі на посаді начальника будівельного відділу, а потім головним будівельником інституту, очолював генеральне проєктування будівельної частини на заводах генпроєктування (Дніпродзержинськ, Горлівка, Одеса, Череповець, Новолипецьк).

Дуже шановану та дивовижну людину, Самуїла Григоровича Кушнера, називали у місті “Людиною-легендою”. 40 років прожив він у Кам'янському-Дніпродзержинську та, безсумнівно, залишив цінний внесок у його історію.

8 жовтня 2016 року у Центральній міській бібліотеці імені Т.Г.Шевченка відбулася зустріч з автором книги спогадів «Жизнь как она есть» 92-річним Самуїлом Кушнером, який приїхав на моє запрошення  з Німеччини.

Пішов у засвіти на 95 році.  Я встигла взяти  у нього інтерв'ю:

https://bibliopazlu.blogspot.com/2020/03/blog-post_93.html

Тетяна Герасюта, голова краєзнавчого товариства Кам'янське-Дніпродзержинськ-Кам'янське.

Слідом за #Голосами»

З 2019 року Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука стала співзасновницеюВсеукраїнського форуму військових письменників. З початком Великої війни у 2022 році їхні голоси стали дещо тихішими, адже частіше лунали з окопів, а не з фестивальних майданчиків. У військових авторів з’явились нові бойові завдання, а у нас – місія, щоб їхні #Голоси не зникли з літературної мапи. Так з’явився бібліотечний інтернет-проєкт #Голоси, де бібліотекарі озвучували тексти, які нечасто, але з’являлись на сторінках соцмереж учасників Форуму. 

Зрештою, за ініціативи видавця ФОП Ігор Степурін і за підтримки Українського інституту книги народився антологія #Голоси з творами 2022-23 років авторів-учасників Форуму. 

Частина накладу антології була розповсюджена бібліотеками України. Формат збірки вимагає додаткової промоційної складової, що зробить передачу альманаха у фонди подією для громади і спонукатиме до наступних промоційних кроків вже регіональних промоутерів читання, а професійну спільноту до переосмислення ідеології формування фондів, що сприятиме їх якнайшвидшій деокупації.

 

Що приховує 1 вересня?

Сьогодні в Україні – День знань. У світі – Всесвітній день відбитків пальців, Всесвітній день написання листів, Всесвітній місяць обізнаності про хворобу Альцгеймера, День пам’яті початку Другої світової війни, Міжнародний день приматів, День рудих котів.

Сьогодні ми вшановуємо цих унікальних котячих компаньйонів.

Муркотуни кольору апельсина – часті супутники героїв книжок чи фільмів. До того ж саме зображення рудих котів найбільш поширені у мистецтві.

Погляньте, який кіт живе у бібліотеці на Шевченка!!!

То ж, якщо у вас є рудий кіт, обов'язково почастуйте його смаколиком з нагоди свята. А якщо немає – це чудова можливість його завести та отримати вірного і кумедного рудого друга.

До дня народження Кам'янського

Готуємо  листівки з видами нашого міста. Авторами стали учні школи акварелі Анастасії Пустовойтенко, що працює в бібліотеці на Шевченка  майже чотири роки.

 

Анонс тижня

 

З відновленням незалежності, Україно!

 

Нові експонати музейної кімнати

Напередодні головного державного свята - Дня незалежності,  музейна кімната бібліотеки на Шевченка поповнилася новими експонатами. Горошко Анатолій Петрович подарував нам вишивки своєї мами, Горошко Ганни Анатоліївни.

Ці вишивки - з села Кропивна Черкаської області Золотонішського району. А ще подарував фото своєї мами із своєю бабусею, Горошко Лідією Яківною. Погляньте на фото цих жінок, які незважаючи на безліч труднощів, зуміли зберегти дух, традиції і звичаї української культури. Сила жінки, її неповторна індивідуальність відчувається у кожному стібку вишивки.

Українська вишивка, як незмінний символ національної ідентичності, пронизує всі аспекти нашого сучасного життя. Це не просто візерунки на тканині, це код, що передається з покоління в покоління і містить у собі енергію предків, їхні сподівання і мрії. Вишивка символізує життєву силу, духовність і незламність нашого народу. У часи війни вишиванка стала символом сили та стійкості. Завдяки українській вишивці, наша культура стала відомою та поважною у всьому світі.

Сьогодні ми продовжуємо традиції, шануємо спадок на¬ших предків і популяризуємо українську вишивку - символ здоров’я і краси, любові і вірності, щасливої долі і родинної пам’яті.

Алла Гузовська, бібліотекарка читальної зали бібліотеки на Шевченка, м.Кам'янське.

Не май сто кіп у полі, май друзів доволі

І це дійсно так! Ви тільки погляньте на ці шафки! Як  гарно їх пристосували бібліотекарки. 

Аптечні стелажі переїхали на постійне життя до творчої майстерні бібліотеки —  філії №7 що на Івана Мазепи, 39  

Друзі подбали про затишок своєї бібліотеки. Скориставшись пропозицією співробітників аптеки зібралися та й гуртом перетягли все до бібліотеки.

Непосидюча та творча людина, справжній друг бібліотеки Віктор Іванович Зінченко за підтримки  саме таких членів клубу "Сусіди" допомогли облаштувати бібліотечний простір.  Дуже гарно вийшло.

Засідання краєзнавчого товариства

 Що на вас чекає?

👉Знайомство з новими експонатами музейної кімнати;

👉Фотовиставка «Кам’янське й кам’янчани» з архіву краєзнавця Олександра Слонєвського;

👉Медійна гра з історії Кам’янського  Людмили Ревко "Правда чи брехня»;

👉Виставка робіт майстра декоративно-прикладного мистецтва Костянтина Діденка «Традиційна українська вишивка»;

👍Аукціон.

👍Сюрприз від фольклорного гурту "Калина"

 До зустрічі. Ваша бібліотека на Шевченка.

Ірина Іваськів – письменниця з Кам’янського.

Ірина Іваськів – людина творча та різнопланова. Народилась і виросла у Кам’янському. Закінчила художню та музичну школи.

У 1991 здобула технічну освіту у Металургійному коледжі Кам’янського. Навчалася на диригентсько-хоровому відділенні Дніпровського біблійного коледжу. Студіювала станковий живопис та графіку у Заочному Народному Університеті Мистецтв.

Педагогиня за фахом та авторка великої кількості методичних розробок, письменниця (20 виданих книг), поетеса, журналістка, художниця, музикантка, композиторка (500 пісень, 5 виданих нотних збірок), виконавиця власних пісень, багатодітна мама (виховує 8 дітей – своїх та прийомних), а ще – студентка Дніпропетровського державного університету за спеціальністю “Логопедія”. Її педагогічний досвід останніх, воєнних років показав, що допомога логопеда вже потрібна і, на жаль, у майбутньому знадобиться дуже багатьом дітям.

👉Поетеса / композиторка (авторка понад 500 пісень для сольного і хорового виконання), видані 5 нотних збірок (2004, 2005, 2006, 2009, 2021).Членкиня  Асоціації композиторів Дніпровщини НВМС (Національної Всеукраїнської Музичної Спілки)

👉Письменниця (авторка 20 виданих книг), членкиня Спілки християнських письменників України з 2005 року, членкиня Національної спілки письменників України з квітня 2024 року, її віршовані й прозові твори є в різноманітних альманахах (наприклад, в альманахах «Інтереальність» НСПУ, міжнародному літературному альманасі «Форум», міжнародному літературному журналі «Склянка Часу * Zeitglas»),

👉переможниця конкурсу гумору і сатири від СХПУ 2018 (номінація «Мала проза»: памфлети та фейлетони)

👉лауреатка міжнародних фестивалів НСПУ «Інтереальність»: 2019 (номінація «Авторська пісня»), 2021 (номінація «Мала проза»)

👉п’ятикратна лауреатка міжнародного фестивалю «Alley of Stars» 2021–2022 (номінація «Авторська пісня»)

👉переможниця VI Літературного конкурсу ім. Леся Мартовича 2022 (номінація «Краща збірка музичних творів») і VII Літературного конкурсу ім. Леся Мартовича 2023 у номінації «Проза. Книги», Літературного конкурсу від СХПУ 2023 (номінація «Проза»)

👉Голова Всеукраїнської громадської організації «Перлина Відродження», що займається розвитком і популяризацією християнської творчості; постійний член журі та співорганізатор декількох міжнародних фестивалів дитячої творчості.

👉Засновниця й постійна тренерка в Міжнародній Онлайн Школі Копірайтингу. Громадська діячка і вчителька-методистка з великою практикою викладання. Резидентка Кабінету експертів, започаткованого Громадянським рухом «Всі разом!».

Щоденні воєнні замальовки

Для звичайного українця життя поділилось на дві частини до 24 лютого та після. Ми почали рахувати дні війни. В цей час будували захисні споруди, спостерігали за новинами і вірили у скорішу перемогу України. Письменники, літератори, історики описували події кожного дня. Вела свій військовий щоденник і письменниця Ірина Іваськів. Саме з цього вийшла серія книг «Думки з тамбуру» Ірини Іваськів.

«Думки з тамбуру. Перші 100 днів» ілюстрований щоденник воєнних замальовок про життя та почуття матері, яка, як може, ховає дітей від небезпеки, від війни. У перші дні ще не було програми в смартфоні про повітряні тривоги, сирени були чутні погано, до бомбосховища далеко. Тому Ірина, з дітьми, ховалась у маленькому холодному тамбурі перед вхідними дверима своєї квартири. Там діти вчили уроки, а їхня мама працювала та писала у фейсбуку свої нотатки.

На запитання: «З чого почалася ця книга?» Ірина відповідає: «З переляку. Нам усім було страшно – за дітей, батьків, за себе. Шок перших днів, розгубленість, ступор, невизначеність… ніяк не могли зорієнтуватися, коли бігти до бомбосховищ (та й самі сховища у перші дні ще не були облаштовані).

Єдиним місцем у квартирі, куди ми встигали добігти, був тамбур. Згодом ми перенесли туди стільці, теплі ковдри, тривожні валізки, запаси їжі та води, протягли подовжувач, щоб заряджати телефони. Повітряні бої були частими та тривалими. Усі ці години ми з дітьми перебували в тамбурі. Там ми почувалися більш-менш безпечно. Діти там навчалися (читали підручники, виконували домашні завдання на чернетках, учили на пам’ять вірші), а я там працювала (писала статті, листувалась зі старшими дітьми, допомагала з уроками меншим). Ось там, у крихітному холодному коридорчику, з ноутбуком на колінах і стопками підручників під ногами, народжувалися мої нариси"

Ірина писала у фейсбуку про все, що відгукувалося болем, що особливо хвилювало у ті дні. А потім її друзі з соцмережі запропонували видати все це. Зробити книгу. Форма календаря для цього видання – спосіб наочно зафіксувати події, щоб краще розповісти про них.

Ірина Іваськів не військовий експерт чи політичний оглядач, чи дослідник історичних закономірностей. Вона писала лише про те, на що рефлексувало її серце: думки, відчуття, враження, споглядання. Свій біль і своє обурення. Вона просто хотіла зафіксувати у своєму письменницькому просторі дрібні штрихи та точкові мазки того, що відбувалося з дня на день в Україні в перші місяці повномасштабного вторгнення. Чи вийде колись із того книга – не замислювалася, просто публікувала свої думки в соцмережах. Та з часом упевнилася: "Ми в такий час живемо, що ніхто не знає, куди й коли прилетить російська ракета, і хочеться залишити щось після себе".

Слідом за першою книгою вийшла і друга – «Думки з тамбура. Воєнне літечко». Якщо першу книгу оформлено в чорно-білих тонах, то воєнне літечко вже в кольорі. Перший жах минув. Люди навчилися жити зі своїм болем і зміцніли. 

"Майже рік кропіткої роботи над книгою, змістовні дискусії з редакторами щодо маловживаних слів, колективні вичитки сотень сторінок запоєм за один присід і багатоденне обговорення, відстоювання кількох діалектизмів і нескінчені консультації з мовознавцями з приводу однієї літери у слові (московіти чи московити?, чи допустимо інколи вживати «щоби» замість «щоб»? коли доречно «один одного», а коли «одне одного»?). Словом, це захопливо. До метеликів. І в животі, і перед очима"-згадує письменниця.

Книжки до друку готувало видавництво "Дружко" (м.Кам'янське)

"Мені важко визначити жанр моїх нарисів. То літературознавці вже хай голову над тим ламають. Деякі із замальовок – то щось на кшталт тужіння, голосіння, плакальної прози, деякі – замилування Україною, Елеуса мами-України до своїх дітей-українців щока до щоки, а деякі – фейлетони з перчинкою із вкрапленням хронік, каламбурів, сатири" - ділиться Ірина Іваськів.

Ілюстрації до щоденника малювала сама (на цей раз вона порадує вас і чорно-білими ілюстраціями, і кольоровими акварелями).

Відразу одна за одною з'явилися пісні.

Пісня «Добрий вечір! Ми із України!» написана 27 лютого 2022 року – на 4-й день повномасштабного вторгнення росії в Україну. Знайомі захисники попросили написати пісню, яка б легко співалася під ритм стройового маршування та підіймала бойовий дух українських воїнів.

У травні 2022 пісня отримала 1 місце в Міжнародному конкурсі авторської пісні «Творче серце України»

У березні 2023 YouTube наклав на пісню вікові обмеження. Та це не заважає передивлятись пісню: просто натискайте на фразу «Переглянути на YouTube», а потім на фразу «Я розумію і хочу продовжити»:

Пісня «Ой, що за люди!» написана 27 березня 2022 року – на 32-й день повномасштабного вторгнення росії в Україну. Українці саме готувалися до своїх героїчних воєнних посівних. То ж Ірині хотілося підтримати наших саперів, що йшли із міношукачами поперед тракторами, і працьовитих хліборобів, які під обстрілами, у касках і бронежилетах засівали зранені українські землі.

Аранжування для цієї пісні між чергуваннями у бомбосховищах створював Заслужений вчитель України, співак і композитор Олексій Перебийніс з Павлограда (випускник музично-хореографічного відділення 2004 року Криворізького Державного педагогічного університету)

22 червня 2022 року – на 119-й день повномасштабного вторгнення росії в Україну Ірина Іваськів написала пісню «Воєнна колискова»

У вересні 2022 пісня отримала 1 місце у Міжнародному конкурсі авторської пісні «Сузір’я Україна-Європа»

У відео ряді використані світлини та відео, зняті українцями з різних областей України з 24.02.2022 (початку війни) по 24.08.2022 включно за 182 дні вторгнення (не завжди професійні і якісні, але реальні – із нашого воєнного сьогодення).

Ця пісня (як і попередня) не встигла розпочати свій творчий шлях, як одразу опинилася під атакою: соцмережі заблокували цю пісню.

В попередній пісні адмінам соцмереж не сподобалось слово маZZкаль (ой, якби ж то ви знали, як це слово не подобається нам).

"А в цій пісні (де я вже була така акуратна в словах, що згаданого слова аж ні разу не використала) адмінам не сподобались світлини у відеоряді, бо це – чутливий контент, який треба заблюрити. Але я не хочу їх блюрити! Я хочу, щоб ці світлини побачив весь світ! Я хочу, щоб ці світлини побачили росіяни! Хай відвертають очі, хапаються за серце і навіть блюють, але, сцуко, дивляться на те, що вони накоїли в Україні! Світлини поранених і вбитих росією дітей облетіли весь світ. Це не можна блюрити чи приховувати! Це – докази воєнних злочинів росіян!"- згадує пані Ірина.

З причини чутливого контенту, на жаль, YouTube наклав вікові обмеження на кліп. Тобто кліп, наприклад, не можна вбудувати на якийсь сайт – його можна подивитися лише на YouTube-каналі Ірини Іваськів.

Так, можна подати апеляцію, але це нічого не змінить, бо така політика YouTube-спільноти. 

Починаючи з квітня 2022 року щоп'ятниці  в рамках проєкту "Реагування на надзвичайні події внаслідок бойових дій в Україні 2022" спільно з благодійним фондом "Карітас Кам'янське" бібліотека на Шевченка започаткували зустрічі з дитячими письменниками нашого міста.

Письменниця, журналістка, блогерка Ірина Іваськив, яка дуже добре знає як розмовляти на серйозні теми з дітьми різного віку, запропонувала їм  попрацювати над календарем "Моя Україна". Вона знайшла свій емоційний метод, що дуже сподобався нашим маленьким відвідувачам.

Кожна дитина отримала зразок календаря «Моя Україна» та старанно заносила в нього дати, кольори, прізвища, події, що відбувалися в тому чи іншому місяці.

Згадали видатних українців, кольори прапора України, головні гори та річки України тощо.

Не забули й про Євробачення, помітивши дату у календарі 15 травня, написали назву гурту, пісню, що виконував гурт та написали англійською заклик лідера гурту підтримати Україну, врятувати Маріуполь та "Азовсталь".

На при кінці, як годиться справжньому українцю, привітали одне одного словами "Слава Україні. Героям слава".

Хвилювалися ми дарма. Діти розуміли ситуацію, яку ми обговорювали в такий незвичний спосіб. Поводилися адекватно, були активними й зацікавленими! І ми, дорослі, вдячні їм за це.

Це доказ того, що живу книгу не замінять жодні гаджети та інтерес до читання тільки зростає!

 

Ірина Іваськів є авторкою віршів - посвячень, віршів про батьків, про природу, про Україну, філософських і християнських віршів.

Філософські вірші - вірші про життя. Короткі філософські роздуми про час і простір, про причини і наслідки, про історичні паралелі і спіралі. Про символи, які нас оточують в буденних речах, про нескінченні спроби зазирнути у нашу майбуття.

Світлофори відраховують життя

Світлофори відраховують життя…
Той зворотній відлік невблаганний…
А зима з розкішним видом панни
Дні кудись жене без вороття…

Всі стоять, чекають на зелений.А мене щось тягне на блакитний.
Він якийсь спокійний і привітний,
Магнетичний, вільний, не гноблений…

Зупиняють біг наш світлофори,
Й раптом уповільнюються миті,
Щоб в проваллі ясної блакиті
Встигли люди роздивитись зорі…

Мій блакитний спогади віршує,
Розчиняє музикою звуки
Й для переосмислення розпуки
Декілька миттєвостей дарує…

Ні, не буду ждати, поки поруч
Цифри обнуляться в порожнечу,
Поки тіло вловить холоднечу, –
Я піду ліворуч чи праворуч…

Я піду, куди гука блакитний, –
До дзвінкої тиші на світанні…
Крапки – то не речення останні,
То – зав’язок ніжний, оксамитний…

© Ірина Іваськів 17.01.2021

Християнські вірші - вірші про Бога, про Різдво і Великдень, вірші-молитви і вірші-сповіді, роздуми про християнське життя, істини з Писання, духовні цінності. А ще християнські пісні – її щира вдячність Богу, без Якого не мислить свого життя.

Вірші про Різдво

Материнським молоком зима
Живить змерзлу землю досхочу.
Дивна патетична самота.
Аж забракло слів. І я мовчу.

В білі сни занурились ліси.
Дме, священнодіє сніговій.
Проповідь різдвяної краси
Й передноворічних літургі

Білими воронами летять
Білі не римовані вірші.
Хай молитви щирі убілять
Темні цятки кожної душі

Стелеться полями піснеспів,
Розмикає стиснуті вуста.
Вифлеємська ніч, старенький хлів
І родини Господа Христа.

© Ірина Іваськів 28.12.2021️

Письменницькі кавусинки

Їй належать письменницькі кавусинки - думки під ранкову каву. Поки п’єш, встигаєш подумати про щось надважливе у письменництві. Вона називає ці думки «кавусинками». Невеличкі, але щирі дописи – справжнісіньке мотиваційне горнятко для творчих особистостей.

 Кавусинка #44 Письменники про кохання 

"Нещодавно розмірковувала про мови любові, якими письменники розмовляють з нами. Сьогодні думки знову повернулися до теми любові. Як це почуття використовують в рекламі? Чому основу більшості бібліотек складають бестселери про любов? І що кажуть письменники про кохання?"

А взагалі про любов писали завжди. Бестселери про любов – основа більшості бібліотек. Найпопулярніші жанри – любовні романи (і тільки потім – історичні книги, детективи, класика, фантастика, нон-фікшн й інші жанри). Практично жоден книжковий хіт не обходиться без сюжетної лінії, заснованої на любові.

Історія світової літератури – одна велика історія кохання (навіть «Іліада» – про наслідки любові). А Біблія? Вона назавжди – Книга Любові. Маніфест любові (1 Коринтян 13), яка «довготерпить, милосердствує, не заздрить…», і 2000 тисячі років по тому зберігає стандарти почуття, що «все покриває і все долає».

Роман «Великий Гетсбі» (1925) Френсіса Скотта Фіцджеральда з детективно-трагічною історією кохання після тривалого забуття був екранізований 5 разів.

Кожну хвилину в світі продається 2 примірника книги «Ті, що співають в тернику» (1977) – піввікової сімейної саги австралійської письменниці Колін Маккалоу.

Роман «Просто разом» (2004) французької письменниці Анни Гавальда, що розповідає про кохання звичайних людей, за пару років перевели на 36 мов.

Поетичний щоденник. Майже щомісяця письменниця бере участь у різноманітних поетичних і письменницьких конкурсах. Десь її твори проходять у фінал чи супер фінал, а десь – здобувають перемогу.

"Що далі? Бозна. Бо планувати під час війни бодай щось складно – як живі будемо, то, дасть Бог, завершимо роботу й над 3-м томом, і світ побачать нові 100 чи більше нарисів «Думки з тамбура 3»" ділиться думками Ірина Іваськів.

Більше тут: https://irinaivaskiv.pp.ua/

Анонс подій

Олімпіада 2024 у світлинах кам'янчанина Миколи Синельникова

Фотографа з Кам'янського Миколу Синельникова  на головні спортивні змагання року запросив Національний олімпійський комітет України.  

Микола — фахівець у спортивному середовищі. У фотографії він близька 10 років. Його фотоальбом «Stop war» увійшов до десятки володарів престижної премії AIPS Sport Media Awards та отримав спеціальну відзнаку від Міжнародної асоціації спортивної преси.

"Фотографія – це складний та багатогранний жанр. Є десятки різних видів та жанрів знімання. І, знімаючи у різних жанрах, я вкладаю різноманітні ідеї та чекаю реакції від глядачів. Щодо спортивної фотографії – це мистецтво моменту. Одним кадром розкрити суть та результат змагання, передати більше інформації, ніж написаною у статті чи показано у кількахвилинному телесюжеті. Я тому й пішов із журналістів у фотографи – зрозумів, що так зможу передати більше інформації, і практично миттєво" - ділиться Микола Синельников.

Напередодні Олімпіади Микола брав участь у виставці «The Will to Win: воїни спорту», що проходила у Національному музеї історії України у Другій світовій війни.  Експозиція присвячена участі України в Іграх XXXIII Олімпіади 2024 року в м. Париж. 

Світлини Миколи Синельникова опубліковані в Олімпійському календарі, що десятиліттями щорічно випускає НОК України й завжди є «олімпійським пʼєдесталом», де кожна сторінка наповнена фотографіями Олімпійських чемпіонів і призерів, світовими зірками Олімпійського спорту.

Олімпійський календар 2024 року наповнений олімпійською незламністю, вірою і надією.

На фоні знищеної росією - країною агресором української спортивної інфраструктури спортсмени, які всупереч російській агресії продовжують тренуватися, змагатися, представляти Україну на чемпіонатах світу, Європи й Олімпійських іграх.

ДОВІДКА:

Микола Синельников – спортивний журналіст та репортажний фотограф, член Національної спілки журналістів України, член Асоціації спортивних фотографів України, народився та живе у Кам’янському.

На замовлення агентства «Reuters» документував російські злочини на сході України.  Його фотоальбом STOP WAR зі світлинами зруйнованих під час війни спортивних об’єктів увійшов до ТОП-10 престижної премії AIPS Sport Media Awards. Він прагне мовою світлин показати всім, що таке війна в Україні. 

Він брав участь у багатьох виставках, у тому числі й міжнародних. З роботами Синельникова вже знайомі жителі Німеччини, Польщі, Чехії, Португалії, Мексики та Канади.