Бібліотечне літо з присмаком «М’яти»

Де можна зустріти старих та нових друзів? Звичайно, в освітньому  хабі "М'ята"! І разом чудово провести час. 

Адже наші діти можуть все: збудувати халабуду по-новому (вони талановиті архітектори), потім в ній читати книги, приготувати смачний обід.

Побігати та пограти у "Твістер", а втомившись, поговорити про доброту, помалювати, зіграти у спокійну гру "Хто я такий?", уявити себе Робін Гудом, а можна стати бібліотекарем-волонтером.

А чи може Святий Миколай прийти влітку? У хабі можливо все. Дивіться самі.

Ваша дитина не випускає з рук смартфон? У хабі  навчать її поєднувати новітні технології з книгою. В багатьох книгах зараз є qr-коди, які допоможуть доповнити інформацію з книги. Вмикайте сканер на смартфоні та вперед, за новими знаннями.

А потім можна й побігати! У хабі "М'ята" так і роблять!

Одного разу до хабу завітала Хібукі – м’яка іграшка, песик із сумними очима. Але це лише на перший погляд. Разом з Хібукі  діти вчилися розпізнавати свої емоції: щастя, страх, смуток, злість, а потім натхненно малювали свою квітку щастя.

Спекотні видалися канікули в хабі "М'ята"! Встигли  багато: погуляти в міському парку, знайти в ньому сонячний годинник, зробити світлини біля своїх знаків зодіаку, почитати, обійняти  найбільше дерево,  пограти у футбол, вибивного і "Живе  — Неживе", 

відвідати  лялькові вистави, де всі ролі виконують найкращі у світі актриси — бібліотекарки пані Тетяна та  пані Інна,

                           влаштувати дискотеку й досхочу потанцювати!

Для тих, хто обмежений у подорожах бібліотекарки влаштували   літературні мандри, адже обмежень у читанні немає.

Мандрували Францією, Словаччиною, екзотичною  Мексикою. Побачили грізні вулкани та милих вулканічних кроликів, дізналися, що томати, кукурудза, перець чілі - вихідці з Мексики, і що від спеки чудово захищає національний мексиканський капелюх сомбреро й почали готуватися до вечірки у капелюхах.

Вечірка капелюхів "Сомбреро та компанія" вдалася!

"У мандри запрошують книги". І не аби куди, а до Японії!  Знайомилися з різними японськими цікавинками, побачили справжнісіньке японське кімоно, дізналися, чому гору Фудзі називають "сан ", розглядали аніме та манґи, і навіть спробували себе у ролі творців манги.

Літній день довгий, тож хаб "М'ята " встигає дивувати та дарувати радість! Бурхливе життя хабу "М'ята" продовжується. 

м. Кам'янське, дитячий освітній хаб "М♥ята"

PS. Так сталося, що в найгарячішу літню пору головна дитяча бібліотека залишилася з одним співробітником замість чотирьох: хвороба, відпустки...Але на допомогу прийшли колеги з центральної публічної бібліотеки ім. Т.Г.Шевченка. Щодня бібліотекарки методично-організаційного відділу, відділу комплектування та обробки літератури, читальної зали, сектору абонемента, юнацького сектору, інтернет-центру, відділу електронної та бібліографічної інформації намагалися  літо робити  радісним.

Проза суворого досвіду: Ернест Гемінґвей

Не прагнучи до великих висот, Ернест Гемінґвей між тим зумів домогтися небаченої популярності, стати лауреатом Нобелівської премії й закарбувати своє ім’я в списку найкращих літераторів XX століття. 

Твори Ернеста Гемінґвея — сильні мотиватори до життя, наповненого сенсом, до гостроти почуттів і емоцій. Попри складнощі й негаразди, письменник звертається до читача з проханням вистояти, здолати. Хоча сам він не зміг подолати виклики часу й покінчив життя самогубством, його роботи викликають захоплення та підштовхують до дій. Це сильна «чоловіча» літератури.

Ернест Гемінґвей – письменник, який точно знав, яким він хоче виглядати в очах своїх читачів і послідовно працював над творенням авторського міфу. Він став символом для кількох поколінь. Ним захоплюються навіть ті, хто книжок не читає взагалі.

Пропоную лекцію Сергія Іванюка «Проза суворого досвіду: Ернест Гемінґвей», яку він  прочитав на Мистецькому Арсеналі про нобелівського лауреата як поп-ікону по обидва боки «залізної завіси», про те, як писалася сувора чоловіча проза і про те, яке розчарування спіткало визнаного автора наприкінці життя

https://www.youtube.com/watch?v=utL5vkY0W38

Лекція варта 40 хвилин вашої уваги!

Сергій Іванюк (псевдонім: Сергій Оксеник; 8.01.1952, Миколаїв – 26.04.2018, Київ;) –український письменник, літературознавець, критик і перекладач, головний редактор журналу для підлітків «Однокласник» у 2005-2018 роках, один з членів виконавчої дирекції зі створення Університету «Києво-Могилянська академія», кандидат філологічних наук, доцент кафедри літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Спекотна класика

Андре Моруа “Фіалки по середах” 

Цікава й меланхолійна розповідь надзвичайного і непередбачуваного французького письменника. 

Женні Сорб’є уже близько вісімдесяти. Колишня відома актриса, вона щотижня носить квіти своєму коханому. Хто він? І чому щосереди на його могилі з'являється свіжий букетик фіалок?

"Читаючи Моруа ти ніби слухаєш найвитонченіший музичний твір, що обірветься так раптово, в чомусь тривожно й обов'язково залишить по собі щемливий посмак(відгук читачки)

Френсіс Скотт Фіцджеральд “Ніч лагідна”

Красивий і витончений роман. З присмаком гіркуватої зради й п’янкої пристрасті - четвертий і останній роман американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда в перекладі Мара Пінчевського.

Роман "Ніч лагідна" – історія кохання багатої сімейної пари Діка і Ніколь Драйверів, які живуть весело і красиво, пустуючи та влаштовуючи помпезні розваги на березі затишного курортного пляжу.

Дік – душа компанії, від нього віє надзвичайно потужною силою, що закохує в нього всіх, хто хоч раз його бачив. Водночас Дік – психіатр-практик, зусилля якого тримають  нестабільну психіку Ніколь. Проте, це йому не завжди вдається…

"Ніч лагідна" – багато в чому автобіографічний роман  Скотта Фіцджеральда. 

Дружина письменника за декілька років до написання книги переживає нервовий зрив, і, як наслідок, починає хворіти на шизофренію, з якою Фіцджеральд боровся до кінця життя.

Ернест Хемінгуей – “Свято, яке завжди з тобою”  

Хемінгуей описує в книзі свій щасливий світ, і дозволяє нам розчинитися в ньому.  

"І все це залишає після себе вишуканий букет, в якому поєднується аромат міцної кави в маленькому кафе за рогом, гарячі круасани, присмак терпкого молодого вина і відчуття незвичайно свіжого повітря після дощу, яке вдихаєш повертаючись при світлі ліхтарів додому...»(Володимир Федоричак)

«Свято, яке завжди з тобою» – остання книга, над якою працював Гемінґвей. Кожен розділ –  коротка обрамлена історійка, дотепна, гостра і дуже тепла. Варто спробувати читати не все одразу, оскільки від перенасичення геніїв у одному розділі може закрутитися голова.(https://theukrainians.org/chytanka/sviato-iake-zavzhdy-z-to)

Гі де Мопассан “Любий друг

Провокативний й безкомпромісний роман від загадкового Мопассана. Жорж Дюруа — великий майстер спокуси, який вміло використовує жіночі слабкості — нудьгу, пристрасть, палке бажання. Кохання буває різне, і не завжди щасливе. Але всі емоції, що виникають, вони безціні.

Джон Фаулз “Маг”

Містичний, психологічний та філософський роман Джона Фаулза, що став його творчою візитівкою. Роман посів 67 місце серед найкращих творів світової літератури в опитуванні BBC «The Big Read».

Дуже нестандартна книга. Важко зрозуміти де правда, а де проста гра головних героїв. 

Утомившись від кохання непередбачуваної «дівчини-оксюморона» Алісон, Ніколас Ерфе вирушає на мальовничий грецький острів Фраскос, аби стати єдиним англійцем у закритій школі для хлопчиків. Але, балансуючи між містикою та містифікацією, він братиме участь у жорстокому психологічному експерименті загадкового мага. Принаймні спочатку так здаватиметься…

Хочете перечитати? Усі одинадцять публічних бібліотек Кам'янського чекають на вас.

Довідки за телефоном: 068 428 80 38

У Міжнародний день торта "Я прийду до тебе з тортом"

20 липня ласунчики святкують Міжнародний день торта, що  має за мету залучення людства до мирного та дружнього співіснування, поширення даної ідеї через культуру. Воно проходить під девізом «I CAKE YOU», що означає «Я прийду до тебе з тортом», що, загалом, логічно – як, якщо не тортом з чаєм, відсвяткувати мир і дружбу?

А ви знаєте, що слово «торт» походить від італійського слова «torta»? І перекладається воно, як хитромудрий.

Ідея святкувати Міжнародний День Торта спала на думку людям творчих професій. Художники, музиканти, кулінари й дизайнери вирішили, що таке святкування має символізувати мир і дружбу.

Також організаторам та засновникам свята хотілося, щоб воно об’єднувало людей всіх національностей і релігій. Якщо подумати, то дійсно торт може служити такій меті. 

Як тут не згадати свій улюблений і  найбажаніший торт моєї молодості й не тільки моєї — київський торт.

«Київський» торт був таким собі солодким символом достатку. Судіть самі: в 1-кілограмовому торті було не менше 600 г крему і двох білково-горіхових коржів, по 200 г кожен. Зверху – також товстий шар крему із символічними візерунками – кольоровими квіточками чи «свічками» квітучого каштана. З боків – крем та горіхово-бісквітна крихта.

Київський торт був «валютою» свого часу. Їм дякували за послуги, торт допомагав пробитися від самих низів наверх, відкрити потрібні двері. Його везли в подарунок, презентували по великих святах, передавали родичам за кордон.

Історія київського торта розпочалася в далекому 1956 році. Саме тоді на фабриці імені Карла Маркса були випечені перші білкові коржі. Кажуть, що сталося це завдяки одній невеликій помилці на виробництві: коли партію яєчної маси забули поставити до холодильника. Начальником цеху тоді був Костянтин Петренко, якому і присвоїли авторство. Та насправді над створенням оригінального рецепта кондитери працювали роками.

За іншою версією автором легендарного рецепта була 17-річна учениця Костянтина Петренка — Надія Чорногор. Вона разом із колегами по цеху винайшла секрет створення пишних і смачних коржів із білково-горіхового безе. Тут також, як запевняють деякі знавці, не обійшлося без випадковості. Коли кондитери замісили чергову партію яєчної суміші, на фабриці зник струм. Збиті білки простояли у теплі майже добу. З них спробували випекти коржі, і на диво вони вийшли набагато смачнішими й пишнішими. Вже за рік торт отримав бронзову медаль на кондитерському конкурсі. А ще через рік — золоту.

Сучасний рецепт київського торта належить Ганні Курило та Галині Фастовець-Калиновській. Вони презентували торт-безе на конкурсі й отримали визнання на вищому рівні. Запатентували рецепт у 1973 році, і досі деякі його тонкощі зберігаються в секреті. Право на оригінальну рецептуру належить фабриці імені Карла Маркса (сучасна Roshen).

І хоча сучасний рецепт торта майже не відрізняється від початкового, технологія його виробництва і зовнішній вигляд зазнали значних змін. Десерт постійно удосконалювався. Спочатку для горіхової начинки використовували кеш’ю, який постачався з Індії. Коли постачання подорожчали, кеш’ю замінили вітчизняним фундуком. Також згодом яєчний крем замінили на  масляний, а замість цукатів стали додавати желе.

Сьогодні завдяки сучасній побутовій техніці повітряно-горіхові коржі, з яких він складався, можна приготувати й в домашніх умовах. Але в ті часи досягнути унікального результату можна було лише у спеціальних промислових печах. Крім того, для приготування коржів використовувались попередньо заквашені білки – тобто білки, які простояли при кімнатній температурі не менше 12-14 годин.

Більше тут:

(https://www.metro.ua/Blogs/vidpochynok/Istoriya-kyyivskoho-torta-tekhnolohichna-pomylka-abo-maysternist-radyanskykh-kondyteriv)

(https://jisty.com.ua/desert-iz-60-litnim-stazhem-tsikavi-fakti-z-istoriyi-kiyivskogo-torta/)

 

Про турів, полювання й літературу

Так уже склалося, що коли я була дитиною, то про Чорнобильську трагедію говорили зовсім інакше, ніж зараз. Батько однієї з моїх подруг був ліквідатором аварії на ЧАЕС, 26 квітня в школах проводили щорічні Дні пам’яті, Чорнобильська катастрофа була обов’язковою темою виступів «екологічних агітбригад». Проте Чорнобиль усе одно був «десь там», у «чорних» анекдотах, на класних годинах. Ніхто особливо не пояснював, як саме аварія вплинула на розпад Радянського Союзу і якої рани завдала нашій землі, якою залишилась у пам’яті мільйонів українців. Тож, не дивно, що до мого інформаційного поля значно ближчим виявився «Сталкер» — гра, якою захоплювався молодший брат, — навіть хрестоматійна «Чорнобильська мадонна» пролетіла якось мимохідь, без належної уваги.

Тому, мабуть, теза Тамари Гундорової про післячорнобильську бібліотеку в українській літературі, вперше почута на філологічному факультеті, виявилася для мене несподіваною. Було неможливо осмислити це явище в постмодерністській перспективі, знати не знаючи, як воно відлунило в слові тоді, в 1980-ті, — наживо, без іронії, скорботно й щиро. Відкривати для себе твори Івана Драча, Володимира Яворівського, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Світлани Йовенко, присвячені Чорнобилю, було непросто, бо боляче. Чорнобиль — кордон «до» і «після», страхітливий символ і цілком реальне місце новітнього паломництва. З часом образи зруйнованої АЕС і спустошеної «зони» не втрачають своєї моторошної привабливості: як таке могло трапитися? Чому? І як усе це пережити?

Про це говорять українські письменники в 1980-ті роки. І саме їхні тексти почасти нагадує мені нова книжка Марії Дружко — знаної на Дніпропетровщині письменниці, натхненниці мистецького проєкту «VivArt». Роман «Полювання на тура», в першу чергу, вражає своєю, сказати б, добротністю: розміреністю наративу, добірністю й багатством мови, вдумливою роботою над образами й розкриттям характерів персонажів. Як і, наприклад, Володимир Яворівський у «Марії з полином…», Марія Дружко ретельно виписує долі своїх героїв, їхні мрії та прагнення, які в один момент обірвала аварія на ЧАЕС. Письменниця любовно добирає героям символічні, промовисті імена, що увиразнюють їхні натури й виступають маркером зв’язку поколінь.

Однак, попри цю дещо старомодну вивіреність оповіді, авторка не боїться експериментувати із жанром: невеликий за обсягом твір поєднує ознаки роману «зв’язку часів», гостросюжетної прози й «слов’янського фентезі», яке зараз повертає собі популярність на українських теренах. Ліс понад Прип’яттю — живий, одухотворений, предковічний — постає супроти людського свавілля і мститься за кривду. Але разом із тим лісові мешканці щедро винагороджують тих, кому дістає мудрості жити з природою в злагоді й оберігати її від зажерливості одноплеменців.

Зосереджений довкола Чорнобильської трагедії, сюжет роману Марії Дружко торкається багатьох інших тематичних шарів: гармонізації стосунків сучасної людини й природи, екологічної свідомості загалом, радянської епохи як території брехні й кар’єризму, де немає місця чесності й справжньості. Зображуючи 1980-ті, авторка говорить про дисидентство й манкуртство-пристосуванство як протилежні полюси життя в Країні Рад. Образ поета Юрія Тура — батька Максима, головного героя роману — нагадує про багатьох діячів мистецтва, зокрема про незламного Василя Стуса, які воліли пожертвувати свободою й життям, але не поступитися правдою.

Максим Тур, навіть не усвідомлюючи цього, продовжує справу батька. Як фотохудожник, він теж не може пройти повз несправедливість та кривду, що її свавільні можновладці завдають слабшим від себе. Проблема відповідальності митця перед суспільством, чіткого розуміння того, що не буває ніякого мистецтва «поза політикою», поза громадянською свідомістю, на жаль, і сьогодні, підчас війни, звучить так само гостро.

Отже, Чорнобиль і міфологічні істоти, дисиденти й безжальні партійці, магія й кохання, пошуки прапервнів національної свідомості, спроба досягти гармонії з природою, виправивши старі помилки, і ще, як обіцяє назва, полювання — і метафоричне, і цілком буквальне - незлецька суміш, що забезпечить захопливе читання — якого, до речі, так бракувало під час тих давніх уроків літератури, на яких не знайшлося хвилинки для «чорнобильської теми».

В анотації до роману сказано, що дикі тури — це символічний образ. Під ним слід розуміти всіх нас, українців, на яких полювали і яких намагалися знищити століттями. Звісно, повернення вимерлих турів до чорнобильських лісів, нехай з 2016 року вони офіційно стали заповідними, — це фантастика. Але хіба не фантастика те, що попри століття утисків, заборон, війн і катастроф українська нація все-таки вистояла, вижила і продовжує боротися за повноцінне буття на своїй землі?

Таємниця чорнобильських лісів відкривається молодим і завзятим Ксенії та Максимові — героям роману Марії Дружко. Заради того, щоб ця виняткова пара зустрілася й поклала початок чомусь новому, їхні предки офірували своїм коханням, добробутом і життям. На такому ґрунті, здобреному кров’ю щирої жертовності, зрештою має прорости щось нове — таке само могутнє і неймовірне, як тур, що гуляє в чорнобильських лісах.

Ірина Пасько

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара 

 

Вишиваємо рушник-оберіг Кам'янського

У Кам’янському триває особливий культурний проєкт «АРТтерапія – лікуємо мистецтвом», що охопив майже все місто.

Викладачі мистецьких шкіл міста, бібліотекарі, керівники творчих гуртків працюють на спеціальних локаціях в різних частинах міста, допомагаючи мешканцям боротися зі стресом в складних умовах сьогодення.

Щотижня  всі охочі мають можливість долучитися до активностей  з образотворчого мистецтва, малювання аквареллю, фототерапії, отримати психологічну підтримку тощо.

Арттерапія, в основі якої лежать ідеї Фрейда та Юнга, — це не стільки лікування, скільки розвиток у людини властивої їй креативності, гармонізація та розвиток особистості, що допомагає  у  розв'язанні проблем.

Під час культурної акції майстри з вишивки Костянтин Диденко з Бахмута, кам'янчанка Ольга Громова разом з бібліотекарями, відвідувачами локацій  вишивають рушник-оберіг міста.

Ескіз рушника довжиною три метри розробила кам'янська майстриня Алла Маврешко. Вона вже має досвід у подібних проєктах, взявши участь у створенні унікального Рушника Національної Єдності!

Довідка: Рушник довжиною 9 метрів вишивали майже півтори тисячі майстрів протягом 2007-2008 років

Перший стібок як і годиться зробив міський голова Андрій Білоусов. "По-перше, як очільник міста, що символічно, і, по-друге, як чоловік. Це має принести удачу",-  поділилася начальниця управління культури Кам'янської міської ради Жанетта Сокуренко.

А потім рушник вишивали  всі охочі. У вишиванні вже взяли участь 135 кам'янчан і гостей нашого міста.

На кожній локації вишивальників зустрічають бібліотекарі бібліотеки на Шевченка, бібліотеки на проспекті Нескорених, бібліотек на Пузирьова та Стовби, на Харківській та Івана Мазепи й допомагають охочим  впоратися з непростим, але таким дивним і приємним заняттям.

Майданчик ліцею №16

Майданчик перед відділенням ЦНАП на Соцмісті

Локація на майданчику кінотеатру «МИР»

Спільними зусиллями ми створюємо справжній символ-оберіг Кам’янського!

Вишитий рушник до кінця війни зберігатиметься в кабінеті міського голови. А після війни його передадуть в музей історії міста.

Загальномистецька акція з відновлення ментального здоров'я містян та гостей нашого міста розпочалася у  травні й триватиме до вересня.

Арттерапія – методика, яка є напрямком психотерапії, використовується не так давно, але стрімко розвивається і вже довела свою ефективність. Метод включає безліч підвидів, включаючи прикладне мистецтво.

Тримаємось!