субота, 14 травня 2022 р.

Іграшки наосліп

Свято іграшки влаштували у бібліотеці на Шевченка.

Як це відбувалось? Бібліотекарі з величезною торбиною  іграшок завітали до дітей, якими опікується БФ "Карітас Кам'янське"  та влаштували чудове свято "Обери іграшку". 

Довго міркували як це зробити, аби кожній дитині іграшка сподобалась і все відбулось без образ і заздрощів.

І ось що ми вигадали: а нехай діти обирають іграшки наосліп, із зав'язаними очима, а потім презентують цю іграшку всім присутнім. Вигадають ім'я, характер, де і з ким живе, що любить тощо.

І ми не прогадали. Свято вдалося, всі почувалися щасливими з новими друзями:зайчиками, вовком, собачками, мішками,слонами, мавпами тощо. Іграшку, що не зовсім сподобалась дитині, можна було замінити. Але таких дітей було дуже мало.


Дякуємо студентам і викладачам  Кам'янського музичного коледжу, нашому партнеру та волонтеру, палітурнику Геннадію Темнишеву за чудові іграшки.

 

Олег Майборода - володар Ордена Усмішки 2022 (Польща)

Орден Усмішки - спочатку польська, а потім міжнародна нагорода, що присуджується відомим людям, які приносять дітям радість. Нагорода була заснована польським журналом «Kurier Polski» в 1968 році. А через 11 років, у 1979 році, Орден набув статусу міжнародного рішенням Генерального секретаря ООН.


Орденом нагороджуються найпопулярніші серед дітей дорослі. Діти називають своїх кандидатів, і в перший день весни міжнародне журі оголошує кавалерів «Ордену Усмішки», а в останній день осені відбувається вручення Нагороди. Лицарів ордена обирають в результаті великого обговорення і голосування в школах і ліцеях Польщі.

До комісії (капітулу) входять 60 чоловік-представників держав: Польща, Великобританія, Аргентина, Австралія, Білорусь, Бельгія, Франція, Ізраїль, Канада, Німеччина, Росія, Туніс, Україна, США, Угорщина, Італія , Румунія, Литва, Чехія, Азербайджан, Грузія, Вірменія, Японія, Сербія. Більшість з них - громадяни Польщі.

Є одна незвичайна вимога до лауреатів: перед врученням нагороди кожен з них повинен випити склянку лимонного соку з усмішкою на обличчі. Ідея полягає в тому, щоб в найскладніших ситуаціях знайти в собі сили і подарувати дитині усмішку.

В цьому році кавалером Ордена Усмішки став український дитячий письменник з Кам'янського Олег Майборода.


Як це відбувалось?

Шановний Капітуле Ордену Усмішки

Ми читачі центральної міської бібліотеки для дітей м.Кам’янське Дніпропетровської області, Україна просимо вручити Орден Усмішки веселому чарівнику з Кам’янського - нашому улюбленому дитячому українському письменнику Олегу Майбороді.

Олег Майборода – масажист, музикант і автор дитячих книжок. У нього їх майже 100: "Їжачок - рятівничок", "Чудасія», "Англійська абетка", "Весела зарядка", «Не зовсім казки», «Знаю я один секрет», «А ти знаєш що я знаю» , «Дитяче хоку» тощо.

Нам подобаються його вірші, байки, загадки, тести, веселі оповідання, нариси. Вони пречудові, добрі, повчальні та дуже веселі й кумедні.

Дитячі хоку

Коли відомий письменник приходить у клас у ролі Святого Миколая, з новою книжкою "Дитячі хоку" радіють всі. Жартівливі вірші в жанрі хоку з яскравими малюнками прийшлися до душі. Він читає свої вірші, розповідає чимало цікавого, грає на флейті, дарує книжки та автографи.

Зустріч з учнями School 5 1- Б та 2 -А!
Викладачка Юлія Кравець



Чудасія

Відгук Мясоїд Поліни

Відгук Сидорової Мілани

Чому у зайця довгі вуха


Зустріч  з учнями

Коротенькі історії зможуть за декілька хвилин розважити будь кого. Малята та звірята потрапляють у кумедні ситуації, переживають цікаві пригоди, зустрічаються з повсякденними труднощами та вирішують їх своїми силами. Швидко, цікаво, повчально.

Не зовсім казки


Книга незвична. Тут сорока-мрійниця летить із лелеками у вирій, хробачок Василько разом із хробачихою Василинкою співають дуетом, а комарик-мандрівник допомагає на станції переливання крові. Це неймовірно веселі історії про дорослих, які не забули, як були дітьми, та дітей, які не дуже поспішають стати дорослими. Це бувальщини з країни ЧУДАСІЯ, де комарик шукав собі їжу, а знайшов роботу за фахом. На полюванні тут можна стріляти ковбасами, а лікувати застуду дивовижною мелодією із пахощами малини. Живе тут дурнуватий Змій триголовий, що рахувати не вміє, слони служать в армії і плаває холодець у морі.

Усіх цих веселих персонажів допомогла створити Олегові Майбороді київська художниця Вікторія Дунаєва, вона їх намалювала.

У 2014 р. Олег Майборода став одним з переможців міжнародного конкурсу «Нові добрі казки», що запровадив благодійний фонд «Діти – дітям»

У цьому ж році отримав лауреата премії ім. Леся Мартовича

У 2015 році Книга «Весела навчайка» стала лауреатом Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Володимира Дроцика, який щорічно відбувається у м. Червонограді

У 2019 р. у львівському видавництві «Світ» накладом 1000 примірників вийшла книга «Знаю я один секрет». Нова книга Олега Майбороди містить веселі вірші, чистомовки, тексти, загадки, анаграми, ігри зі словами, в яких зашифровані назви головних героїв. Читання такої книги — захоплива гра.

Для кого написана ця книжка? Для дорослих які колись були дітьми і дітей які колись будуть дорослими. Для чого вона написана? Для гарного настрою і …знову ж таки гарного настрою. Вважаємо, за одне тільки це варто прочитати іі. Ми глибоко впевнені, позитив який несе книжка «Знаю я один секрет» не залишить похмурим нікого.

Поезія Олега Майбороди представлена на міжнародних конференціях і виставках, зокрема в Канаді, США, Великій Британії, Угорщині.

Пан Олег бажаний гість на книжкових форумах та ярмарках «Книжковий арсенал» (Київ), Львівський книжковий форум, Книжкова толока «Запоріжжя», книжковий ярмарок «Український дім»(Київ).

На книги Олега Майбороди «Не зовсім казки» та «Весела навчайка» ми разом з бібліотекарями створили буктрейлери.

Вихованці гуртка Петриківського розпису Центру позашкільної роботи та дитячої творчості, керівник Бойко В.О, намалювали чудові ілюстрації до віршів Олега Майбороди. Ось, погляньте які це чудові роботи.

«Взяв маленький баранець» Мініна Софія 7 років 


«Курочка Чубарочка» Мініна Софія 7 років

«Сіла такса у таксі» Іванова Єва 9 років


«До сичихи Віхоли» Крижановська Полина 8 років

Бегемотик і дух моря» Шеремета Віолетта11 років


Нам дуже подобається коли Олег Майборода приходить до нас на зустрічі. Тільки у 2020-2021 р. році відбулося понад 30 зустрічей з поетом і не тільки з нами, а й з учнями Ліцею №15, читачами центральної бібліотеки для дітей, бібліотеки на Шевченка,14, бібліотек-філії №5,7,9, Петриківської районної бібліотеки, учнями колегіуму №16, вихованцями дитячих садочків «Планета дитинства», «Золота рибка» тощо. А ще він пише пісні, грає на саксофоні та блек – флейті.

Зустріч з вихованцями дитячого садочку «Планета дитинства»


Зустріч з вихованцями дитячого садочку «Золота рибка» 


Презентація книги «А ти знаєш, що я знаю» у центрі позашкільної роботи та дитячої творчості, де зібралось понад 500 дітей


Олег Вікторович розповів нам, що у дитинстві мріяв стати зоологом і відпустити бороду та палити люльку. Однак життя склалося інакше він працює масажистом у поліклініці і навіть не палить - він допомагає дітям долати їхні хвороби.

Харизматична особистість письменника полонить своїм оптимізмом, тому пише Олег Вікторович ніби граючись, книжки у нього виходять оптимістичними, радісними. Його девіз «Все буде добре»

Знаєте, він ніколи не сумує. «Життя дається один раз. І витрачати час на сум не раціонально», - говорить автор. Більше того, працюючи в медицині навчився не обтяжувати оточуючих. «Звичайно, це не означає ходити в рожевих окулярах. Або зовсім полетіти за хмари. Просто мені подобається життя в усіх його проявах. На світі ж так багато цікавого! Я ось, наприклад, у сорок років почав з нуля вивчати гру на саксофоні. Пречудова гімнастика для мозку. Головне, не лінуватися. Хочеш більшого – працюй. Зараз під мінус «віджигаю» різні танго та басанови»,- ділиться Олег Вікторович.

На запитання звідки він бере теми для своїх книжок? Олег Вікторович нам розповів: «Буває, що теми самі приходять. Треба лише частіше провітрювати фіранку в голові. А буває, починаєш щось і воно зріє-зріє десь на підсвідомості, а потім БА-БАХ!! Саме проситься на папір. А ще мені подобається гратися. Зі словами, з персонажами. Це як кубики. Хочу – будинок побудую. А захочу – навіть космічний корабель».

Олег Вікторович відкрив нам маленьку таємницю - раніше він дуже шкодував, що за фахом не філолог. А потім заспокоївся. «У мене з освіти медичне училище. Спеціальність «сестринська справа». Звичайно, що самоосвіту ніхто не відміняв. І читати корифеїв нікому не завадить. Ті ж самі «Дванадцять заповідей для починаючого дитячого поета» Корнія Чуковського. Або статті Самуїла Маршака про майстерність в поезії. Це ті постулати, без яких автор, зокрема дитячий, втратить напрямок руху.

Намагаюся тримати руку на пульсі. Слідкую за тим, що зараз відбувається в дитячій літературі. Словом, мені все ЦІКАВО» – повідав письменник.

Нам було цікаво дізнатись як він почав писати для дітей?

«Мабуть, з дитинства. З тих дитячих журналів «Малятко» та «Барвінок», які передплачували батьки. Нещодавно читав інтерв’ю одного нашого письменника, який деяких дитячих авторів порівнював з Карлсоном. Мовляв, їм би все веселити і таке інше… Я зовсім не згодний із поважним письменником. У дітей і так крадуть дитинство. Причому, самі ж дорослі. Впевнений, що дитяча література, як і їжа, має бути різною. І повчальною, і розважальною. А «дитячість» мені навпаки допомагає «накачувати м’язи» фантазію, без яких автор лише скелет»,- ось так по-дорослому ділився своїми думками Олег Вікторович з нами.

Нам дуже подобаються його Абетки, здебільше, віршовані. Навіть англійська була. Сам автор зізнається, – "В англійському я ну бум-бум. Просто вимову англійських слів допомагала ставити донька, яка тоді навчалась у п’ятому класі. Якщо дуже закортить, то можна й до космосу злетіти», - говорить письменник.

Українські видавництва ніби змагаються: хто надрукує найкращу абетку. Є книги великі й маленькі, є звичайні й тематичні. І всі вони яскраві, привабливі, цікаві. І практично всі – віршовані. Цікаво, скільки тих абеток, створених нашими письменниками, існує в Україні? Сто? Двісті?

А він вже підготував до друку IT Абетку, що виглядає як ноутбук. Брав зі словника героїв на потрібну літеру. А далі вони вже самі розігрували історію.

А ще ми запитали у Олега Вікторовича чи є у нього найзаповітніша мрія?

Він відповів: «Мрію знайти новий напрям у дитячій літературі. Ось так – скромно і направду»

За дорученням читачів заступник директора центральної міської бібліотеки ім.Т.Г.Шевченка м.Кам'янське Тетятна Герасюта.

четвер, 12 травня 2022 р.

Чорносвитники у бойових діях 1942-1943 рр

Ця сторінка Другої світової війни довгий час належала до небажаних і фактично заборонених. Про "чорносвитників" як явище, що супроводжувало "визволення" тимчасово окупованих ворогом територій СРСР, не прийнято було писати і згадувати, зауважив дослідник цієї теми  на  черговому засіданні краєзнавчого товариства "Кам'янське-Дніпродзержинськ" ст.науковий співробітник музею історії міста Кам'янське Євгеній Гаврилов.


Євгеній розповів чому їх називали по різному: "піджачники", "чорножупанники", "чорнобушлатники", але переважно "чорносвитники" і, нарешті, "чорна піхота"- це умовна назва піхотних підрозділів Червоної Армії, які були сформовані з цивільного населення окупованих територій після їх звільнення. В бій вводились не підготовленими, без належної амуніції та зброї. Наймасовіше використовувались у 19431944 роках під час форсування Дніпра.
Він зупинився на  подіях вигнання нацистів з Дніпрпропетровська та Дніпродзержинська у жовтні 1943 р., навів свідчення людей тих подій.

Додатково:

#Військовий_щоденник_бібліотекаря

У день кіно, що відбувається в юнацькому відділі бібліотеки на Шевченка щосереди, дивилися та надихалися фільмом режисера Віктора Андрієнка"Іван Сила" про неймовірні пригоди видатного українця, найдужчої людини світу Івана Фірцака. Він понад сто років тому народився на Закарпатті, став чемпіоном Чехословаччини та Європи з кількох видів спорту, об'їздив півсвіту, здобувши величезну кількість перемог. За свою неймовірну силу його нарекли ім'ям уславленого античного борця Кротона.



Читайте: Олександр Гаврош - «Неймовірні пригоди Івана Сили https://lib.com.ua/.../neimovirni-prigodi-ivana-sili.../

пʼятниця, 29 квітня 2022 р.

Речі, які варто мати цивільному населенню

«Тривожна валіза» або «тривожний рюкзак» - це набір найважливіших речей необхідних у надзвичайних ситуаціях, таких як евакуація, військові дії, карантин, тощо.

Для того щоб подбати про себе у надзвичайних ситуаціях, розберемо що варто запакувати в цивільну «тривожну валізу» або "тривожний рюкзак".
В основному для цього використовують зручний рюкзак об'ємом до 30 літрів. Також можна взяти сумку або валізу. Головним фактором має бути зручність перенесення та міцність.
Необхідні речі, які будуть корисні у разі евакуації, швидкого переїзду, карантину чи інших надзвичайних ситуацій:
- Копії важливих документів (паспорт, автомобільні права, документи на нерухомість тощо) у поліетиленовій упаковці, яка не пропускає вологу. Якщо є можливість, укомплектувати їх так, щоб можна було швидко дістати і відкрити потрібний документ.
- Кредитні картки та готівка. У разі екстреної ситуації бажано мати трохи грошей. Якщо є можливість, то мати запас іноземної валюти та коштовностей розміщених у різних місцях.
- Дублікати ключів від будинку та машини.
- Аптечка першої допомоги: бинт, лейкопластир, вата, йод, перекис водню, активоване вугілля (інтоксикація), парацетамол (жарознижувальне), пенталгін (знеболювальне), супрастин (алергія), іммодіум/лоперамід (діарея), джгут, шприци. Якщо у вас є препарати, які необхідно приймати постійно, то достатній запас таких препаратів.
Прикріпіть до одягу та аптечки інформацію про вашу групу крові.
Крім цих речей рекомендовано взяти наступні предмети:
- Засоби гігієни: зубна щітка та зубна паста, мило, невеликий рушник, туалетний папір, сухі та вологі серветки, носові хустки, засоби інтимної гігієни, небезпечна бритва, манікюрний набір.


- Трохи одягу: 2 комплекти нижньої білизни, 2 пари бавовняних та вовняних шкарпеток, запасні штани, футболки або кофти, плащ-дощовик, тепла шапка, рукавички, та зручне взуття.

- Способи освітлення: ручний або налобний ліхтар, та батарейки до них, сірники (у поліетиленовому пакеті), запальничка, свічки, хімічні ліхтарі, сухий спирт.
• Шнур синтетичний 4-5 міліметрів, близько 20 метрів, карабін туристичний, годинник (краще водонепроникний).


• Багатофункціональні інструменти, наприклад, швейцарський ніж або мультитул.
• Зарядний пристрій для телефону, пауербанк та заряджання до нього, флеш-носій з дублікатами важливих документів.



• Фляга з питною водою.
• Це стандартний набір, рекомендований ДСНС України для «тривожної валізки», який допоможе вижити у критичній ситуації. Якщо є можливість, то можна взяти ще трохи корисних речей, які необхідні у важких умовах:
• Ніж або невелика топірка, сигнальні засоби (хімічні ліхтарі або фаєри), свисток, газовий перчяний балончик (для самозахисту).
• Декілька пакетів для сміття, об'ємом 160 літрів. З їхньою допомогою можна зробити тент або покласти в них речі, щоб захистити від дощу.

• Рулон широкого скотчу.
• Упаковка презервативів. Використовувати їх можна, як захист від вологи сірників, запальничок, телефонів, ліхтарів ін. У презервативах можна переносити воду і використовувати як джгут для зупинки кровотечі.
• Блокнот та олівець.
• Нитки, голки, булавки для ремонту одягу.
• Міні-намет, поліуретановий килимок, спальник. Ці предмети варто брати з собою, якщо є місце для них, або дозволяє закріпити рюкзак.
Такого набору має вистачити спочатку у разі екстреної евакуації або інших непередбачених обставин. Він більше необхідний для збереження здоров'я та майна у таборах біженців, пунктах евакуації чи тимчасових таборах.
У випадку, якщо у вас є діти або родичі, які не можуть про себе подбати, необхідно мати речі в екстреному наборі і для них. Розмір «тривожної валізки» збільшиться, але ви зможете забезпечити дитину чи пенсіонера необхідними речами:
- Посуд: казанок, фляга, ложка, кухоль - краще з металу. Бажано мати казанки, які легкі у перенесенні та розбираються на кілька елементів посуду. Підійдуть і туристичні набори.

Запас їжі: Для формування харчового запасу «тривожної валізи» необхідно підбирати їжу, яка може довго зберігатися і не псуватися. У малий харчовий набір варто взяти галети, суп-пакети, консерви, чорний шоколад, сухофрукти, горіхи, мед. Для формування великого пакету підійдуть крупи, макаронні вироби, сухі овочеві напівфабрикати, горілка, спирт питний(горілка).
- Запас питної води на 2-3 дjоби.

Загалом, не варто збирати велику «тривожну валізу», щоб її вага перевищувала понад 30 кілограмів. Якщо після формування валізи ви не змогли її підняти або розумієте, що довго не пройдете – необхідно змінити кількість вмісту. Пенсіонерам рекомендується використовувати сумку-візок або як його прозвали в народі «кравчучку».

За рекомендаціями Ігоря Павленка!.

четвер, 28 квітня 2022 р.

Римма Занько "Сім етюдів у техніці акварелі"

Представляємо нарис Римми Занько про художницю з Кам'янського Валентину Лаушкіну. 


Історик-архівіст Римма Занько є співавтором книги "Таланти міста на Дніпрі", яку днями презентували у бібліотеці на Шевченка.


«Акварель це така субстанція, як океан. Вона як і людина складається із води. І ще має легені. Дивишся на картину й відчуваєш її подих. Крім того, у неї є душа, легка та ніжна. Загадкова та мрійлива.

А насправді акварель — техніка тонка та складна. А вищий пілотаж – прозорість. Одні досягають її розмитістю країв фарби чи контрастом. Інші — англійською багатошаровою технікою, що практично пішла в наш час.

Можна медитувати на воду, медитувати на вогонь. А дивитися на ніжні тони акварелі — це також медитація і, якщо хочете, арттерапія» (Валентина Єрошкіна)
Етюд перший. Навчання

Осінь - пора мудрих жінок. Її холод уповільнює нестриманість, жаристі кольори надихають на творчість , вранішні тумани налаштовують на філософські роздуми - разом це утворює ГАРМОНІЮ.

Саме внутрішнє відчуття гармонії дозволило юній дівчині обрати шлях художниці, який розпочався у художньому училищі м. Дніпропетровська, де народилася Валентина, продовжився у нашому місті у художній школі (зараз носить ім’я І.Г. Першудчева), та остаточно визначився після навчання у Львівському поліграфічному інституті ім. І. Федорова.

Цікаво, що художню школу Валя закінчила екстерном за два роки.

А могло трапитися так, що не побачила би Валя художнього училища, якби випадково не зустріла викладача з «художки» Івана Івановича Токара, (уклін їм, нашим добрим геніям!) і не підказав він її мамі, щоб талановите дівча за два дні до закінчення прийому подала свої документи до училища. Під час вступних іспитів Валя виконала роботу за темою «Праця», присвячену сталеварам. Згадала чорно-біле фото у газеті і відтворила в акварелі вогненні кольори цієї професії

Після закінчення училища за розподілом (для молоді поясню: за радянських часів випускників обов’язково працевлаштовували на три роки - і робилося це планово в усіх галузях, в освіті також).

Етюд другий. НАСТАВНИЦЯ

І зовсім молодою Валентина стала працювати у Дніпродзержинській художній школі, старші учні якої були її ровесниками.

 Автопортрет

Щодня курсувала електричкою між двома містами. У певний час вона покине школу, щоб випробувати себе та набути іншого досвіду, проте вдруге повернеться до педагогічної діяльності, бо це особлива сфера, що дарує і натхнення, і муку, але радості, звісно, більше. Діти - джерело життя, а талановиті діти й поготів.

На питання : «Скільки за свою двадцяти дворічну діяльність вчителем випустила «пензлевих пташок» у життя?- вона відповіла, - понад дві сотні, рік на рік не випадав». Більшість з них стали архітекторами, дизайнерами. Коли я спитала, чим відрізняються учні сьогодні, отримала несподівану відповідь: з появою гаджетів та формуванням кліповоі свідомості учні не можуть зосередитись на натурі, вони не помічають гру світла, об‘єм «наживо», а тільки зафіксованими на фото. А це дуже заважає освоювати техніку малюнку. На жаль, технічний прогрес підштовхує до кінцевого результату, не даючи опрацювати вручну методику створення малюнку.

А два останні роки через світову пандемію COVID-19 вчителі і діти вимушені навчатись віддалено.

Попри несприятливі умови Лаушкіна разом з учениками здійснила online виставку «Місто. Людина. Час.» до 270-річчя Кам‘янського у вересні 2020 року, до якої увійшли роботи юних майстрів пензля, а також старі та нові роботи їхньої наставниці.

Та все ж у цьому році у класі Валентини Лаушкіної буде 22 (рекордна кількість!) випускників.

Останні три роки мисткиня з учнями займається винайденою нею авторською технікою з використанням гумового клею та анілінових фарб. Несподівані результати вражають і дітей, і саму вчительку.

Етюд третій. КОЛЕГА

Щоб урізноманітнити свій досвід напочатку 80-х років працювала у Дніпропетровському оформлювальному комбінаті, пізніше продовжувала оволодівати професією у художньо-виробничому комбінаті нашого міста поруч такими митцями, як Володимир Жуган, Анатолій Жежер, Гарнік Хачатрян - члени Спілки художників України.

У 1987 році брала участь у своїй першій республіканській виставці «Малюнок, акварель» (м. Київ), також у столиці уже у 1994 році представила свої картини на «Мальовничий Україні», потім ще і ще … На момент 1995 року, коли Валентину прийняли до Національної спілки художників України, в неї було п‘ять республіканських та дві міжнародні виставки.

Техніка акварелі народилася у Китаї після винаходу паперу у ІІ столітті нашої ери і вважається дуже складною у виконанні порівняно з технікою олійного живопису, Але дивлячись на картини Валентини Лаушкіної, здається, що акварельний живопис - легка гра. Опрацювання нею техніки «а-ля пріма» співпало з перебуванням Валентини у декретній відпустці і дуже привабило зайняту тоді домогосподарством творчиню, тому що писалася дуже швидко.

Проте не все вдавалося, як бажалося. Пригадує, коли з маленькою дочкою (а вона їх двійко має!), з чотирьох «мокрих» акварелей три - ніякі, одна вдала. Тоді її девіз був: «Жодного дня без акварелі». А ще їй дуже хотілось оволодіти такою ж майстерністю, як у Миколи Заїки, його тоненькі травички на розмитому, сповненому очікування, тлі картини не давали їй спокою. Деякий час вони були сусідами по майстерні, у різні роки закінчили один інститут у Львові і, звичайно ж, постійно обмінювались думками і досвідом роботи у цій техніці. Але в кожного майстра картини по-своєму…

«Взагалі, - пригадує Валентина, для Миколи була характерна якась недомовленість… вона відчувалась і у його творах…».

Етюд четвертий. МИСТКИНЯ

Треба зазначити, що картини Валентини Лаушкіної знаходили відгук у серцях поціновувачів її таланту. Досить часто їх купували для власних колекцій, або інтер’єрів, як, наприклад, бельгійський дизайнер М.Шахар, який придбав 25 картин для готелю «Україна» у м. Дніпро.

Найзначущі роботи Валентини Лаушкіної: «Вологодський мотив» (1986), «Покинутий будинок» (1994), «Відлига» (1995), «Тиша» (1995), «Задвірки» (1994), «Стара груша» (1995), «Відродження», «Белград. Оперний театр» (1996), «Зима у Белграді», «Лісове озеро», «Дощ у місті» (1997), «Будинок зі шпилем» (2005), «Квіти»

«Можливості акварелі допомагають В. Лаушкіній,- пише мистецтвознавець Ірина Сизоненко, - передати тендітну та прозору тканину спогадів на аркушах паперу. Мінливі, вишукані кольорові сполучення фарб, манера малювання настільки легка та професійна, що ми вільно поринаємо у цей дивовижний світ краси та ніжності.»

Хочу зазначити, що Майстри Пензля нашого міста -дуже згуртований та бойовий осередок. Вони завжди у культурному mainstream, або очолюють або беруть участь у ній.

Так, сімка наших чудових художників: Сергій Лаушкін, Сергій Бабич, Михайло Додарєв, Олена Жила, Валентина Лаушкіна, Микола Заїка та Олександр Чегорка у 1996 році брали участь у виставці «Український погляд» у Белграді (Сербія). І, як згадує Валентина Лаушкіна, це була найперша в історії культурних зв’язків між Україною та колишньою Югославією з періоду Незалежності нашої країни виставка. Вона мала великий резонанс.

Видатні діячі культури Сербії, дипломатичний корпус, інтелігенція, художники зі світовим ім‘ям Томислав Божович, Цвєтко Лайнович, відомий мистецтвознавець Бато Михайлович, який відбирав картини наших художників ще тут, у місті, та Радомир Булат, поціновувач мистецтва, власне завдяки його зусиллям, наполегливості, людським якостямі омріяна виставка і стала реальністю. Третина картин наших художників була розкуплена відразу. Акварель «Стара груша» Валентини Лаушкіної придбав власник галереї. У коментарях до виставки югославська мистецтвознавець Ірина Суботич сказала, зокрема, про нашу героїню: «Пейзаж, до якого воліють, як можна бачити, українські митці, зустрічаємо і в творах Валентни Лаушкіної, але не як відображення конкретного місця, а як можливість індивідуальної інтерпретації простору. Удалений чи сміливо інтерпретований пейзаж не несе в собі якостей будь-якого конкретного місця, дорога до абстракції, якою йде мисткиня, освячена романтичним духом особистої сповіді образотворчою мовою».

Третина картин наших художників була розкуплена відразу. Акварель «Стара груша» Валентини Лаушкіної придбав власник галереї.

Відомо, що більшість чоловіків серед художників становлять чоловіки. Куратор виставки Міжнародний Жіночий Клуб Києва Констанція Юзвишин, коли потрапила на Україну була прикро вражена, що 50 відсотків випускниць художніх закладів були жінки, а у виставках брали участь самі чоловіки. Тому у виставці «Видатні Мисткині України» у 1998 році на конкурсній основі були відібрані з-поміж 600 претенденток та 1400 робіт і роботи нашої землячки. Журі конкурсу відбирало роботи, враховуючи неординарність та талант, не знаючи імен учасниць.

«Свято - Миколаївський собор» (1997), «Костел Святого Миколая»(1998) -ці роботи увійшли до каталогу виставки. Разом з картинами членкіні Національної Спілки художників України Валентини Лаушкіної «Околиці» (2003) та моєю улюбленою «Дощ у місті» (2003) вони зберігаються сьогодні у музеї історії міста Кам‘янського.


 Собор святого Миколая.                      Костел Святого Миколая.

Дощ у місті

Свої картини Валентина неодноразово представляла на виставках «Пан Україна», «Поєднані Дніпром», « До 80-річчя Дніпропетровського художнього музею», це ще у 1993, а вже у жовтні 2006 року відбулася її персональна виставка у Дніпропетровському художньому музеї.

Етюд п‘ятий. КАМ‘ЯНЧАНКА

Як художник Валентина деякий час працювала у Музеї історії міста Дніпродзержинська. Поринувши у час та автентику , надихнулась на створення у 2006 році графічної серії «Місто і час». Задум був напрочуд вдалим. Символічно, що засобами художнього та стилістичного рішення робіт стали перо та туш - знаряддя художників і газетярів. Картини виконані ніби газети, де текст є продовженням малюнку і навпаки. Загущені або розріджені штрихи ніби вихватцем наближають до глядача міські будівлі , образи кам‘янчан знаних та невідомих, або розчиняють їх у повітрі, поступаючись фантазії глядача. А головне - відчуваєш епоху, нібито знаходишся поруч у реальному часі. Дивне, захоплююче відчуття.
 Місто і час
 Місто і час

Саме завдяки роботам Валентини Лаушкіної у 2016 році відбувся цікавий міський проєкт - рекламна акція : «Кам‘янське - місто, в якому є душа!» Ось тоді стало зрозумілим, наскільки майстриню надихає рідне місто. Її численні акварельні та графічні роботи були відтворені у малих і великих настінних календарях, книжкових закладках, пакетах, флаєрах, футболках. Місту повернули історичну назву, вулицям також, а деякі з них отримали нові і з цієї нагоди був виданий топонімічний словник з картинами Валентини Лаушкіної.

Так, «Кам‘янське в кожному з нас» ( одна з назв серії книжкових закладок)! І це твердження правдиве - кожен кам’янчанин любить своє місто, проте увійти в історію, завдяки любові до нього і творчості, здатен далеко не кожен…

А творче життя колег-художників стало відомим саме тому, що Валентина захопилась відеозйомкою і знімала багато років підготовку до творчих виставок, їхній перебіг, після виставкове спілкування майстрів… Згадаймо виставковий зал біля залізничного вокзалу. А які наприкінці 90-х ( дуже важкі часи для усіх нас!) там проходили «Різдвяні зустрічі»: поети, художники, актори, сповнені жаги до духовності містяни брали у них участь - і все це без політично-прибуткової мети. Людина потребує прекрасного, ним вона жива…Так ось саме Валентині Лаушкіній ми завдячуємо роликам у YouTube, де висвітлено життя іі колег-митців. Жіноче око далеко бачить!

Єдиний раз Валентина Лаушкіна виступила художником-ілюстратором у техніці графіки до книг оповідань Юрія Мирзояна.

Етюд шостий. МРІЙНИЦЯ

У кожного з нас є мрія усього життя, і вона неодмінно збудеться, необхідно тільки палко бажати її здійснення. Такою заповітною мрією у Валентини була Венеція. І вона стала чудовим подарунком долі, бо якось саме на день народження наша героїня потрапила у мрію. І так насолоджувалась вуличками, містками, каналами, величним Ріальто, що заблукала… Вона розповідає з усмішкою, мабуть два янголи вирішили покепкувати зі щасливої художниці і «морочили» її до темряви, та тут втрутився Вседержитель, і коли, знесилена, вона застигла на місті, Хтось розвернув її обличчям до якогось будинку. О, диво, це був її готель…

 Мост Ріальто у Венеції.

Етюд сьомий. СПРАВЖНЯ

Якщо вірити по-справжньому, дива трапляються.

Ще одним дивним співпадінням, що поєднало ювілей Валентини Лаушкіної, День художника та День вчителя на одному тижні стала виставка у чудовій блакитній залі рідної художньої школи.


Погляд у минуле

Виставка, яка виплеснула нам в очі, душі, розум все різнобарв‘я таланту мисткині. І Валентина представила таку силу-силенну енергетично потужних, неповторних, сповнених добра, філософії та краси картин, що мимоволі я згадала давньолатинське тлумачення її імені «сильна здоров‘ям», а я ще б додала і «сильна духом».

Її картини «розселилися» по світах: вони є в Англії, США, Ізраїлі, у країнах колишнього Радянського Союзу і скрізь, виступаючи повноважними представниками Художниці Валентини Лаушкіної, немовби промовляють: «Любіть акварель так, як я їі люблю!»

Римма Занько