пʼятниця, 29 квітня 2022 р.

Речі, які варто мати цивільному населенню

«Тривожна валіза» або «тривожний рюкзак» - це набір найважливіших речей необхідних у надзвичайних ситуаціях, таких як евакуація, військові дії, карантин, тощо.

Для того щоб подбати про себе у надзвичайних ситуаціях, розберемо що варто запакувати в цивільну «тривожну валізу» або "тривожний рюкзак".
В основному для цього використовують зручний рюкзак об'ємом до 30 літрів. Також можна взяти сумку або валізу. Головним фактором має бути зручність перенесення та міцність.
Необхідні речі, які будуть корисні у разі евакуації, швидкого переїзду, карантину чи інших надзвичайних ситуацій:
- Копії важливих документів (паспорт, автомобільні права, документи на нерухомість тощо) у поліетиленовій упаковці, яка не пропускає вологу. Якщо є можливість, укомплектувати їх так, щоб можна було швидко дістати і відкрити потрібний документ.
- Кредитні картки та готівка. У разі екстреної ситуації бажано мати трохи грошей. Якщо є можливість, то мати запас іноземної валюти та коштовностей розміщених у різних місцях.
- Дублікати ключів від будинку та машини.
- Аптечка першої допомоги: бинт, лейкопластир, вата, йод, перекис водню, активоване вугілля (інтоксикація), парацетамол (жарознижувальне), пенталгін (знеболювальне), супрастин (алергія), іммодіум/лоперамід (діарея), джгут, шприци. Якщо у вас є препарати, які необхідно приймати постійно, то достатній запас таких препаратів.
Прикріпіть до одягу та аптечки інформацію про вашу групу крові.
Крім цих речей рекомендовано взяти наступні предмети:
- Засоби гігієни: зубна щітка та зубна паста, мило, невеликий рушник, туалетний папір, сухі та вологі серветки, носові хустки, засоби інтимної гігієни, небезпечна бритва, манікюрний набір.


- Трохи одягу: 2 комплекти нижньої білизни, 2 пари бавовняних та вовняних шкарпеток, запасні штани, футболки або кофти, плащ-дощовик, тепла шапка, рукавички, та зручне взуття.

- Способи освітлення: ручний або налобний ліхтар, та батарейки до них, сірники (у поліетиленовому пакеті), запальничка, свічки, хімічні ліхтарі, сухий спирт.
• Шнур синтетичний 4-5 міліметрів, близько 20 метрів, карабін туристичний, годинник (краще водонепроникний).


• Багатофункціональні інструменти, наприклад, швейцарський ніж або мультитул.
• Зарядний пристрій для телефону, пауербанк та заряджання до нього, флеш-носій з дублікатами важливих документів.



• Фляга з питною водою.
• Це стандартний набір, рекомендований ДСНС України для «тривожної валізки», який допоможе вижити у критичній ситуації. Якщо є можливість, то можна взяти ще трохи корисних речей, які необхідні у важких умовах:
• Ніж або невелика топірка, сигнальні засоби (хімічні ліхтарі або фаєри), свисток, газовий перчяний балончик (для самозахисту).
• Декілька пакетів для сміття, об'ємом 160 літрів. З їхньою допомогою можна зробити тент або покласти в них речі, щоб захистити від дощу.

• Рулон широкого скотчу.
• Упаковка презервативів. Використовувати їх можна, як захист від вологи сірників, запальничок, телефонів, ліхтарів ін. У презервативах можна переносити воду і використовувати як джгут для зупинки кровотечі.
• Блокнот та олівець.
• Нитки, голки, булавки для ремонту одягу.
• Міні-намет, поліуретановий килимок, спальник. Ці предмети варто брати з собою, якщо є місце для них, або дозволяє закріпити рюкзак.
Такого набору має вистачити спочатку у разі екстреної евакуації або інших непередбачених обставин. Він більше необхідний для збереження здоров'я та майна у таборах біженців, пунктах евакуації чи тимчасових таборах.
У випадку, якщо у вас є діти або родичі, які не можуть про себе подбати, необхідно мати речі в екстреному наборі і для них. Розмір «тривожної валізки» збільшиться, але ви зможете забезпечити дитину чи пенсіонера необхідними речами:
- Посуд: казанок, фляга, ложка, кухоль - краще з металу. Бажано мати казанки, які легкі у перенесенні та розбираються на кілька елементів посуду. Підійдуть і туристичні набори.

Запас їжі: Для формування харчового запасу «тривожної валізи» необхідно підбирати їжу, яка може довго зберігатися і не псуватися. У малий харчовий набір варто взяти галети, суп-пакети, консерви, чорний шоколад, сухофрукти, горіхи, мед. Для формування великого пакету підійдуть крупи, макаронні вироби, сухі овочеві напівфабрикати, горілка, спирт питний(горілка).
- Запас питної води на 2-3 дjоби.

Загалом, не варто збирати велику «тривожну валізу», щоб її вага перевищувала понад 30 кілограмів. Якщо після формування валізи ви не змогли її підняти або розумієте, що довго не пройдете – необхідно змінити кількість вмісту. Пенсіонерам рекомендується використовувати сумку-візок або як його прозвали в народі «кравчучку».

За рекомендаціями Ігоря Павленка!.

четвер, 28 квітня 2022 р.

Римма Занько "Сім етюдів у техніці акварелі"

Представляємо нарис Римми Занько про художницю з Кам'янського Валентину Лаушкіну. 


Історик-архівіст Римма Занько є співавтором книги "Таланти міста на Дніпрі", яку днями презентували у бібліотеці на Шевченка.


«Акварель це така субстанція, як океан. Вона як і людина складається із води. І ще має легені. Дивишся на картину й відчуваєш її подих. Крім того, у неї є душа, легка та ніжна. Загадкова та мрійлива.

А насправді акварель — техніка тонка та складна. А вищий пілотаж – прозорість. Одні досягають її розмитістю країв фарби чи контрастом. Інші — англійською багатошаровою технікою, що практично пішла в наш час.

Можна медитувати на воду, медитувати на вогонь. А дивитися на ніжні тони акварелі — це також медитація і, якщо хочете, арттерапія» (Валентина Єрошкіна)
Етюд перший. Навчання

Осінь - пора мудрих жінок. Її холод уповільнює нестриманість, жаристі кольори надихають на творчість , вранішні тумани налаштовують на філософські роздуми - разом це утворює ГАРМОНІЮ.

Саме внутрішнє відчуття гармонії дозволило юній дівчині обрати шлях художниці, який розпочався у художньому училищі м. Дніпропетровська, де народилася Валентина, продовжився у нашому місті у художній школі (зараз носить ім’я І.Г. Першудчева), та остаточно визначився після навчання у Львівському поліграфічному інституті ім. І. Федорова.

Цікаво, що художню школу Валя закінчила екстерном за два роки.

А могло трапитися так, що не побачила би Валя художнього училища, якби випадково не зустріла викладача з «художки» Івана Івановича Токара, (уклін їм, нашим добрим геніям!) і не підказав він її мамі, щоб талановите дівча за два дні до закінчення прийому подала свої документи до училища. Під час вступних іспитів Валя виконала роботу за темою «Праця», присвячену сталеварам. Згадала чорно-біле фото у газеті і відтворила в акварелі вогненні кольори цієї професії

Після закінчення училища за розподілом (для молоді поясню: за радянських часів випускників обов’язково працевлаштовували на три роки - і робилося це планово в усіх галузях, в освіті також).

Етюд другий. НАСТАВНИЦЯ

І зовсім молодою Валентина стала працювати у Дніпродзержинській художній школі, старші учні якої були її ровесниками.

 Автопортрет

Щодня курсувала електричкою між двома містами. У певний час вона покине школу, щоб випробувати себе та набути іншого досвіду, проте вдруге повернеться до педагогічної діяльності, бо це особлива сфера, що дарує і натхнення, і муку, але радості, звісно, більше. Діти - джерело життя, а талановиті діти й поготів.

На питання : «Скільки за свою двадцяти дворічну діяльність вчителем випустила «пензлевих пташок» у життя?- вона відповіла, - понад дві сотні, рік на рік не випадав». Більшість з них стали архітекторами, дизайнерами. Коли я спитала, чим відрізняються учні сьогодні, отримала несподівану відповідь: з появою гаджетів та формуванням кліповоі свідомості учні не можуть зосередитись на натурі, вони не помічають гру світла, об‘єм «наживо», а тільки зафіксованими на фото. А це дуже заважає освоювати техніку малюнку. На жаль, технічний прогрес підштовхує до кінцевого результату, не даючи опрацювати вручну методику створення малюнку.

А два останні роки через світову пандемію COVID-19 вчителі і діти вимушені навчатись віддалено.

Попри несприятливі умови Лаушкіна разом з учениками здійснила online виставку «Місто. Людина. Час.» до 270-річчя Кам‘янського у вересні 2020 року, до якої увійшли роботи юних майстрів пензля, а також старі та нові роботи їхньої наставниці.

Та все ж у цьому році у класі Валентини Лаушкіної буде 22 (рекордна кількість!) випускників.

Останні три роки мисткиня з учнями займається винайденою нею авторською технікою з використанням гумового клею та анілінових фарб. Несподівані результати вражають і дітей, і саму вчительку.

Етюд третій. КОЛЕГА

Щоб урізноманітнити свій досвід напочатку 80-х років працювала у Дніпропетровському оформлювальному комбінаті, пізніше продовжувала оволодівати професією у художньо-виробничому комбінаті нашого міста поруч такими митцями, як Володимир Жуган, Анатолій Жежер, Гарнік Хачатрян - члени Спілки художників України.

У 1987 році брала участь у своїй першій республіканській виставці «Малюнок, акварель» (м. Київ), також у столиці уже у 1994 році представила свої картини на «Мальовничий Україні», потім ще і ще … На момент 1995 року, коли Валентину прийняли до Національної спілки художників України, в неї було п‘ять республіканських та дві міжнародні виставки.

Техніка акварелі народилася у Китаї після винаходу паперу у ІІ столітті нашої ери і вважається дуже складною у виконанні порівняно з технікою олійного живопису, Але дивлячись на картини Валентини Лаушкіної, здається, що акварельний живопис - легка гра. Опрацювання нею техніки «а-ля пріма» співпало з перебуванням Валентини у декретній відпустці і дуже привабило зайняту тоді домогосподарством творчиню, тому що писалася дуже швидко.

Проте не все вдавалося, як бажалося. Пригадує, коли з маленькою дочкою (а вона їх двійко має!), з чотирьох «мокрих» акварелей три - ніякі, одна вдала. Тоді її девіз був: «Жодного дня без акварелі». А ще їй дуже хотілось оволодіти такою ж майстерністю, як у Миколи Заїки, його тоненькі травички на розмитому, сповненому очікування, тлі картини не давали їй спокою. Деякий час вони були сусідами по майстерні, у різні роки закінчили один інститут у Львові і, звичайно ж, постійно обмінювались думками і досвідом роботи у цій техніці. Але в кожного майстра картини по-своєму…

«Взагалі, - пригадує Валентина, для Миколи була характерна якась недомовленість… вона відчувалась і у його творах…».

Етюд четвертий. МИСТКИНЯ

Треба зазначити, що картини Валентини Лаушкіної знаходили відгук у серцях поціновувачів її таланту. Досить часто їх купували для власних колекцій, або інтер’єрів, як, наприклад, бельгійський дизайнер М.Шахар, який придбав 25 картин для готелю «Україна» у м. Дніпро.

Найзначущі роботи Валентини Лаушкіної: «Вологодський мотив» (1986), «Покинутий будинок» (1994), «Відлига» (1995), «Тиша» (1995), «Задвірки» (1994), «Стара груша» (1995), «Відродження», «Белград. Оперний театр» (1996), «Зима у Белграді», «Лісове озеро», «Дощ у місті» (1997), «Будинок зі шпилем» (2005), «Квіти»

«Можливості акварелі допомагають В. Лаушкіній,- пише мистецтвознавець Ірина Сизоненко, - передати тендітну та прозору тканину спогадів на аркушах паперу. Мінливі, вишукані кольорові сполучення фарб, манера малювання настільки легка та професійна, що ми вільно поринаємо у цей дивовижний світ краси та ніжності.»

Хочу зазначити, що Майстри Пензля нашого міста -дуже згуртований та бойовий осередок. Вони завжди у культурному mainstream, або очолюють або беруть участь у ній.

Так, сімка наших чудових художників: Сергій Лаушкін, Сергій Бабич, Михайло Додарєв, Олена Жила, Валентина Лаушкіна, Микола Заїка та Олександр Чегорка у 1996 році брали участь у виставці «Український погляд» у Белграді (Сербія). І, як згадує Валентина Лаушкіна, це була найперша в історії культурних зв’язків між Україною та колишньою Югославією з періоду Незалежності нашої країни виставка. Вона мала великий резонанс.

Видатні діячі культури Сербії, дипломатичний корпус, інтелігенція, художники зі світовим ім‘ям Томислав Божович, Цвєтко Лайнович, відомий мистецтвознавець Бато Михайлович, який відбирав картини наших художників ще тут, у місті, та Радомир Булат, поціновувач мистецтва, власне завдяки його зусиллям, наполегливості, людським якостямі омріяна виставка і стала реальністю. Третина картин наших художників була розкуплена відразу. Акварель «Стара груша» Валентини Лаушкіної придбав власник галереї. У коментарях до виставки югославська мистецтвознавець Ірина Суботич сказала, зокрема, про нашу героїню: «Пейзаж, до якого воліють, як можна бачити, українські митці, зустрічаємо і в творах Валентни Лаушкіної, але не як відображення конкретного місця, а як можливість індивідуальної інтерпретації простору. Удалений чи сміливо інтерпретований пейзаж не несе в собі якостей будь-якого конкретного місця, дорога до абстракції, якою йде мисткиня, освячена романтичним духом особистої сповіді образотворчою мовою».

Третина картин наших художників була розкуплена відразу. Акварель «Стара груша» Валентини Лаушкіної придбав власник галереї.

Відомо, що більшість чоловіків серед художників становлять чоловіки. Куратор виставки Міжнародний Жіночий Клуб Києва Констанція Юзвишин, коли потрапила на Україну була прикро вражена, що 50 відсотків випускниць художніх закладів були жінки, а у виставках брали участь самі чоловіки. Тому у виставці «Видатні Мисткині України» у 1998 році на конкурсній основі були відібрані з-поміж 600 претенденток та 1400 робіт і роботи нашої землячки. Журі конкурсу відбирало роботи, враховуючи неординарність та талант, не знаючи імен учасниць.

«Свято - Миколаївський собор» (1997), «Костел Святого Миколая»(1998) -ці роботи увійшли до каталогу виставки. Разом з картинами членкіні Національної Спілки художників України Валентини Лаушкіної «Околиці» (2003) та моєю улюбленою «Дощ у місті» (2003) вони зберігаються сьогодні у музеї історії міста Кам‘янського.


 Собор святого Миколая.                      Костел Святого Миколая.

Дощ у місті

Свої картини Валентина неодноразово представляла на виставках «Пан Україна», «Поєднані Дніпром», « До 80-річчя Дніпропетровського художнього музею», це ще у 1993, а вже у жовтні 2006 року відбулася її персональна виставка у Дніпропетровському художньому музеї.

Етюд п‘ятий. КАМ‘ЯНЧАНКА

Як художник Валентина деякий час працювала у Музеї історії міста Дніпродзержинська. Поринувши у час та автентику , надихнулась на створення у 2006 році графічної серії «Місто і час». Задум був напрочуд вдалим. Символічно, що засобами художнього та стилістичного рішення робіт стали перо та туш - знаряддя художників і газетярів. Картини виконані ніби газети, де текст є продовженням малюнку і навпаки. Загущені або розріджені штрихи ніби вихватцем наближають до глядача міські будівлі , образи кам‘янчан знаних та невідомих, або розчиняють їх у повітрі, поступаючись фантазії глядача. А головне - відчуваєш епоху, нібито знаходишся поруч у реальному часі. Дивне, захоплююче відчуття.
 Місто і час
 Місто і час

Саме завдяки роботам Валентини Лаушкіної у 2016 році відбувся цікавий міський проєкт - рекламна акція : «Кам‘янське - місто, в якому є душа!» Ось тоді стало зрозумілим, наскільки майстриню надихає рідне місто. Її численні акварельні та графічні роботи були відтворені у малих і великих настінних календарях, книжкових закладках, пакетах, флаєрах, футболках. Місту повернули історичну назву, вулицям також, а деякі з них отримали нові і з цієї нагоди був виданий топонімічний словник з картинами Валентини Лаушкіної.

Так, «Кам‘янське в кожному з нас» ( одна з назв серії книжкових закладок)! І це твердження правдиве - кожен кам’янчанин любить своє місто, проте увійти в історію, завдяки любові до нього і творчості, здатен далеко не кожен…

А творче життя колег-художників стало відомим саме тому, що Валентина захопилась відеозйомкою і знімала багато років підготовку до творчих виставок, їхній перебіг, після виставкове спілкування майстрів… Згадаймо виставковий зал біля залізничного вокзалу. А які наприкінці 90-х ( дуже важкі часи для усіх нас!) там проходили «Різдвяні зустрічі»: поети, художники, актори, сповнені жаги до духовності містяни брали у них участь - і все це без політично-прибуткової мети. Людина потребує прекрасного, ним вона жива…Так ось саме Валентині Лаушкіній ми завдячуємо роликам у YouTube, де висвітлено життя іі колег-митців. Жіноче око далеко бачить!

Єдиний раз Валентина Лаушкіна виступила художником-ілюстратором у техніці графіки до книг оповідань Юрія Мирзояна.

Етюд шостий. МРІЙНИЦЯ

У кожного з нас є мрія усього життя, і вона неодмінно збудеться, необхідно тільки палко бажати її здійснення. Такою заповітною мрією у Валентини була Венеція. І вона стала чудовим подарунком долі, бо якось саме на день народження наша героїня потрапила у мрію. І так насолоджувалась вуличками, містками, каналами, величним Ріальто, що заблукала… Вона розповідає з усмішкою, мабуть два янголи вирішили покепкувати зі щасливої художниці і «морочили» її до темряви, та тут втрутився Вседержитель, і коли, знесилена, вона застигла на місті, Хтось розвернув її обличчям до якогось будинку. О, диво, це був її готель…

 Мост Ріальто у Венеції.

Етюд сьомий. СПРАВЖНЯ

Якщо вірити по-справжньому, дива трапляються.

Ще одним дивним співпадінням, що поєднало ювілей Валентини Лаушкіної, День художника та День вчителя на одному тижні стала виставка у чудовій блакитній залі рідної художньої школи.


Погляд у минуле

Виставка, яка виплеснула нам в очі, душі, розум все різнобарв‘я таланту мисткині. І Валентина представила таку силу-силенну енергетично потужних, неповторних, сповнених добра, філософії та краси картин, що мимоволі я згадала давньолатинське тлумачення її імені «сильна здоров‘ям», а я ще б додала і «сильна духом».

Її картини «розселилися» по світах: вони є в Англії, США, Ізраїлі, у країнах колишнього Радянського Союзу і скрізь, виступаючи повноважними представниками Художниці Валентини Лаушкіної, немовби промовляють: «Любіть акварель так, як я їі люблю!»

Римма Занько

неділя, 24 квітня 2022 р.

 

Великдень прийшов в наші домівки, вітаємо!

Бажаємо, щоб вслід за Великоднем поріг переступив і мир! Нехай над вами та вашими родинами підіймуться щити вищих сил, нехай Воскресіння Христове стане і воскресінням нової волі України. Будьте щасливими та піклуйтесь про тих, хто поруч!
Христос Воскрес!!!



четвер, 14 квітня 2022 р.

Історія українки, яка стала французькою королевою…

Щосереди о 15.00 юнацький відділ бібліотеки на Шевченка пропонує всім охочим безплатні кіносеанси. Минулої середи бібліотекарі запропонували до перегляду та обговоренню фільм "Анна Ярославівна" з  історико-публіцистичного циклу "Таємниці великих українців"

.
Анна Київська – прабабуся усіх монархів Європи! Родовід більшості королів, про яких ми будь-коли чули, походить від неї. Серед її нащадків: Марія Стюарт, королева Вікторія і навіть сучасна королева Британії – Єлизавета II. Але чому про легендарну Анну забули? Якою вона була і чому за це поплатилася своїм місцем в історії?

Чому і за яких обставин монарх Франції взяв саме Анну за дружину? Яке  придане дав Ярослав Мудрий видаючи доньку заміж? Як Анна народжувала свого первістка – майбутнього короля Франції Філіпа? Невже інформацію про Анну міг знищити Ватикан? 
Ця українка 10 століть тому була однією з найвпливовіших жінок Європи. Але її ім’я і досі залишається невідомим багатьом у світі, бо більшість інформації про неї було знищено.


Тема так зацікавила наших кіноманів, що наступного разу провідна бібліотекарка відділу абонемента, членкиня Національної спілки журналістів, авторка проєкту "Таємнича Україна" презентує доповідь "Доньки Ярослава Мудрого".

Якщо не мали можливості переглянути  цей фільм разом з нами, дивись тут: Таємниці великих українців. Анна Київська

субота, 9 квітня 2022 р.

Відновив роботу клуб квіткарів у бібліотеці на Шевченка

Фаворитки декількох поколінь квіткарів, домашні віоли-сенполії   зібрали усіх охочих на чергове засідання у бібліотеці на Шевченка.


У цієї чарівної рослини — безліч прізвищ і милих імен, ділиться своїми знаннями керівниця клубу Алла Беленко. Вана наголошує, що  сенполія ніколи не вийде з моди, з них створюють колекції, від них тимчасово відмовляються, щоб знову повернутися до колекціонування під чарами розкішних сортів, побачених на виставках. Байдужими вони не лишають нікого.




Сенполії вважають жіночними, романтичними, ніжними та, головне, — надійними. Їх легко вирощувати навіть без особливого досвіду. А надпросте розмноження дозволяє швидко зібрати цілу колекцію. Чарівні маленькі букетики в симпатичних горщиках сьогодні можуть похизуватися надзвичайно багатою палеткою сортів. Та всі сенполії були й залишаються скромними й дуже милими довгоквітучими рослинами, до краси яких важко залишатися байдужим.

Своєю назвою рослина зобов’язана барону Вальтер фон Сен-Полю. Саме він в 1892 році, гуляючи в горах Східної Африки, побачив красиві квіти, схожі на фіалки.

Він зібрав насіння та розетки та  відправив їх до Німеччини своєму батькові Ульріху фон Сен-Полю — президенту німецького дендрологічного товариства. А батько вже поділився насінням з директором Королівських ботанічних садів.

Новий вид рослин стали називати сенполіями на честь, що відкрили їх світу батька і сина.

Попри   зовнішню подібність, фіалка та сенполія не мають взагалі нічого спільного. Багатьом доводилося на дачі бачити таку квітку, як братки. У них є багато й інших назв, наприклад, іван-да-мар’я, троєквітка та брат-і-сестра. Насправді це просто фіалка триколірна, яка отримала таку назву завдяки тому, що пелюстки у неї справді різних кольорів.

Яке це задоволення зібратись разом, поділитись не лише досвідом, але й емоціями, квітами, обговорити плани на майбутнє.

середа, 6 квітня 2022 р.

"Щоб вижити, потрібно битися": Орвел на часі.

Другий місяць бібліотека на Шевченка працює в умовах війни. Бібліотекарі  вночі чергують, вдень активно займаються волонтерством, працюють з фондом, обслуговують користувачів. Щодня лише відділ абонемента відвідують від 15 до 30 користувачів.
- Що найчастіше беруть для читання кам'янчани? Як ви гадаєте?
- Антиутопії — відповіла моя колега: Хакслі, Орвел. На Орвела черга. Чому:
                                      

Бо знаходять в нього відповіді, перевірені часом. 

"Якщо свобода взагалі щось означає, то це право говорити людям те, чого вони не хочуть чути".

"Ієрархічне суспільство тримається на злиднях і неосвіченості"

"Тоталітаризм обіцяє нам не стільки епоху віри, скільки епоху шизофренії"

"Щоб вижити, потрібно битися, а коли б'ються, неможливо не забруднитися. Війна — зло, але часто менше зло. Ті, що взяли меч, гинуть від меча, а ті, хто не взяв меч, гинуть від хвороби".

"У філософії, релігії, етиці, у політиці два на два може дорівнювати п'яти, але якщо ви конструюєте гармату або літак, два на два має бути лише чотири".

"Нема такої справи, як помста. Помста — це дія, що її хочеться вчинити, коли безпорадний і тому що безпорадний; щойно відчуття слабкості зникає, випаровується й жага помсти".

"Уся військова пропаганда, усі крики, брехня і ненависть йдуть завжди від людей, які на цю війну не підуть".

понеділок, 4 квітня 2022 р.

#UAПісляПеремоги

Запрошуємо  кам’янчан до створення творчого колажу «Разом у майбутнє! Моя країна після Перемоги.


Чекаємо на спільне малювання   щоп’ятниці  о 14.00 за адресою пр. Тараса Шевченка, 14

Якщо вже є готові роботи, приносьте до бібліотеки на Шевченка,14 та розміщуйте свій малюнок на стенді.

Бібліотека на Шевченка, художниця Анастасія Пустовойтенко

Довідки за телефоном  068 428 80 38

 


субота, 2 квітня 2022 р.

Король казок Ганс Крістіан Андерсен: що відсутнє в радянських перекладах

2 квітня весь світ відзначає Міжнародний день дитячої книги. Датою для святкування був обраний день народження Ганса Крістіана Андерсена, який є одним з найулюбленіших казкарів для багатьох поколінь.


Сором'язливий і тихий, він зумів переконати короля оплатити йому навчання, якого він не міг собі дозволити; від природи незграбний, він грав у театрі; зневажливий до дітей, він зміг створити 
 величезну кількість чарівних історій, які любить весь світ.
Класик також написав чимало романів і п’єс, марно намагаючись отримати популярність, як драматург і романіст.

Андерсена дуже засмучувало те, що в літературному світі його знають тільки, як дитячого письменника.

Знаменитий данець написав для дітей понад 150 казок і історій  перекладені на 135 мов!
При перекладі мовами СРСР усі казки Андерсена зазнавали суворої цензури – в них видалялися будь-які роздуми на релігійні теми, згадки про Біблію та Бога. Внаслідок такого «вихолощення» сенс багатьох казок частково губився або змінювався, а книги втрачали в обсязі.

Так казки Андерсена перекладалися таким чином, що цілі частини були скорочені або змінені. Жодної згадки про Бога, жодної згадки про церкву та віру. Хоча, як зазначають дослідники, абсолютно всі твори письменника були прорелігійними. Десь згадки про віру ми бачимо в самому тексті, десь — в контексті.

Наприклад, перекладачка Ніна Федорова зауважує, що в оригіналі твору «Снігова королева» згадується, що головна героїня, Герда, молилася, коли чогось боялася та читала Біблію. В перекладі цей епізод відсутній.

А у фразі «Все було в цьому будинку: і достаток, і чванливі панове, але не було в будинку господаря» була змінена кінцівка. Мало звучати «… але не було в домі Господа». Погодьтеся, що зміна одного слова в цьому випадку повністю змінює контекст.

Зізнала перетворень й казка "Нове плаття короля". Андересен за свою казку отримав найвищу королівську нагороду: перстень з руки Його Величності. Бо закінчувалася казка зовсім не так, як звикли ми читати в старому радянському перекладі. Справжній її фінал - у її єдиній фразі, яка повністю перетворює сенс цієї великої притчі. 
Ось вона ця фраза: "А король йшов і думав:" "Нічого я не взяв у мого народу" (Діна Рубіна "Самотня пишуча людина").

Шість невідомих фактів із життя Ханса Крістіана Андерсена
1. Син короля
 Андерсен пояснював сенс свого «Гидкого каченя» не так, як ми. Ти можеш вирости на пташнику, головне, що ти вилупився з лебединого яйця. Якби ти виявився сином селезня, то з бридкого каченя перетворився лише на гидку качку, яким би добрим не був!» - Ось несподівана мораль казки. Письменник був упевнений: батько його – король Крістіан Восьмий, який, будучи принцом, дозволяв собі численні романи. Від зв'язку з дворянською дівчиною Елізою Алефельд-Лаурвіг нібито народився хлопчик, якого віддали в сім'ю шевця та прачки. Під час подорожі до Риму данська принцеса Шарлотта-Фредеріка справді сказала Андерсену, що він є позашлюбним сином короля. Вочевидь, вона просто посміялася з бідного фантазера. Однак, коли жебрак письменник у 33 роки несподівано отримав щорічну королівську стипендію, він ще більше переконався, що «батько його не забуває». Зараз у Данії йдуть розмови про те, щоб перевірити походження Андерсена та провести генетичний аналіз.

2. Чарівна троянда – емблема печалі 
У дитинстві Ханса Крістіана «ганяли» всі - від вчителя, що лупцював по руках лінійкою за неуважність і страшну неписьменність, до однокашників, яким він «заливав» по-чорному. Тільки одна-єдина дівчинка Сара якось подарувала білу троянду. Довгоносий нескладний хлопчик був такий вражений, що все життя пам'ятав диво. Чарівна троянда є у багатьох його казках.

3. «Жити означає подорожувати»
 Цю фразу Андерсена нашого часу взяли на озброєння тисячі туристичних бюро. Казник був одержимий рухом, загалом він здійснив 29 великих подорожей, що на той час здавалося майже неймовірним. У поїздках він виявив себе відважною і витривалою людиною, їздив верхи і добре плавав.

4. Великий трусишка
Важко сказати, чого не боявся Андерсен і чого не страждав. Він був страшним панікером. Найменша подряпина доводила його до жаху, а назви хвороб викликали тремтіння. Він шарахався від собак, боявся незнайомих людей. Пограбування вдавалися йому на кожному кроці, а звичка економити змушувала постійно страждати питанням, чи не переплатив він за покупку. Обідав він лише «на стороні», роками ведучи список «об'їданих», щоби приходити до них по черзі. У кошмарах йому здавалося, що його поховають живцем, і щовечора він клав біля ліжка записку: «Я живий!» Вічним стражданням Андерсена був і зубний біль. Втрачаючи черговий зуб, він засмучувався, а попрощавшись із останнім у 68 років, заявив, що тепер не зможе писати казки.

5. Платонічний коханець 
"Я все ще невинний, але кров моя горить", - писав Андерсен у 29 років. Схоже, Ханс Крістіан цю пожежу так і не зміг загасити. На своїй першій подрузі він пообіцяв одружитися, коли зароблятиме по півтори тисячі риксдалерів на рік. У 35 років його річний дохід вже був вищим, але він так ніколи і не одружився. Хоча до кінця життя його статки виросли до півмільйона доларів (за нинішніми мірками), та й квартирка в Копенгагені коштувала не менше 300 тисяч. Усі «великі кохання» Андерсена так і залишилися платонічними. Два роки він їздив до Швеції до співачки Єнні Ліндт (її прозвали солов'ям за прекрасний голос), обсипав квітами та віршами, але був відкинутий. Зате читачам дісталася казка про чудову співочу птицю. Другу половину життя Андерсена у подорожах супроводжували молоді друзі, проте відкритих свідчень про близькі стосунки приятелів не збереглося

6. Діти та смерть
 Своїх дітей Андерсен не мав. Чужим він охоче розповідав історії, але не терпів, щоб вони сиділи на колінах. Незадовго до смерті – а прожив він 70 років – Ханс Крістіан просив композитора Хартмана скласти марш до його похорону. І підігнати ритм під дитячий крок, оскільки діти братимуть участь у церемонії. Він не боявся травмувати дитячу психіку, ненавидячи щасливого кінця і залишивши нам сумні, а часом і похмурі казки. Єдиним твором, який, як він зізнався, торкався його самого, була «Русалочка».