У кольоровій бібліотеці й читання різнокольорове!

 

Національний тиждень читання

Я знайшла свою книжку у бібліотеці на Шевченка м.Кам'янське

...Плітки не так вже безневинна річ.

Плітки - це прихована заздрість. А заздрість – приховане бажання помсти.

Єдиний різновид пліток відносно невинний – поширення поголосків про самого себе. Коли ти мало що вартий, мало що від себе чекаєш, зате сподіваєшся на увагу інших...

#я_знайшла_свою_книжку: Дочинець Мирослав Збирання попелинок: Жити. Читати. Писати

Детальніше:

З 13 по 19 грудня 2021 р. в Україні вперше стартував Національний тиждень читання. Це буде особливий час, коли читачі, письменники, видавці, бібліотекарі, книгарі об’єднаються навколо книги та читання.

Тиждень пройде під егідою Українського інституту книги спільно з Міністерством культури та інформаційної політики України. Партнерами події є ВГО Українська бібліотечна асоціація й Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів.

Для дітей дошкільного та шкільного віку  Фестиваль «Ліга книгоманів»:

1. Створення та поширення на каналі YouTube короткого відео (до 3−х хвилин) з відгуком/прочитанням про книгу, яку варто читати (відеоафіша тут).

2. Запис тематичного відео та поширення його в Тік−ток/Інстаграм з гештегом #Читай_овочем_не ставай (афіша тут).

3. «Письменник читає – слухають діти» − зустрічі з сучасними дитячими авторами (афіша тут).

Серед учасників Фестивалю буде розіграно книги сучасних дитячих авторів. Переможця буде обрано шляхом рандомного вибору 22 грудня об 11:00 на офіційній сторінці ВГО Українська бібліотечна асоціація в мережі Фейсбук.

Якщо бажаєте стати учасником розігрування – заповніть коротеньку Google форму.

Для різних аудиторій

1. «Підвішена книга» − акція, в якій кожен попередній читач «підвішує» книгу, яку він радить прочитати для наступного читача. Таким чином збільшується залученість та зацікавлення читачів, розширюється бібліотечна спільнота, популяризується бібліотечний фонд (афіша тут).

2. «Кольорові читання» − 7 днів/7 кольорів (рекламні матеріали тут).

Кожна бібліотека вибирає для себе кольори, відповідно до кольорів обкладинок книг, за якими планує проводити активності, наприклад «Сині презентації» «Зелені квести» «Жовті вікторини» тощо.

Через Google форму реєструє «Кольорові читання» із зазначенням назви бібліотеки та посиланням на публікацію в мережі про проведення активності.

За результатами «Кольорових читань» буде розіграно 7 кольорових книг Видавництва ««А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Умови прості:

Зробити репост з офіційної сторінки ВГО Українська бібліотечна асоціація в мережі Фейсбук анонсу Національного тижня читання.

Провести одну із запропонованих активностей та розмістити про неї звіт у соцмережах.

Заповнити анкету учасника.

Переможця буде обрано шляхом рандомного вибору 22 грудня об 11:00 на офіційній сторінці ВГО Українська бібліотечна асоціація в мережі Фейсбук.

3. «Яку книгу я хочу під ялинку?» − разом з шкільними/дошкільними закладами організувати серед дітей акцію написання листа Святому Миколаю/Санті/Діду Морозу з побажанням очікуваного книжкового дарунку (афіша тут). Передати ці листи батькам (попрацювати, щоб вони придбали очікувану книгу). Через певний проміжок часу організувати обговорення отриманих в дарунок книг. Це може стати початком певного Клубу нових/таємних//чи будь−яких інших юних читачів в бібліотеці.

4. «Як обрати ідеальну книгу для…» (лікаря, вчителя, кухаря, мами, бабусі, підлітка тощо) − бібліотека формує тематичні списки (тут 2 варіанти: 1) наявні в бібліотеці, якщо це якісний новий фонд; 2) із зазначенням де придбати) рекомендованих та наявних книг для різних вікових, соціальних груп та/чи професій, і, за домовленістю, розміщує їх у наявних в місцевій громаді закладах (лікарня, банк, пошта, кафе, спортзал, магазин тошо). Афіша тут.

5. «Мені 30−ть (40, 50, 60 …) і я не знаю з чого почати» − активності для нечитачів. Бібліотека формує тематичні списки книг для різних вікових груп, залучає авторитетних у громаді людей, знімає з ними короткі проморолики, де показує що і чому корисно читати. Афіша тут.

Активності регіонального рівня

1. Трикутний стіл «Читають−хочуть & не читають−хочуть & не читають−не хочуть». Дискусія про те, як створювати культуру читання із залученням представників книгоіндустрії, медійних осіб, лідерів громадської думки.

2. Мотивуючі цитати з книг, розміщені в громадському транспорті у вигляді реклами (за наявності Pro bono партнерства з власниками рекламних площ чи успішної взаємодії із місцевою владою).

Національний тиждень читання — це період особливої уваги до читання та місця книги в сучасному цифровому і швидкому житті. Дуже часто від особистого вибору кожного українця залежить: читати чи не читати, що читати, що придбати, а за чим піти в бібліотеку, що подарувати близьким і друзям на свята.

Беріть участь у Національному тижні читання, використовуйте гештеги #тижденьчитання і #знайдисвоюкнижку.

Хай читачів в Україні стає більше з кожним днем

Вимоги до професії бібліотекаря зараз і 100 років тому

Ось що писав журнал «Червоний бібліотекар» у 1925 р. про вимоги до людей, які обирають бібліотечну роботу.

Бібліотекар повинен:

1. Мати здорові легені та серце, міцні витривалі ноги та здорові нерви.

2. Мати добрий зір, добрий слух.

3. Голос гучний, але не крикливий,  ясна мова , не надто повільна, але й не тріскуча.

4.Привітне обличчя, товариський характер.

5.Правильно та чітко писати.

6.Здатність швидко розбирати нерозбірливі тексти, розуміти неясне мовлення, зберігати увагу попри відволікання, мати гарну пам'ять.

Вимоги до сучасного бібліотекаря:

1.Вміння опановувати знання та застосовувати їх для змін і розвитку -  навчально - пізнавальна компетенція

2.Здатність за допомогою інформаційних технологій самостійно шукати, аналізувати, відбирати, обробляти та передавати необхідну інформацію - інформаційна компетенція

3.Вміння вести діалог, володіння навичками взаємодії з людьми,  вміння працювати в групах, знайомство з різними соціальними прошарками - комунікативна компетенція.

4. Навички навчання, викладання та посередницької діяльності.

5. Навички у сфері маркетингу.

6.Постійне підвищення компетенцій у сфері ІКТ для всіх працівників бібліотек.

7.Професійна компетентність в різноманітних предметних областях, традиційно, є також необхідною.

8.Навички лідерства та управління стають дедалі важливішими, адже створюють умови для оперативного впровадження нових бібліотечних послуг.

На жаль пройшло майже 100 років, а про здоров'я ніхто вже й не згадує. А нам ой як потрібні здорові легені, здорове серце й сильні ноги, витривалість до холоду, вогкості, плісняві, відсутності  світла тощо.

А взагалі-то мало що змінилось. Ніхто не скасовував людяність, порядність, бажання та вміння працювати. 

Святкового всім настрою, колеги!

Ваша бібліотека на Шевченка м.Кам♥янське!

Медицина ядерного века 1948-2018

Воспоминания Анатолия Мухачева, соавтора Государственной программы создания ядерно-топливного цикла Украины, вице-президент «Ассоциации водородной энергетики в Украине».

В октябре 2018 года исполнилось 70 лет со дня образования первой в Украине специализированной медсанчасти № 61 «Приднепровского химического завода» в г. Каменское (бывший г. Днепродзержинск), призванной лечить трудящихся крупнейшего в стране и Европе уранового завода в Украине, который должен был перерабатывать урановые концентраты для получения радия и урана.

Многие не знают, что благодаря ядерной медицине спасены жизни тысячи больных, получивших различные дозы облучения во время Чернобыльской аварии.

Опыт МСЧ-61, ныне СМСЧ-8, заслуживает глубокого изучения и возрождения, т.к. атомная промышленность и энергетика остаются базовыми отраслями экономики, опасными для здоровья. В связи с ликвидацией ПО ПХЗ и стартовавшей медицинской реформой, СМСЧ-8 передается на баланс города, что создает ситуацию неопределенности для ее персонала, т.к. эта медицинская реформа, на мой взгляд, проводится не в интересах трудящихся.

Об ее истории, настоящем и перспективах пойдет речь в этой публикации.

Среди первых заводов по производству урана был построен крупнейший в мире урановый завод в г. Днепродзержинске, на территории села Тритузное. Построен в рекордно короткий срок, всего за один год. В августе 1948 года завод был пущен в эксплуатацию, а в феврале 1949 года, продолжая строительство, уже выпустил первую продукцию — 40% концентрата урана. Продукция пошла на производство плутония, ядерной взрывчатки первых атомных бомб СССР.

В сентябре 1948 года вместе с актом пуска завода был издан Приказ министра среднего машиностроения о создании Специализированной медико-санитарной части № 61. С этого времени встала практическая задача — сохранить здоровье персонала, постоянно работающего в зоне повышенных доз радиации. Основу рабочего коллектива завода составляло молодое поколение, 16–18-летние юноши и девушки, пере-жившие войну, голод, холод, потерявшие родителей. Им надо было учиться, работать и создавать свои семьи, рожать здоровых детей, воспитывать их. Ранее таких заводов в стране не было и какое влияние на человека это производство оказывало — знать не могли.

Влияние урана и более опасных продуктов его радиоактивного распада на здоровье человека было практически не известно, опыт лечения профессиональных болезней приходил со временем. В первое время в полевых условиях был организован здравпункт, который размещался в армейской палатке возле завода, и госпиталь на 15 коек. В течение 5 лет был построен медицинский городок с полным циклом лечения болезней, в т.ч. профессиональных. Первым руководителем была врач Федорова М.А. Вся медицина создавалась под грифом «секретно».

В 1950 году среди обычных бытовых болезней начали появляться и первые профессиональные, связанные с большей долей ручного труда и воздействием особо вредных, в т.ч. радиационных факторов производства. Самым вредным участком были ручные прессфильтры. Среди токсичных реактивов были азотная и серная кислоты, аммиак. Основным сырьем были урановые концентраты, поставляемые из Германии, обогащенные радием, а также Криворожские руды. Соль радия была в числе первых видов продукции завода.

С 1948 по 1964 годы основным вредным фактором по воздействию на пер-сонал было урановое производство. Уран поражал кровь, почки, печень, т.к. контакты персонала с его продуктами шли через кожу, верхние дыхательные пути и продукты питания. В первые годы они были неизбежными. В 1948 году на заводе работало 255 человек, а в 1967-м уже 4878. В 1990 году его численность выросла до 16 тыс. работающих. Весь персонал завода стоял на учете в медсанчасти (МСЧ-61) и получал лечение только там, т.к. другие врачи и больницы города не имели права лечения больных, получивших различные дозы облучения, да и режим секретности был обязательным.

Условия труда в первые годы были полевыми, когда система охраны труда и техники безопасности только создавались. Первый комплекс больничного городка был введен в эксплуатацию в 1953 году. Он имел 225 коек, в т.ч. профилакторий на 50 мест. Дети оздоравливались в г. Евпатории, в Крыму, где в 1961 году был построен пионерский лагерь на 800 мест. Тяжелые больные отправлялись прямо в Москву, в специа-лизированную клинику, единственную в стране. В 1971 году был открыт пионерский лагерь на р. Орель на 280 мест, который сегодня никому не нужен. При отсутствии здравниц Крыма он может лечить детей работников АЭС Украины, т.к. он находился в живописном уголке, рядом с водохранилищем.

Первым сырьем были и богатые ураном доменные шлаки металлурги-ческого завода, получавшиеся в процессе доменной плавки железной ру-ды. Процессы переработки шлака были ручными, трудоемкими. Воздействие кислых паров ураносодержащих продуктов вызывало болезни верхних дыхательных путей. Только в 1960 году начался переход к бесфильтрационным сорбционным схемам, где контакт персонала с ураном существенно сокращался, что уменьшало поступление урана в организм.

Учитывая малый опыт практической медицины, главное внимание уделялось профилактике заболеваний. Профилакторий, санатории, дома отдыха, дачи пионерлагеря и турбазы на р. Днепр были доступны всем желающим. Система оздоровления управлялась администрацией совместно с завкомом профсоюза и медиками. Медицинские показания удовлетворялись в первую очередь.

Первые сведения физиологической вредности урана, его соединений и изо-топов появились в серьезной печати лишь в 1960 году. Наиболее опасными продуктами при переработке урановых руд явились рудные отвалы, особенно шлаки, где концентрировались радиоактивные изотопы тория, полония, радия, свинца. Все они складировались до 1960 года в балке «Центральный яр» в центре завода, где хранится сегодня 220 тыс. тонн отходов. На поверхности хранилища отходов была засыпана земля и разбит парк, который, однако, не решил проблему рекультивации территории. В зоне действия хвостохранилища остаются и работающие сегодня производства ГП «Смолы» и ДХЗ ГП «ВостГОК».

Вторым опасным фактором была сухая тонкая пыль, облучающая верхние дыхательные пути и легкие. Она была в прокалочном отделении по получению закиси-окиси урана, где были слабые аспирационные укрытия мест выделения продукта, пыль окиси урана садилась на потолке, на стенах. Один раз в месяц осуществлялась генеральная уборка, ее смывали водой. Персонал, работавший в этом отделении, долго не жил, несмотря на постоянный медицинский контроль и уход. Нормы облучения были разработаны только в начале 60-х годов. Третьим фактором был радон, радиоактивный газ, выделяющийся из руды и хранилищ с отходами, который проникал в здания и облучал персонал.

Главная задача сохранения здоровья персонала лежала на врачах медико-санитарной части завода. В ее составе, по инициативе директора завода Аношкина М.П., появился санаторий-профилакторий на 50 мест на живописном берегу р. Днепр. Трудящиеся завода, особенно после лечения в стационаре, могли там долечиваться, оздоравливаться, жить и одновременно работать, поправляя здоровье под наблюдением врачей. Все лучшие физиотерапевтические процедуры, занятия физкультурой на воздухе, рыбалка, климат, насыщенный досуг создавали условия для быстрейшего оздоровления работающих. С учетом климатических факторов профилакторий работал круглосуточно, оздоравливая за год до 1200 человек.

В 1960 году начальником МСЧ-61 был назначен Симионов А.В. Он активно начал внедрять физиотерапевтические методы лечения — подводные души, сауну, массаж, вытяжку позвоночника в бассейне, ванны, грязи, иглотерапию. Все это зарекомендовало себя как эффективные методы лечения, которые, к сожалению, сегодня реформа медицины не возрождает, ограничиваясь дорогостоящими медикоментозными методами.

Первая стационарная столовая появилась на территории завода только в 1952 году, до этого рабочие, особенно в сменах, часто питались на рабочих местах, без соблюдения правил санитарии. Рабочая смена продолжалась 6 часов и перерывы на обед не планировались. Только в 1972 году был реализован переход на 8-часовой рабочий день, что позволило сократить время пребывания на заводе с 24 до 18 дней, а число выходных увеличить с 6 до 12 дней в месяц. В 1980 году появился приказ министра Славского Е.П. о создании термокамер в цехах, чтобы выводить радионуклиды при повышенных температурах. Такие сауны были построены на всех производствах и пользовались успехом.

Соединения урана и продукты его распада являются сильными ядами для организма. По вредности они равны мышьяку, фосфору и ртути. Уран с продуктами питания попадал в почки, при этом появлялся сахар в моче. Нефрит и альбинурил, иногда и азотопурия были постоянными болезнями персонала. Появление урана в крови вызывало нарушения кислотно-ще-лочного равновесия в ней. Кровь, отравленная ураном, теряла способ-ность к свертыванию. Таких больных отправляли лечиться в Москву. По-падание урана в пищеварительный тракт даже в малых количествах вызы-вало поражение слизистых оболочек, пищеварительные ферменты переста-вали действовать.

Физиологическая вредность соединений урана была сильнее действия излучений от его солей. Все эти болезни смогли выявлять только врачи, получившие практический опыт работы с персоналом уранового производства.

Рабочие и ИТР мужского пола, проработавшие 10 лет в особо вредных условиях, получали право выхода на пенсию досрочно, в 50 лет, а женщины после 7,5 лет работы — в 45 лет. Персонал, потерявший здоровье после облучения, переводился по заключению врачей на менее вредные производства, что позволяло доработать до пенсии. Как правило, после достижения льготного возраста рабочие увольнялись на заслуженный отдых. Находясь на пенсии, все они продолжали обслуживаться в МСЧ-61, так как болезни, полученные на производстве, лечились до самой кончины.

Дети работающих на заводе лечились также в детской поликлинике и ста-ционаре, ежегодно оздоравливались в пионерских лагерях на Черном море и р. Орель. Для ослабленных детей работал детский круглогодичный комбинат на 280 мест на берегу р. Днепр, который, к сожалению, также был закрыт в 1998 году. Были и дети-инвалиды, родившиеся у тех, кто работал в урановом производстве.

Особо вредными факторами в урановом производстве были и сопут-ствующие урану радиоактивные элементы, такие, как торий-232, полоний- 210, свинец-206, актиний-227, радий. Особенно опасными производствами были те, где перерабатывались концентраты урана и продукты, сопут-ствующие ему. Корпуса, где очищался уран, являлись концентраторами радиоактивных элементов сильнейшего токсичного действия. В 103 корпусе, где размещалось экстракционное отделение по очистке урана от тория и редкоземельных элементов, работало неэффективное технологическое оборудование, где были смесители — отстойники, на стенках которых отлагались осадки, с большой дозой особо опасного излучения. Рабочие после 10 лет облучения теряли зрение, так как эффективных способов автоматического контроля раздела фаз не было и контроль был визуальным, чтобы не останавливать процесс экстракции.

Работающие в 104 корпусе и 95 здании, где перерабатывались редко-земельные элементы, получали серьезные дозы облучения от тория-230; 232 и актиния-227. Только в 80-е годы, когда все рабочие места были оборудованы вытяжными вентиляторами и газоочистками, а технологические процессы были автоматизированы, санитарное состояние рабочих мест улучшилось.

Сегодня дети ветеранов уранового производства дожили до 70-летнего возраста, многие из них болеют и по- прежнему лечатся в своей МСЧ, где работают, в основном врачи с 30-40-летним стажем. Молодые врачи ищут другую, более оплачиваемую работу. Престижность врачебной профессии на заводе всегда поддерживалась его руководством на высоком уровне. После ликвидации завода поддержка МСЧ прекратилась, а ее финансирование каждый год сокращалось. До 1991 года медицинский персонал пользовался всем социальным пакетом, как и трудящиеся основных цехов, получал зарплату выше, чем медперсонал в городских больницах. Сегодня до 40% бюджета финансируется из городского бюджета и все равно этот общий бюджет является бюджетом выживания.

Лечение в МСЧ-61 считалось престижным, к ее услугами часто прибегали работники других заводов. Медсанчасть пользовалась большим авторитетом в Министерстве среднего машиностроения, к которому относился завод. Возглавляли МСЧ опытные руководители, в ее составе работали кандидаты медицинских наук Тулубаев Н.С, Панкратова Н.Г., Гурьев Ю.Н., Филиппов Ю.А., Головаха Л.М. Больше других работал руководителем МСЧ-61 Симеонов А.В., который пользовался заслуженным авторитетом не только среди врачей, но и трудящих ся завода. Он создал условия для проведения научных исследований для врачей. Успешно защитили кандидатские диссертации Гурьев Ю.Н., Филиппов Ю.А. Большим уважением пользовался доктор Тулубаев Н.С., который впоследствии перешел на работу в областную больницу им. А.А. Мечникова. Стоматологическая служба была лучшей в городе. Ее длительное время возглавлял врач от Бога Кнатько Л.М.

Многие технические мероприятия по профилактике заболеваний реализованы по предложениям заводской санэпидслужбы, участковых врачей, которые были закреплены за каждым цехом, регулярно их посещали. Десятилетия совместной работы медиков и руководителей цехов, отдела техники безопасности и охраны труда создавали особый климат доверия, что своевременно помогало заболевшим, начиная с вывода на менее вредные и невредные производства, кончая лечением в стационаре, профилактории и санаториях отрасли. Действовала эффективная система оздоровления больных, получивших как дозы облучения, так и отравившихся вредными химическими производствами. Роль санэпидслужбы была значительной в определении вредных факторов производства, к сожалению, сегодняшняя оптимизация медицины ее закрыла.

Производство минеральных фосфорных удобрений в качестве вредных факторов имело пыль, содержащую фосфор и фтор, что вызывало болезни зубов. Работники лечились бесплатно и протезировались тоже. После реконструкции системы охраны труда рабочие места на производстве минеральных удобрений стали лучшими по техническому уровню в министерстве, что существенно снизило вредные факторы.

На заводе постоянно работал главный врач от ЦК профсоюза, который объективно изучал истории болезней, их связь с вредными условиями производства. Более 30 лет успешно работал на этой должности доктор Пчелинцев И.А., который пользовался большим авторитетом среди трудящихся и у руководителей завода. Сегодня такой должности на промплощадке нет.

Научно-технический прогресс в урановой отрасли начался с 60-х годов ХХ века с внедрения безфильтрационных сорбционных процессов, которые резко сократили время контакта рабочих с ураном, торием, радием и другими изотопами. Цехи №2, №5, где работало до 1200 человек, были полностью переведены на сорбционные процессы. И только быстрый распад СССР не позволил закончить реконструкцию урановых производств до полной механизации и автоматизации. Пачуки, колонны десорбции и выщелачивания, сорбции и экстракции, центробежные экстракторы, фторпластовые реакторы внедрялись впервые в отрасли на ПО ПХЗ. Они надолго опередили время и остаются эффективным технологическим оборудованием в урановом производстве. К сожалению, этот опыт не был востребован в Украине, особенно на ГП «ВостГОК», технологический уровень которого остался в 80-х годах ХХ века.

После прекращения поставок уранового сырья в 1992 году из Казахстана и стран Восточной Европы все урановые производства завода прекратили свою деятельность, но не стали менее безопасными, т.к. дезактивация оборудования и зданий не были проведены, а урановые мощности до сих пор министерством не выведены из эксплуатации и они числятся во временной консервации. Почти 30 лет основные источники вредных излучений в зданиях уранового производства не уничтожены, они создают особо вредные условия труда для последнего персонала. Здания без ремонта и отопления разрушаются, создавая опасность радиоактивного заражения территории завода и города и облучая персонал. Если Чернобыльской зоне правительство уделяет внимание, то второй Чернобыль на территории бывшего ПО ПХЗ с площадью 800 га как бы не существует ни для министерства, ни для местных органов власти.

ПО «Приднепровский химический завод» был единственным предприятием в стране, которое серьезно занималось промышленным производством сорбентов и ядерно чистых материалов. Идея получать угольные сорбенты родилась у генерального директора завода, доктора технических наук Коровина Ю.Ф., когда он близко познакомился с работами в области гемосорбции академика Лопухина Ю.М. Процесс гемосорбции уже про- ходил первые клинические испытания, но его внедрение сдерживалось отсутствием сорбентов, которые бы со- хранили свой каркас и не заражали кровь. Опыт Запада по гемо- и энтеросорбции был основан на применении скорлупы кокосового ореха, который имел острые углы и травмировал материал крови, а применяемая пленка снижала эффективность сорбции. Решение было найдено коллективом специалистов, куда вошли Мясников В.К. — руководитель группы оргсинтеза ЦНИЛа, Зенин Л.М, Николаев Н.И., Нахшунов В.Ю. — руководители цеха №2. Творческое руководство производством опытных партий углеродных сорбентов осуществлял зам. начальника ЦНИЛа к.т.н. Кузовов Ю.И. Лично руководил проблемой генеральный директор завода, д.т.н. Коровин Ю.Ф.

Теоретическую и экспериментальную работу по использованию сорбентов в медицине провели в Институте общей и неорганической химии НАНУ, под руководством д.х.н. Стрелко В.В., в Институте проблем экологии НАНУ, под руководством д.х.н. Николаева В.Г. Такое содружество было организовано впервые в Украине, благодаря чему была создана уникальная промышленная технология производства углеродных сорбентов с прочной матрицей, которые имели удельную поверхность до 2000 кв. м/грамм и были лучшими в мире.

Первой клиникой, где начали проводить операции гемосорбцией, в 1980 году стала МСЧ-61. Возглавил работу по внедрению гемосорбции в медицинскую практику руководитель МСЧ-61, к.м.н. Головаха Л.М. (на снимке), который организовал дружную работу ученых институтов НАНУ, врачей городских больниц и областной клиники. Всего было проведено 448 успешных операций в МСЧ. В стране с применением сорбентов были спасены тысячи больных. Сегодня, к сожалению, это стало воспоминанием и память об этих успехах стала исчезать у медицинских чиновников. Из воспоминаний Головахи Л.М., главного врача МСЧ-61 в 1978–1988 годах, заслуженного врача УССР, Лауреата Государственной премии УССР: «Как сейчас помню больного, которому проводилась первая гемосорбция в МСЧ-61. На ней присутствовали медики и химики — днепродзержинцы, киевляне, днепропетровцы. Мужчина страдал механической желтухой, весь желтый, зуд был так выражен, что больной прибегал к металлическому колпаку из-под воды, применяя его гафрированную крышку для чесания. Через 40 минут с начала процедуры зуд прошел, состояние его значительно улучшилось. Были проведены через день еще две процедуры, после чего мы смогли отправить больного для сложной операции в Москву». На стадии клинических испытаний медики МСЧ-61 внесли огромный вклад в усовершенствование как самих сорбентов, так и медицинского проведения самой процедуры гемосорбентов.

Нельзя не упомянуть еще одну организацию, а именно завод медицинских препаратов на Киевском мясокомбинате, где сорбенты из Днепродзержинска отмывались, фасовались во флаконы и стерилизовались. Вначале гемосорбции проводились с колес: флаконы доставлялись через проводников поезда Киев-Днепропетровск и сразу же в МСЧ-61 выполнялись процедуры. Как все новое, так и гемосорбция в Украине, в МСЧ-61 начиналась на энтузиазме, без необходимого финансирования, штатов и необходимой базы, т.к. нужно было спасать тяжелых больных.

Но благодаря зам. министра здравоохранения А.И. Бурназяну в 1980 году в МСЧ-61 открылось первое в Советском Союзе отделение гемосорбции, реанимации и анестезиологии. Со временем всеми правдами и неправдами (по капитальному ремонту) было построено над физиотерапией современное помещение для этого отделения. Коллектив отделения под руководством Л.М. Виноградова продолжил активную практику гемосорбции. Благодаря днепродзержинцам (химикам и медикам) гемосорбция стала широко применяться в лечебных учреждениях. В Днепропетровском медицинском институте гемосорбция и связанные с нею вопросы стали проблемными для различных кафедр и творческих коллективов. Практически в Украине и других республиках гемосорбенты СКИ и КАУ Приднепровского химического завода дали возможность ученым научно-исследовательских и медицинских институтов заниматься проблемой эндотоксикозов и тяжелых заболеваний в научном плане и в лечении тяжелых больных.

Намного проще стало лечить, и это показали врачи МСЧ-61, отравления, болезни печени и почек, сепсис, желтухи, аллергические кожные заболевания, нарушения иммунной системы, алкогольное отравление, разные токсикозы у беременных и др. Исследования и наблюдения врачей медсанчасти были опубликованы в материалах Днепропетровского медицинского института, союзных конференций по гемосорбции в Харькове, Ташкенте, центральных медицинских журналах.

Опыт МСЧ-61 по очистке крови методами гемо- и энторосорбции очень пригодился во время Чернобыльской аварии. Он позволил спасти жизни сотням ликвидаторов, получившим дозы облучения в сотни рентген, т.к. операции проводились в течение первых трех суток.

А.П. МУХАЧЕВ

Биография

Мухачев Анатолий Петрович 1945 года рождения, родился в г. Нижний-Тагил Свердловской обл. РФ., образование высшее, проживает в г. Каменское, Днепропетровской области, женат, воспитал двоих детей.

 ЭТАПЫ ЖИЗНИ

С 1963 по 1964 год работал токарем на АО «Научно-производственная корпорация «Уралвагонзавод» имени Ф.Э. Дзержинского» (Уралвагонзаводе).

В 1964 году поступил на физико-технический факультет Уральского государственного технического университета — УПИ́ имени Кирова (УГТУ-УПИ)

В 1970 году получил высшее образование по специальности «Химическая технология редких и рассеянных элементов».

В 1970 году как молодой специалист был направлен на ПО «Приднепровский химический завод» (ПО «ПХЗ») в г. Днепродзержинск (ныне – Каменское) Днепропетровской области. На заводе прошел тяжелый трудовой путь от мастера до заместителя генерального директора ПО «ПХЗ». Вся деятельность заводе ПО «ПХЗ» проходила в обстановке особой секретности и только в 2001 году появилась возможность получать первичную информацию.

С 1973-1977 год проходил обучение в «заочной» аспирантуре научно-исследовательского института АО «Высокотехнологический научно-исследовательский институт неорганических материалов имени академика А.А. Бочвара» (ВНИИНМ).

С 1998 по 2003 год работал директором Государственного научно - производственного предприятия «Цирконий». ГНПП "Цирконий" одним из крупнейших на территории Украины производителем циркониево-гафниевой продукции.

В 1992 году за достигнутые творческие успехи был удостоен Государственной премии Украины в области науки и техники.

В 2001 году блестяще защитил кандидатскую в Национальном научном центре Харьковского физико-технического института Национальной Академии Наук Украины (ННЦ ХФТИ НАНУ). Диссертационная тема «Гафний ядерной чистоты». В следствии, получил ученую степень кандидата физико-математических наук.

За время трудовой деятельности работал над развитием производства урана, редкоземельных элементов, циркония, гафния, скандия, марганца, катализаторов.

С 2001 года является соавтором Государственной программы создания ядерно-топливного цикла Украины и активно участвовал в ее реализации.

В 2003-2005 год занимался педагогической деятельностью в Днепродзержинском государственном техническом университете (ДГТУ).

В 2004 году был избран Вице-президентом «Ассоциации водородной энергетики в Украине».

С 1998 по 2012 год вовремя директорского управления ГНПП «Цирконий» Мухачев Анатолий Петрович создал на заводе производство особо чистых веществ, для топливных элементов и сплавов для водородной энергетики. После чего Анатолий Петрович начал участвовал в подготовке Международных Конференций International Conference Hydrogen Materials Science (ICHMS), где развивал использования и применение водородной энергетики.

С 1997-1998 год находился в многократных командировках в  США,  Германии и  Англии, где читал лекции и изучал производство ядерного топлива ведущих странах мира.

Автор 32 статей, 18 изобретений, 4 монографии, не учитывая докладов на научных конференциях.

http://www.aheu.com.ua/MuhachevRU.html

16 днів проти насильства: Всеукраїнська просвітницька акція у Кам'янському

Бібліотекна Шевченка  задіяла всі свої ресурси, можливості щодо привернення уваги громадськості до актуальних для суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми, гендерного насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків, активізувала партнерський рух органів державної влади, державних закладів, громадських організацій щодо викорінення домашнього насильства.

Форми роботи різноманітні: перегляд та обговорення документальних фільмів, інформаційні стенди, листівки, онлайн уроки, інтерактивні ігри, зустрічі з працівниками Кам'янського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Андрієм Дишлюком та Оксаною Волох, завідувачкою відділу підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства Радіоновою Катериною, головою ГО "Центр медіації" Вікторією Лобенок.

Проягом 16 днів  працювало #бібліограф_інфо  МІФИ ТА ФАКТИ ПРО НАСИЛЬСТВО

На початку акції у кіноклубі медіапросвіти з прав людини Docudays UA. Прометей юнацького відділу  зустрілись здобувачі освіти Гімназії №6 з начальницею відділу Кам’янського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги юристом Оксаною Волох та завідувачкою відділу підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства Катериною Радіоновою.

Переглядали та обговорювали документальний фільм «Лизо, ходи до дому» литовської режисерки Оксани Бурая.

Після перегляду фільму підлітки запитували у фахівців:

-Чи можна що - небудь зробити з батьками Лізи, щоб сім'я стала нормальною і дівчинка більше не тікала з дому?

-Чи багато таких сімей в нашому місті?

-Хто повинен опікуватися такими дітьми?

-Що буде з цією дівчинкою, коли вона виросте, якою буде її сім'я?

Батьки дітей з інвалідністю на платформі ZOOM зібрались для обговорення та розв'язання питань у вихованні дітей з інвалідністю. Переглядали та обговорювали документальний фільм Анни Бединської  "В іншому світі".

У 40-річної Касі двоє дітей-підлітків, щасливий шлюб, її кохає чоловік. Вона жінка середнього класу з високим рівнем освіти, обімає посаду менеджера. Її життя чудово організоване, вона досягає успіху у будь-якій справі. Одного дня її спокійне та досконале життя руйнує новина про те, що вона вагітна дитиною з синдромом Дауна. У цей момент вона може вирішити: народити або зробити аборт. Але їй не подобається жодне з цих рішень. Кожне з них призведе до драматичних наслідків і травм. Камера стежить за нею протягом більш ніж шести місяців, документуючи її душевний стан та емоції. Аж до останньої сцени фільму – пологів.

У зустрічі брала участь начальниця відділу Кам’янського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги юрист Оксана Волох.

Бібліотека на Шевченка підготувала для судентів медичного коледжу   онлайн урок "Дезінформація та маніпуляції" та запросила в якості експерта директора Кам'янського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Андрія Дишлюка.

Розглядали типи неправдивої інформації, види маніпуляцій: заголовки, фотофейки, фейкові експертні коментарі та джинсу, ботів та тролей, маніпуляції в рекламі, знайомились з інструментами для перевірки фактів і пройшли тест на медіаграмотність

Інтерактивна гра "Знайди свій безпечний маршрут" зацікавила здобувачів освіти Гімназії №39. За допомогою модераторів гри та Центру медіації розробили власний алгоритим "Як не потрапити в рабство".

Здобувачі освіти Гімназії №6 зустрілись у Школі виживання з журналістом Валентином Фіголем для обговорення питань безпеки в Інтернеті, кібербулінгу тощо.

Підсумки:

1.З кожним роком все важче достукатись до сердець користувачів

2.Робота в групах не завжди виправдовує себе. З аудиторією понад 20-25 учасників краще проводити активності в ігровій формі, робити перегляд з  обговоренням документальних фільмів правового змісту, тренінги, зустрічі з експертами тощо.

3.Теми насильства в родинах, торгівлі людьми потребують більш камерних  зустрічей,  бажана присутність психолога, юриста.

Думки мої тихі

Давно хотіла поговорити про справи наші бібліотечні. Як працюємо, плануємо роботу, використовуємо досвід інших, підвищуємо професійні компетенції, як поводимось у соціальній мережі тощо.

Як ми поводимось у соціальних мережі, або що ми там робимо?

Сторінки у фейсбук, інстаграм, ТікТок, телеграм... Ми намагаємось наздогнати свого читача. І я не проти... Але іноді наші сторінки нагадують річний звіт. Незрозуміло на кого розрахована сторінка: чи на бібліотекаря, чи на керівництво, чи на читача, на якого читача, який відвідує бібліотеку чи просто відвідує нашу сторінку?

Ведучи обліковий запис бібліотеки, потрібно тримати баланс, щоб бути висококультурним, але при цьому живим і цікавим для широкої аудиторії, говорять фахівці.

Контент для соцмереж бібліотеки може бути розважальний, освітній, інформаційний та рекламний, наполягають тіж фахівці.

Так, бібліотека - це муніципальна установа, яка існує на бюджетні гроші. Вона нічого не продає, але це не означає, що контенту, що продає, в соцмережах не повинно бути.

Розважальний контент: конкурси, ігри, вікторини, ребуси, загадки, ворожіння на сторінках книги - все це приваблює читача нашої сторінки.

Тематичні добірки та креатив:добірки книг можуть бути тематичними – наприклад, найпопулярніші видання читальної зали. Або приурочені до інфоприводу. З цим бібліотекарі вже непогано справляються.

Один із популярних форматів – челендж #bookface, коли підставляють обкладинку до реальних об'єктів.

Гумор та скетчі – контент для бібліотеки несподіваний, але дуже живий.

Інформаційний контент: офлайн-заходи в бібліотеці (виставки, лекції, семінари, вистави) можна анонсувати в соцмережах, щоб привернути увагу підписників на подію або нагадати про захід за тиждень або кілька днів.

Після того, як захід пройде, фотографії з івента можуть стати основою для постанонсу, який теж стане підписникам нагадуванням, що в бібліотеці відбуваються будь-які активності.

Для анонсів краще використовувати сторис: там можна досить часто згадувати майбутню подію, а ось у форматі посту краще взяти щось суттєве – наприклад, докладно розповісти про виставку чи запрошеного спікера

Освітній контент: огляд літератури - хороший спосіб показати експертність чи культурну важливість діяльності бібліотеки. Огляд нової чи популярної книги – спосіб познайомити читачів із фондом бібліотеки або зав'язати обговорення під постом для збільшення залученості підписників.

Добре сприймаються біографії письменників, розповідь про рідкісні або букіністичні видання, про книжки, що подарували, підійдуть інтерв'ю із співробітниками бібліотеки чи запрошеними гостями. Їх можна подавати як у відео-форматі, так і у формі звичайного текстового посту.

Чи можна користуватись напрацьованнями інших?

Нещодавно розгорнулась дискусія навколо пропозиції бібліотекарки, яка пропонує на сторінці фейсбук власні розробки масових активностей, оформлення книжкових виставок, сценарії, плани роботи за невеличку плату. Нічого погано в цьому не бачу. Є попит - є пропозиція.

Я зовсім не проти цього, але я за якісні матеріали, за смак в оформленні, за відповідність власному інтер'єру, книжкам, кольоровій гамі, що обрала для себе бібліотека. Те що годиться одній, зовсім не годиться іншій.

Для мене будь - яка бібліотечна активність - це твір, власний, індивідуальний майже сакральний...

Запозичувати ідеї можна й потрібно, але якщо ти сам підготував захід, як актор і режисер прожив його, знатимеш де, коли та як говоритимеш з аудиторією.

Самореклама

Чомусь зараз вважається правилом гарного тону викладати в мережу звіти про власні здобутки:участь у конференціях, нарадах при директорові, вебінарах, тренінгах, семінарах. Оприлюднити копію сертифікату - це взагалі вищий клас. А флешмоби з почесними грамотами до будь-яких свят?

А можливо я помиляюсь і це дійсно важлива інформація для наших підписників?

Як ви до цього відноситесь?

Планування.

О, це наша Ахілесова п'ята. Назви та форми бібліотечних активностей одні круче за інші. Сторінками фейсбук блукають назви та форми бібліотечних заходів аж очі розбігаються. Як вам таке: прес-рулетка, День генія, інформаційна біржа, бібліотечний десант, Гурман-вечір аматорів...., Комільфо-вечір, дегустація літературних новинок, флешмоби в хустках і вишиванках... Не коментую, бо це наш вибір як виглядатимемо на сторінках фейсбук, інстаграм, ТікТок тощо. Але іноді дійсно краще опублікувати сертифікат.

Але бібліотекарі заручники ситуації. Понад тисячі всіляких свят, на які саме чомусь бібліотекарі повинні відгукнутись будь-яким заходом...що не завжди цікаве нашим читачам. Дублюємо цю роботу із закладами освіти...

Але на цьому все. Бо думки стають все голоснішими...

Ваша бібліотека на Шевченка м.Кам'янське

8 грудня День мандрівника в часі

8 грудня. До закінчення року залишилось 23 дні. У світі сьогодні відзначають Міжнародний день художника,  день клімату, День орнаментальної музики, День мандрівника в часі.

Якщо дослівно перекласти назву цього свята "День мандрівника у часі", то вона звучить так «День, коли можна прикинутись мандрівником у часі».

Свято з’явилося в інтернеті понад 20 років тому завдяки фанатам фантастики. Вони й запропонували оригінальний спосіб святкування – вдавати із себе людей, які прибули з іншого часу.

  Макс Кідрук вам у допомогу

Ідея такого подорожування здавна бентежила розум людей. Цю тему висвітлювали у своїх творах письменники-фантасти, а режисери знімали видовищні художні стрічки. Вчені теж не залишалися осторонь, а після відкриття загальної теорії Ейнштейна почали працювати над створенням машини, яка б дозволила відправитися у бажаний час.

Але у таких привабливих мандрівках криється велика небезпека, тому що ніхто не може впевнено сказати, чи впливає зміна минулого на події у майбутньому. Великий фантаст Рей Бредбері описав можливість такого результату у творі «І пролунав грім», коли головний герой випадково наступив на метелика, подорожуючи у стародавні часи.

А ось просто прикинутися таким мандрівником 8 грудня – це безпечно та весело. Тому варто домовитися з друзями й зробити цей день незабутнім.

Мандруйте разом з бібліотекою на Шевченка!