Бути світлу: новорічна казка Оксани Павлової

 Оксана Павлова

Бути світлу!

Ця неймовірна історія сталася напередодні Нового року в одному невеличкому місті. У цей святковий день на залюднених вулицях панував чарівний настрій і лунав веселий сміх. Аромати запашної кави та гарячого шоколаду дражнилися у повітрі. Подарунки в кольорових пакунках щохвилини вистрибували з крамничок, мандруючи за своїми господарями до нових осель. 

"Новий рік наближається», — безупинно наспівував свою улюблену мелодію вітер і  жбурляв білосніжні намистини навсібіч, прикрашаючи цей маленький світ.

Та найголовнішою подією дня став Чарівник! Ніхто не знає, звідки він тут узявся, але звістка про дивного чоловіка в чорному одязі та в капелюсі у формі циліндра миттєво розлетілася містом. Чарівник розташувався біля пухнастої красуні-ялинки на центральній площі і кожному, хто підходив до нього, дарував новорічну кульку.

— Ця кулька здійснить ваше бажання! Неодмінно загадайте у новорічну ніч! — наказував він і шанобливо кивав головою.

Кожному в місті хотілося отримати подарунок від чарівника, тож черга до ялинки зростала щохвилини.  

— І мені, будь ласка, кульку бажання! І мені! І я хочу! — долинали нетерплячі вигуки з натовпу.

Чарівник змахував рукою в срібній рукавиці і за мить в нього з’являлася кулька того чи іншого кольору. Отримавши дарунок, задоволені люди поспішали додому, і нічого в них не викликало стурбованості чи підозри.

Ближче к опівночі площа геть спустіла і на ялинці майже не лишилося прикрас.

«Свято наближається, але мій настрій чомусь гнітючий, — подумав сніговик, який увесь цей час стовбичив біля ялинки і спостерігав за тим, що відбувається довкола. — Цей чарівник пообіцяв людям здійснення бажань, і вони так раділи... Але все це якось дивно, схоже на казку. Хотів би я знати, хто цей чоловік і що він замислив?».

Сніговик подивився на порожню ялинку, і раптом його погляд ухопив серед гілок щось жовтеньке та блискуче. Оце так вдача! Здається, кулька…

— Пане чарівнику, можна і мені… кульку, будь ласка? — насмілився попросити він.

Чарівник саме уважно розглядав свої срібні рукавиці, ніби вони приховували якусь таємницю, та почувши голос сніговика, здригнувся від несподіванки.

— Остання кулька, — задумливо зауважив він. — І до півночі лишилося декілька хвилин... І чого, скажіть, бажає сніговик? Невже отримати вічне життя і ніколи не розтанути? Або стати легендою міста чи може…

«Зовсім ні, — ледь не вирвалося в обуреного сніговика. — Я навіть про це і не думав».

— Ось, тримай! — кинув чарівник кульку сніговику, і той спритно підхопив її  ручкою-гілочкою. — Чудовий, до речі, сьогодні вийшов день. Тисячі бажань, тисячі…  — та він запнувся і не доказав. — Твоє бажання, сніговиче, здійсниться. Усі бажання цього міста здійсняться, але… так би мовити, в борг...

«В борг!» — серце сніговика здригнулося від жаху, і він одразу здогадався, що перед ним зовсім не добрий чарівник... Тим часом годинник на міській ратуші почав відбивати дванадцять ударів.

— Ой, що ж воно буде! Я маю встигнути! Бути світлу… — тихенько прошепотів сніговик, тримаючи кульку перед собою. — Бути світлу… — повторив він сміливіше. — Бути… бути світлу! — вигукнув він так відчайдушно, що чарівник з усієї сили затулив вуха руками.

Несподівано площу осяяло яскраве світло і стало гаряче, наче під розпеченим сонцем. Повз сніговика промайнув білий птах і, підхопивши падаючу кульку з рук сніговика, поніс кудись угору. Сніговику здалося, що він щойно побачив янгола з ліхтариком, але все це напевно  йому лише примарилося. Було нестерпно жарко і з нього хлюпала вода.

— Бути світлу! Бути світлу! — підхопили за сніговиком пташки і понесли його бажання по місту.

Потім навкруги запанували тиша та спокій. Чарівник зник. А на ялинці урочисто виблискувала та сама жовта кулька.

Незабаром десь у небі почувся дивний гуркіт і на площу приземлився зореліт. Зореліт  миготів яскравими вогниками. Двері зорельоту відчинилися і звідти показався сивий старець з довгою бородою у вбранні біло-синього кольору зі сріблястою вишивкою та шапці, схожій на корону. То був Святий Миколай. За ним на землю вистрибнули сірий кролик та рудий котик.

Святий Миколай уважно роздивився довкола і засмучено похитав головою.

— Оце так справи… — стурбовано вимовив він. — Треба негайно все привести до ладу. Ти, кролику, та ти, котику, допоможіть бідоласі сніговику, а я подбаю про ялинку.

Вже за мить, з легкої руки милосердного мандрівника, ялинка вбралася в ошатні гірлянди, а поряд здивовано кліпав очима врятований сніговик. Кролик подарував йому в’язану шапочку, а котик — смачний апельсиновий льодяник.

— От тепер усе гаразд, тепер усе добре, — задоволено мовив старий і поклав під ялинку великий мішок.

— Тут і здоров’я, і любов, і добробут, і радість… і мир. Усе, що потрібно цьому місту. Бути світлу, бути!

Сніговик щасливо усміхався, а з неба падали мереживні сніжинки в цю чарівну святкову ніч…