Його слово звучало, мов кларнет на світанку, — чисто, світло, болісно прекрасно. Автор «Сонячних кларнетів», він увійшов в українську літературу як геній гармонії, ритму і надії. І став однією з найтрагічніших постатей ХХ століття.
Універсальний талантВін грав на кларнеті, гобої, фортепіано, диригував, чув найтонші інтонації тиші. Знав близько двадцяти мов, перекладав із понад сорока, малював. Поезія для нього була музикою, а музика — молитвою. Недарма Григорій Верьовка поклав на музику майже сорок його віршів.
Родина й освіта
Павло Тичина
народився в багатодітній родині: у батьків — Григорія Тимофійовича та Марії
Василівни Тичин — було 13 дітей, до дорослого віку дожили дев’ятеро. Навчався в духовній семінарії — і виніс звідти загострене відчуття світла й гріха, радості й катастрофи.
Ранні книги Тичини — це вибух:
«Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Плуг». Так поезія в Україні ще не звучала.
Він умів чути світ так, як чують його одиниці: у шелесті гаю, в подиху вітру, у паузі між нотами. Його перші вірші світлі, трепетні, наповнені вірою в гармонію людини й Всесвіту.
Але ХХ століття не терпить вільних голосів.
ХХ століття навчило мовчати навіть тих, хто народився для співу. Доля Тичини — це шлях митця між світлом і страхом, між талантом і вимогою підкоритися. Його життя стало драмою вибору, а поезія — свідченням епохи, яка ламала голоси, але не завжди могла знищити слух.
Радянська система вимагала не музики — а гімнів. Не сумніву — а покори.
І поет, який чув Всесвіт, був змушений слухати партію. Вірш «Партія веде» став болючим знаком його внутрішнього зламу — ціною виживання.
Василь Стус пізніше скаже про нього жорстко й точно:"Це трагедія генія, змушеного стати блазнем при дворі диктатора".
Тичина вижив.
Став міністром, головою Верховної Ради, двічі номінувався на Нобелівську премію. Але щоночі, можливо, чув ті самі кларнети — вже не сонячні, а приглушені страхом.
Тичина й книги
Він безмежно любив книги. Навіть у голодному 1921 році працював у дитячій бібліотеці. Міг читати сім книжок одночасно, писав лише олівцем, кожен том підписував власною рукою. Його бібліотека — 21 тисяча книг — стала тихим прихистком для думки. Перша ж, довоєнна, загинула під час окупації Києва — як і багато його ілюзій.
Кохання
У 1939 році Павло Тичина одружився з Лідією Папарук: йому було 48 років, їй — 39. Їхній шлюб став тихою гаванню в непростому житті поета.Сьогодні Тичину читають наново.Постать
Тичини й досі викликає дискусії. У Києві діє Літературно-меморіальний
музей-квартира П. Г. Тичини, де збережено інтер’єр і особисті речі поета.
Його поезія отримує нове звучання в сучасних проєктах — зокрема в музичних
інтерпретаціях гурту «Пиріг і Батіг» («Гаї шумлять») та в просвітницьких
лекціях проєкту МУР.
Бо Павло Тичина — не лише про минуле.
Він про вибір.
Про ціну таланту.
Про те, як легко зламати голос — і як важко не втратити слух до правди.
Поезія Павла Тичини крізь призму українського блюзу на YouTube-каналі сучасної української музики Поетроніка. Частину вокалу й аранжувань створються за допомогою ШІ, але за кожною піснею стоїть жива команда людей, які пишуть тексти, обирають поезію, створюють настрій і вкладають душу. Тут кожен вірш звучить, як пісня. Тут Поезія стає музикою.
Немає коментарів:
Дописати коментар