Вчора відбулася
зустріч львівської поетеси Маріанни Кіяновської з дніпродзержинськими читачами.
Своєю поезією М. Кіяновська підводить нас до думки, що кожне окремо
взяте слово є самоцінністю, поєднання слів – це вже ключ до коду,
групування образів – код до асоціації.
Асоціації М. Кіяновської утворюють ланцюг семантичних ядер, змістово
алогічних, які своєю послідовністю творять певну понятійну цілість. Це,
фактично, фрагменти одного полотна. Їх можна уявно міняти місцями,
споглядати в різних ракурсах, на свій розсуд розставляти смислові
акценти.
Така особливість побудови вірша для М. Кіяновської є характерною.
Поетеса багато експериментувала, надаючи щоразу більшої самостійності
поетичним образам, знаходила можливості різних варіантів сполучуваності в
межах одного вірша. Ще один момент, характерний для поезії М.
Кіяновської, – звукові асоціації, алітерації : «далекими верлібрами
горби», «зернистий наст», «мури мерзнуть», «хрустко крабам» та ін. У
таких сполученнях перше слово дає поштовх для утворення другого.
Примхливе звучання творить особливе бачення образу, майже видимого,
майже реального. Це один із кодів мови, який інколи можна розшифрувати.
Бо невідомо звідки беруться такі поєднання слів: «апокрифи тюльпанів
тілом ран», «коронація корів коронація снів кори», «понад груди галер
поціловано бранку» та багато інших не менш несподіваних. У таких
алогічних сполученнях – тонка логіка підсвідомого, що виринає на
поверхню як наслідок активної праці людської душі.
У Дніпродзержинську Кіяновська презентовала нову книгу "373".
Це перша книжка вибраного Маріанни Кіяновської, до якої ввійшли 373 вірші,
написані за більш як 20 років, - і водночас цілісна, концептуальна
поетична збірка, головним внутрішнім сюжетом якої є любов і подолання
смерті. Бо 373, окрім того, що це унікальне просте число, - ще й
температура кипіння води за Кельвіном. Вода, навіть ставши парою, не
перестає бути водою. І це найважливіша метафора цієї книжки.
Немає коментарів:
Дописати коментар