Ритм життя, стрімкий потік інформації, робота, родина ‒ найбільш
поширені виправдання відмови від великих за обсягом романів. Але ж зараз
сезон відпусток! Є нагода прочитати знакові твори, де кількість
сторінок означає передовсім якість.
Джозеф Геллер "Пастка 22"
Видавництво "Книги XXI", Вавилонська бібліотека, 2016.
Обережно
– сарказм! А також абсурд і парадокси, купа висловів, які можна
розібрати на цитати. Твір Джозефа Геллера ‒ класика американської
літератури ХХ століття.
Крім того, коли в 2003 році ВВС вирішила
знайти найулюбленіший роман країни, опитавши 750 000 респондентів,
"Пастка 22" опинилася на 11 місці
топ-200 романів Великої Британії. А все тому, що її тема ‒
безглуздість війни ‒ універсальна для розуміння, адже людство постійно
перебуває у стані збройних або політичних конфліктів, чи в їхньому
очікуванні.
Нелінійна
оповідь книги, де фактично немає єдиної сюжетної лінії, стрибає від
генералів до повій, від лікарняних палат до Риму… Кожну главу можна
читати як окреме оповідання. Втім, робити це треба уважно, бо завжди
знайдеться зачіпка, елемент, асоціація, яка несподівано з’явиться далі у
тексті.
Геллер робить центральним персонажем капітана Йосаріана.
Який прагне лише одного ‒ втекти з безглуздої війни, від людей, які
чомусь хочуть його вбити. Але він, втрачаючи друзів, виконавши бойову
норму вильотів, не може повернутися додому через Пастку 22: будь-хто,
оголошуючи себе божевільним, не може бути відстороненим від служби, бо
своїм твердженням доводить, що божевільним не є. Чи зможе Йосаріан
перемогти абсурдні армійські накази, сховатися від страху смерті в
обіймах жінки і, нарешті, стати вільним? 460 сторінок ‒ і ви отримаєте
відповідь.
Жауме Кабре "Я сповідаюсь"
Ця книга – справжня радість і пожива для мозку. В
романі відомого у світі каталонського письменника є все необхідне, щоб
зачарувати читача, довести скептикам, що великий роман нікуди не
подівся, тож не Достоєвським єдиним.
Андріа Ардевол ‒ лінгвіст,
що володіє багатьма живими і мертвими мовами, обдарований скрипаль,
тонка натура, яка виросла у складній родині, в неперевершеній Барселоні ‒
пише спогади. Вони адресовані дружині Сарі, яка пішла з життя раніше за
нього.
500 років історії Європи,
персонажі, чиї долі проростають одна в одну, потужний гіпертекст, всі
таємниці і драми якого, за бажання автора, могли б скласти кілька
окремих томів мудрої та змістовної прози ‒ твір Жауме Кабре цілком
справедливо називають перлиною сучасної романістики.
Сам автор
свідомий того, що повинен передати читачеві істину: від зла неможливо
відсторонитися, щоб перемогти його у власній душі, потрібно пройти шлях
помилок і спокути. Місцями нав’язливу дидактичність нейтралізує гра з
читачем, якому доведеться добряче побігати лабіринтами уяви письменника,
отримавши інтелектуальну винагороду у вигляді артефактів, історичний і
мистецьких алюзій, а головне – непередбачуваного фіналу.
Гузель Яхина "Зулейха открывает глаза"
Минулого року російську національну літературну премію "Велика книга" отримала дебютантка ‒ Гузель Яхіна.
Роман
"Зулейха открывает глаза" присвячено "всім розкулаченим і переселеним",
в умовах політики країни, де живе і працює авторка, цей факт натякає на
те, що твір варто прочитати.
Останнім доводом "за" є передмова до роману, яку написала Людмила Уліцька.
Кілька
фактів з біографії письменниці зумовили особливості оповіді. Робота в
сфері реклами позначилася на побудові фраз, які в Яхіної короткі та
лаконічні. Навчання на сценарному факультеті відчувається у загальній
кінематографічності роману з його класичною сюжетною лінією, чітко
прописаними персонажами, динамічністю, яка постійно тримає читача у
напрузі.
Отже, хто ж така Зулейха? Тридцятирічна
татарка, яку видали заміж у 15 років. Вона, як і належить, боїться
чоловіка та свекруху, не знає до себе іншого ставлення, крім як до
прислужниці.
Зулейха поховала двох маленьких дочок, але не
припиняє любити їх і підмовляти духів, щоб ті забезпечили дівчаткам
спокій і тепло в могилі…
Вона наївна, проста, але відважна. Сили
Зулейхи вистачить навіть на те, щоб витримати смерть чоловіка,
розкуркулювання, пекельну подорож у вагонах, де наче тварин перевозили
колишніх геніїв-професорів, художників, наляканих селян, де
національність і мова не мали значення, бо йшла боротьба за життя, за
збереження людської подоби.
І кохання – як же без нього, а також
щастя материнства, лихі та добрі люди, голод і холод трудового
табору…Диво чи власне відчуття смаку не дозволило Яхіній скотитися у
банальний жіночий любовний роман.
Загальнолюдські цінності зробили свою справу, тому книга може сподобатися широкій аудиторії.
Немає коментарів:
Дописати коментар