середа, 20 січня 2016 р.

"Читати - найдешевше і найкорисніше задоволення на землі" - Василь Шкляр.

Інтерв'ю з письменником Василем Шклярем:


На вашу думку, як можна прищепити любов до книжок пересічній людині?

 – Думаю, що цю любов можна прищеплювати лише в дитинстві. Зверніть увагу, що малюки на барвисту книжечку реагують з більшою цікавістю, ніж на іграшки. Потім вони з величезним захопленням слухають, коли ви їм читаєте казки чи віршики. Але пізніше одні залишаються спраглими до читання на все життя, другі стають, так би мовити, спорадичними читачами, а треті взагалі втрачають до цього інтерес. І тут немає нічого дивного, бо книголюбство – заняття інтелектуальне. Воно вимагає як розумових здібностей, так і розвинутої уяви, творчої фантазії. Я, наприклад, сприймаю свого читача, як співавтора, завжди залишаю йому простір для власного домислу й висновку. Таким людям насолоду читання не замінить ні кіно, ні телебачення, ні найдосконаліші електронні візії, бо вони не активізують творчу уяву. Щодо прищеплювання чи, я б сказав, виховання цього хисту – дару читання, то його, очевидно, треба плекати з молодшого шкільного віку. У початкових класах цьому варто присвятити навіть окремий предмет – живий, яскравий, з елементами гри та заохочень, тобто предмет, який даватиме не лише знання, але й формуватиме людину особливої душевної організації.

П’ять книг, які вплинули на вас упродовж життя? Можливо, є цікаві історії, пов’язані з ними, тобто чому саме вони?

– «Котигорошко», «Золотий ключик», «Гайдамаки» Шевченка, «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського, новели Григора Тютюнника… Ви ж розумієте, що цей перелік доволі умовний. Ну, Котигорошко… Перша зустріч з героєм-велетнем, історія, яка несе в собі національні реалії для дитини, котра ще навіть не знає, що це таке. Буратіно… Якось під Новий рік батько приніс мені цукерки «Золотий ключик» і книжку «Золотий ключик». У цьому вже були оті елементи гри і заохочення, про які я казав. Ну, і перша зустріч з екзотичними героями, з далеким, але чарівним світом. «Гайдамаки». Я їх читав у п’ятому класі. Читав уголос так натхненно, що батько запрошував своїх друзів, ставив мене на стілець і просив читати «Гайдамаків». На тому місці, де Гонта різав своїх синів, дядьки плакали. Горліс-Горський відкрив мені одну з найяскравіших сторінок нашої історії – боротьбу моїх земляків-холодноярців проти московської окупації. Григора Тютюнника я мав щастя знати особисто. Це найкращий український стиліст і неперевершений майстер зображення людського характеру. На своїй першій книжці новел «Зав’язь» Тютюнник мені написав: «Василю! Оце я тоді був ще молодий, і сум зі мною ходив теж іще молодий». Навіть в умовах «радянського суму» письменник творив велику літературу.

Що для вас таке поняття як «книга»? З чим воно асоціюється?

 – Книга – це таємниця. Подорож у незнане. Продовження твого життя і помноження власного досвіду.

Чи були у вашому житті недочитані книжки? І якщо так, то чому?

 – Так, мені траплялися книжки, яких я не дочитував до кінця. Якщо нецікаво – навіщо себе силувати? Я не зміг прочитати багатьох книжок з обов’язкової шкільної чи університетської програми. Хоча з літератури завжди мав відмінні оцінки. Та й у зрілому віці часто траплялося, що я відкладав книжку після кількох прочитаних сторінок. Особливе розчарування викликають надміру розрекламовані чи захвалені твори. Адже завищені оцінки налаштовують і на завищені очікування, на особливе захоплення. Це стосується і зарубіжних видань. У нас десятиліттями виховувалося переконання, що зарубіжне – це апріорі добре. Ні, не завжди. Хоча в читанні, як і в інших формах сприйняття світу, багато залежить від смаку. А на колір і смак товариш не всяк.

Яку книжку читаєте зараз?

– Роман американського письменника Ентоні Дорра «Все те незриме світло». Книжка вважається світовим бестселером, увінчана Пулітцерівською премією, але поки що я не скажу, що не можу від неї відірватися.

Люди, які вас надихають? Назвіть когось із таких людей?

– Це мої читачі. Їх дуже багато.

Ваш улюблений літературний жанр?

– Ви будете здивовані, але швидше за все оповідання. Напевно, тому, що в цьому жанрі українська проза сягнула найбільших вершин. Тесленко, Коцюбинський, Стефаник, той-таки Григір Тютюнник, Валерій Шевчук… Нині цей жанр пригальмований тим, що не має належної прихильності від видавців. У нас немає багатотиражних літературних часописів, надрукувати свіже українське оповідання практично немає де.

Ваша улюблена цитата?

 – Ну, якщо вже ми говоримо про книжки, то ще раз згадаю Григора Тютюнника і його мудрі слова: «Читати – найдешевше і найкорисніше задоволення на землі».

Див.: http://chytay-ua.com/blog.php?id=87&lang=1&nav=2

Немає коментарів:

Дописати коментар