Оксана Павлова
Бути
світлу!
Ця неймовірна історія сталася напередодні Нового року в одному невеличкому місті. У цей святковий день на залюднених вулицях панував чарівний настрій і лунав веселий сміх. Аромати запашної кави та гарячого шоколаду дражнилися у повітрі. Подарунки в кольорових пакунках щохвилини вистрибували з крамничок, мандруючи за своїми господарями до нових осель.
"Новий рік наближається», — безупинно наспівував свою улюблену мелодію вітер і жбурляв білосніжні намистини навсібіч, прикрашаючи цей маленький світ.
Та найголовнішою подією дня став Чарівник! Ніхто не знає, звідки він тут
узявся, але звістка про дивного чоловіка в чорному одязі та в капелюсі у формі
циліндра миттєво розлетілася містом. Чарівник розташувався біля пухнастої
красуні-ялинки на центральній площі і кожному, хто підходив до нього, дарував
новорічну кульку.
— Ця кулька здійснить ваше бажання! Неодмінно загадайте у новорічну ніч! — наказував
він і шанобливо кивав головою.
Кожному в місті хотілося отримати подарунок від чарівника, тож черга до
ялинки зростала щохвилини.
— І мені, будь ласка, кульку бажання! І мені! І я хочу! — долинали
нетерплячі вигуки з натовпу.
Чарівник змахував рукою в срібній рукавиці і за мить в нього з’являлася
кулька того чи іншого кольору. Отримавши дарунок, задоволені люди поспішали
додому, і нічого в них не викликало стурбованості чи підозри.
Ближче к опівночі площа геть спустіла і на ялинці майже не лишилося прикрас.
«Свято наближається, але мій настрій чомусь гнітючий, — подумав сніговик,
який увесь цей час стовбичив біля ялинки і спостерігав за тим, що відбувається
довкола. — Цей чарівник пообіцяв людям здійснення бажань, і вони так раділи... Але
все це якось дивно, схоже на казку. Хотів би я знати, хто цей чоловік і що він
замислив?».
Сніговик подивився на порожню ялинку, і раптом його погляд ухопив серед
гілок щось жовтеньке та блискуче. Оце так вдача! Здається, кулька…
— Пане чарівнику, можна і мені… кульку, будь ласка? — насмілився попросити
він.
Чарівник саме уважно розглядав свої срібні рукавиці, ніби вони приховували
якусь таємницю, та почувши голос сніговика, здригнувся від несподіванки.
— Остання кулька, — задумливо зауважив він. — І до півночі лишилося
декілька хвилин... І чого, скажіть, бажає сніговик? Невже отримати вічне життя
і ніколи не розтанути? Або стати легендою міста чи може…
«Зовсім ні, — ледь не вирвалося в обуреного сніговика. — Я навіть про це і
не думав».
— Ось, тримай! — кинув чарівник кульку сніговику, і той спритно підхопив її ручкою-гілочкою. — Чудовий, до речі, сьогодні
вийшов день. Тисячі бажань, тисячі… — та
він запнувся і не доказав. — Твоє бажання, сніговиче, здійсниться. Усі бажання
цього міста здійсняться, але… так би мовити, в борг...
«В борг!» — серце сніговика здригнулося від жаху, і він одразу здогадався,
що перед ним зовсім не добрий чарівник... Тим часом годинник на міській ратуші
почав відбивати дванадцять ударів.
— Ой, що ж воно буде! Я маю встигнути! Бути світлу… — тихенько прошепотів
сніговик, тримаючи кульку перед собою. — Бути світлу… — повторив він сміливіше.
— Бути… бути світлу! — вигукнув він так відчайдушно, що чарівник з усієї сили
затулив вуха руками.
Несподівано площу осяяло яскраве світло і стало гаряче, наче під розпеченим
сонцем. Повз сніговика промайнув білий птах і, підхопивши падаючу кульку з рук
сніговика, поніс кудись угору. Сніговику здалося, що він щойно побачив янгола з
ліхтариком, але все це напевно йому лише
примарилося. Було нестерпно жарко і з нього хлюпала вода.
— Бути світлу! Бути світлу! — підхопили за сніговиком пташки і понесли його
бажання по місту.
Потім навкруги запанували тиша та спокій. Чарівник зник. А на ялинці
урочисто виблискувала та сама жовта кулька.
Незабаром десь у небі почувся дивний гуркіт і на площу приземлився зореліт.
Зореліт миготів яскравими вогниками. Двері
зорельоту відчинилися і звідти показався сивий старець з довгою бородою у
вбранні біло-синього кольору зі сріблястою вишивкою та шапці, схожій на корону.
То був Святий Миколай. За ним на землю вистрибнули сірий кролик та рудий котик.
Святий Миколай уважно роздивився довкола і засмучено похитав головою.
— Оце так справи… — стурбовано вимовив він. — Треба негайно все привести до
ладу. Ти, кролику, та ти, котику, допоможіть бідоласі сніговику, а я подбаю про
ялинку.
Вже за мить, з легкої руки милосердного мандрівника, ялинка вбралася в ошатні
гірлянди, а поряд здивовано кліпав очима врятований сніговик. Кролик подарував
йому в’язану шапочку, а котик — смачний апельсиновий льодяник.
— От тепер усе гаразд, тепер усе добре, — задоволено мовив старий і поклав під
ялинку великий мішок.
— Тут і здоров’я, і любов, і добробут, і радість… і мир. Усе, що потрібно цьому
місту. Бути світлу, бути!
Сніговик щасливо усміхався, а з неба падали мереживні сніжинки в цю чарівну святкову ніч…
.png)
.png)
.png)
