В книжном клубе читали и смотрели "Таманго" Проспера Мериме.

В молодежном книжном клубе "На перекрестке" в этот раз обсуждали  новеллу Проспера Мериме "Таманго".

Проспер Мериме — один из замечательных критических реалистов XIX века, чье творчество огромно, а созданные им произведения — неувядаемы. Причина этому — жизненная сила его произведений, их совершенная форма. Тема резкого разоблачения нравов господствующего общества пронизывает каждую новеллу писателя. Не стала исключением и новелла «Таманго» , написанная Мериме в 1829 году. С давних пор проблема власти волнует человечество. Человек стремится обладать всем — деньгами, людьми, властью над всем и всеми. Несомненно, волновало это поэтов и писателей, борющихся за свободу человека, свободу его мыслей, деятельности, жизни.

Повествование переносит нас в эпоху колонизаторской деятельности белых и угнетения негров. Перед нами возникает образ типичного представителя буржуазной цивилизации, лицемерной и бездушной. Это — работорговец капитан Леду, которому противостоят Таманго, негритянский вождь, и его соплеменники. Участь рабов, которых выбирает капитан, просто ужасна. Для Таманго, который их продает, рабы хуже любого заурядного предмета, хуже любого другого товара. Но жалка и мрачна в итоге участь и самого Таманго, выжившего, но спившегося и умершего в больнице — ведь чернокожий гигант, привыкший к свободе и ставший полковым литаврщиком, не вынес «благодеяний» цивилизации. Нужна ли ему такая жизнь, и жизнь ли это?

Писатель не идеализирует своего героя, образ вождя не приподнят автором над действительностью: Таманго первобытен и дик. Он невежествен, суеверен, эгоистичен и жесток. Но вместе с этим он — человек, которому присущи и некоторые черты, по-своему возвышающие вождя над своими соплеменниками. Таманго стремится к свободе и гордо, с выдержкой проходит через тяжелые испытания. Оказавшись среди других невольников, он пытается разными способами уговорить их поднять бунт, чтобы вернуть себе свободу. Ему это удается, и взбунтовавшиеся рабы убивают всю команду. Но плыть на корабле, которым никто из присутствующих не умеет управлять, затруднительно. Неудивительно, что освободившиеся невольники терпят крушение и в конце концов гибнут от голода, жажды, палящего солнца и растущего отчаяния. Негры правы, обвиняя в своих несчастьях Таманго. Это он сначала продал их в рабство, а затем поднял на бунт. Он обманом добивался от них помощи. Это он, когда их, одного за другим, постигла гибель, оставался по-прежнему равнодушным к их судьбе. Но больше ли в Таманго варварства, чем в гаденьком буржуа Леду, вообще не считающего негров людьми? Новелла «Таманго» и выраженный в ней протест против торговли людьми заставляют задумываться над такими проблемами, о существовании которых порой и не подозреваешь - рассказывала руководитель клуба  Лариса Лощенкова.

Затем  участники клуба посмотрели одноименный фильм Джона Берри, снятый в 1958 году.

Главная идея фильма в том, что одно из самых больших несчастий и бед, которые принесла цивилизация человечеству - работорговля. Таманго - это африканский воин, узнавший власть денег и быстро привыкший к «благам» цивилизации - спиртному, оружию, предательству.

Тема новеллы "Таманго" актуальна и для нашего времени:отношение европейцев к беженцам и переселенцам.

Краеведы побывали на экскурсии в Самышиной балке.

Краеведы Олег Карпенко, Любовь Алексеевская и Тарас Шульга провели экскурсию для членов краеведческого общества «Каменское – Днепродзержинск», посетивших Самышину балку и воинское кладбище.

Любовь Алексеевская  рассказала, что правая часть Каменского находится на месте прадавних гор, тянувшихся от Подола до Азовского моря. Во время ледникового периода река Днепр нашла себе путь между этих гор. Мы живем до сих пор на остатках горных скал, где находится множество балок. "Я лично знаю в этой местности более двадцати балок, - отметила экскурсовод. - И Самышина - является среди них самой большой. Сейчас ее размер больше шести квадратных километров. Но раньше она была больше, выходила до Днепра. Нижняя часть балки затоплена водой Днепродзержинского водохранилища. Когда-то эта часть Самышиной балки называлась Забора (район ГЭС). Чуть высшая часть - это современный Днепрострой, который раньше назывался район Чубовка, в честь пращура старосты Даниила Чуба. Кстати  именем старосты названа бывшая улица Фурманова. Интересно, что именем его правнука Федора Сокуренка названа еще одна улица нашего города, Новикова. Верхняя часть балки принадлежит Заводскому району, а нижняя Днепровскому.

Профессиональный картограф Олег Карпенко вычислил, что географический центр Каменского находится именно на дне высохшего озера в Самышиной балке. Удивительно, да? Оказывается, что отсюда в сторону Карнауховки столько же километров, как и в сторону границы Романково и Аул.

Неподалеку находится дом бывшего архитектора Ивана Власенко. Интересную историю о роде Власенко  рассказал Почетный гражданин Каменского Олег Николаевич Мороз.

Завершилась почти четырехчасовая экскурсия посещением воинского кладбища.

Виктор Куленко

10 любовних романів для останніх днів літа.

Останні дні літа – нагода встигнути утнути романтичну дурницю або принаймні читати про це. Книжки із цієї добірки так чи інакше заторкують тему любові.

Героями рухає пристрасть або бажання пережити те, що вони уявляють собі як кохання.

Але кожен із обраних романів дещо складніший, ніж просто собі love story. Ці історії долають часові та географічні межі і здобувають прихильність все нових й нових читачів.

ФРАНСУАЗА САГАН. ЗДРАСТУЙ, ПЕЧАЛЬ

Останні канікули – останній шанс чинити дурниці не в статусі дорослої людини, відповідальної за власні вчинки. Юна Сесіль їде відпочивати разом з батьком та його не надто розумною, зате вульгарно-красивою коханкою.

Та раптом їх вирішує навідати подруга померлої матері героїні Анна Ларсен.  Жінка із бездоганним смаком у стилі й поведінці захоплює підтоптаного донжуана настільки, що той вирішує одружитися із нею, всупереч усім своїм принципам. Сесіль наказують припинити курортний роман і натомість готуватися до перездачі іспиту. Вона розуміє: безтурботним дням настане остаточний кінець; але й уявити не може, наскільки трагічною може стати розв’язка сплетеної нею інтриги – адже всього лиш хотілося врятувати право на буденну легкість.

Перший твір Франсуази Саган, який миттєво став бестселером і забезпечив 18-річній письменниці всесвітню славу. Позірна простота оповіді, відсутність нав’язливої повчальності, ілюзорна відвертість – ось те "легке дихання", яке забезпечило роману спершу скандальну відомість, а потім – місце у каноні класики ХХ століття.

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС. КОХАННЯ ПІД ЧАС ХОЛЕРИ

Повість про те, як бідний телеграфіст Флорентіно Аріса полюбив красуню Ферміну Дасу і чекав її відповіді п’ятдесят один рік, дев’ять місяців і чотири дні. Це підзаголовок роману, який чи не найкраще описує, про що йдеться у книзі.

Красуня Ферміна Даса, донька багатого афериста, вдало вийшла заміж за лікаря Хувенала Урбіно, і щасливо прожила із ним понад півстоліття. Увесь цей час Флорентіно Аріса жив в очікуванні любовного реваншу і йому справді вдалося пережити чоловіка Ферміни. Виявляється, старість – річ досить умовна, коли йдеться про кохання, а вік – не перешкода для переживання еротичних моментів.   

Найкращий любовний роман Маркеса, написаний ним уже в статусі лауреата Нобелівської премії. До речі, на час виходу письменнику виповнилося всього лиш 57 років, тоді як у творі йдеться про кохання значно старших людей.

ФРЕДЕРІК БЕГБЕДЕР. УНА І СЕЛІНДЖЕР

Історія про те, як майбутній видатний письменник Джером Селінджер у 1940 році закохався в Уну О’Ніл, доньку Нобелівського лауреата, визнаного драматурга Юджина О’Ніла. Потім він поїхав воювати у Європу й писав їй звідти листи, а Уна вийшла заміж за Чарлі Чапліна, який був старшим за неї на 36 років.

Чому юнки подобаються старшим чоловікам? ("Шкіра й нова весна", – відповідає Бегбедер вустами одного з персонажів). Чим старші чоловіки приваблюють дівчат? Чому в Уни і Селінджера не склалося, попри те, що він так віддано її любив, – чи був би їхній шлюб таким же вдалим, як в Уни й Чапліна?

Чимось ця драма подібна до історії Дейзі та Гетсбі: забагато прірв між багатою спадкоємицею, нездатною завоювати прихильність далекого видатного батька, і сором’язливим хлопцем, який мріє стати успішним письменником (мрію, як ми знаємо, він здійснив, проте це не гарантувало успіху у приватному житті). Поміж іншим, Бегбедер широкими мазками зображає світське життя американських 40-х, не менш яскраве, ніж фіцджеральдівська "епоха джазу", а перебивками стають криваві епізоди європейської Другої світової.

Що зі сказаного правда? Незмінені імена героїв, численні достовірні факти – роман претендує на документальність. Утім, Бегбедер радше витворив альтернативну історію, додумавши те, про що не міг дізнатися. Сам автор називає це faction (fact + fiction). Наприклад, у епілозі він зізнається: Селінджерові листи з війни, тексти яких подано у романі, довелося написати самому, тому що спадкоємці Уни відмовили у доступі до родинного архіву.

МАРГЕРІТ ДЮРАС. КОХАНЕЦЬ

Французький Індокитай. 1930-ті роки. Вона – неповнолітня француженка. Він – китаєць, син одного із найбагатших місцевих. Родині дуже потрібні гроші, і дівчина починає розуміти: її не покарають за аморальну поведінку.

Раз за разом вона отримує плату в обмін на тіло, але також і насолоду. А її коханець страждає, тому що ніхто йому не дозволить одружитися із неповнолітньою білою повією. Коли ж настає час розлуки: героїня мусить їхати у Францію, – вона розуміє, що небайдужа до цього чоловіка, якого холоднокровно використовувала.

Але не може показати цього при родині, тому що от таку поведінку вони би точно засудили. Утім, на цьому історія не закінчується.

Провокативність заторкнутих у романі тем підсилюється ще й тим, що він заявлений як автобіографічний: нібито щось із описаного сталося із авторкою в дитинстві, проте скільки з цього вона дофантазувала – невідомо; можливо, мінімум.

МАСАХІКО СІМАДА. КАНОН, ЩО ЗВУЧИТЬ ВІЧНО

Тритомна сага про кілька поколінь нащадків мадам Батерфляй. Трагічна любов американського військового Пінкертона та гейші із Нагасакі стала легендою. Їхній син, його син і син його сина успадкували здатність Чіо-Чіо-сан до фатальної пристрасті і відчуття "між": неможливість повної належності до Японії чи Америки.

Пересичений європейським способом писати про любов читач отримає тут цілковитий відпочинок: від Європи тут хіба що згадка про композитора Пучіні. Сторонньому майже неможливо спрогнозувати сюжет: персонажі діють цілковито інакше, а частіше – не роблять майже нічого задля досягнення успіху в коханні (може, тому їхня любов постійно потерпає фіаско у практичній площині, натомість перемагаючи з точки зору вічності: пристрасть триває усе життя і навіть довше, існуючи у пам’яті поколінь).Зрештою, син мадам Батерфляй стає радником генерала Макартура стосовно реформування повоєнної Японії, онук закохується у японську акторку, об’єкт пристрасті цього ж престарілого генерала, а коханій правнука пропонує руку і серце сам спадкоємець імператорського престолу. І це ще без додаткових відгалужень від основної любовної лінії.

Один із найсильніших представників японської "нової хвилі", Масахіко Сімада вважає Муракамі письменником для пострадянських петі-буржуа, дружить з Акуніним, а своїми вчителями називає Кобо Абе та Юкіо Місіма. За мотивами "Канону…" створив лібрето опери "Джуніор Батерфляй".

ЕЛЬФРІДА ЄЛІНЕК. КОХАНКИ

Розповідь про дві жіночі долі (і про любов, яка ж жіноча доля без любові) – феміністична пародія на класичний любовний роман. У традиційному суспільстві кожна дівчина прагне вдало вийти заміж, адже це гарантує їй добробут у довготривалій перспективі. Також бажано поєднати це з коханням або принаймні пережити пристрасть хоча б раз протягом життя.Так вчать книжки, але у житті все цілковито інакше. Бригітта – це втілення здорового глузду, вона розуміє, що молодість коротка і потрібно протягом цього часу якомога вдаліше використати власну привабливість й інтелектуальний ресурс, щоб отримати шлюбну пропозицію. Заміжжя – це новий, кращий статус, зникнення потреби працювати, щоб вижити, перехід на якісно кращий рівень.

Реально оцінивши власні можливості й обравши оптимального кандидата, Бригітта досягає успіху й цілком задоволена життям. Тоді як її антагоністка Паула, котра хотіла здобути професію і вирватися із задушливої атмосфери селища, піддалася спокусі романтичної любові до красунчика Еріха – й у підсумку програла.

ДЖУЛІАН БАРНС. ВІДЧУТТЯ ЗАКІНЧЕННЯ

Тоні, студент Брістольського університету, зустрічається із Веронікою, дівчиною з багатої родини. Вона трохи неврівноважена і загадкова; простіше кажучи: незрозуміло, що у неї в голові. Тоні знайомить її зі своїми друзями, Вероніка запрошує його провести кілька днів разом із її родиною. Згодом вони розходяться, і цей типовий роман ранніх студентських років так і залишився б однією із багатьох непримітних зарубок у пам’яті, навіть попри те, що Вероніка таки ініціювала секс уже після завершення "протостатевих стосунків".

За якийсь час Тоні отримав лист від свого шкільного друга Адріана про те, що у них із Веронікою роман; і відповів тому розлого, безпідставно образливо й гидко. Більше вони не спілкувалися, далі Адріан покінчив життя самогубством, а Тоні одружився й потім розлучився із прекрасною врівноваженою жінкою без сюрпризів. Аж раптом постарілий Тоні отримує повідомлення: мати Вероніки померла й згідно із заповітом йому чомусь належиться невелика сума грошей, лист від покійної і ще щось – імовірно, щоденник Адріана, який зберігається у Вероніки.

Що ж відбувалося багато років тому? Чому таємниця триває досі? Тоні згадує минуле й усвідомлює, наскільки випадковими є спогади. Людська пам’ять зберігає не найважливіше, це радше набір деталей, із яких неможливо сконструювати об’єктивну історію.

За цей роман Барнс нарешті отримав Букерівську премію, попри зауваження критиків стосовно того, що насправді це радше об’ємна новела, а отже, книга мала бути дискваліфікована ще на етапі відбору. У кожному разі, це насамперед ідеально сконструйований текст, у якому, як виявляється у фіналі, жоден із хаотичних елементів не є зайвим.

МАРІО ВАРГАС ЛЬОСА. ВИТІВКИ КЕПСЬКОГО ДІВЧИСЬКА

Історія, що містить запитання: а яка вона, справжня любов? Садомазохістські стосунки тривалістю у понад півстоліття (він чекає на неї, завжди, а вона зраджує, втікає, часто на роки, до тих, хто здатен її підкорити) виглядають трохи штучно, ба навіть й нудно, ну бо хто ж не бачив залежності від фізичного та психологічного насильства у парах. Та сила емоційного переживання очевидно затьмарює привабу стабільного щастя.

Головний герой – патологічний хороший хлопчик, за фахом – перекладач-синхроніст, у повсякденному житті є доволі посередньою людиною, і періоди, коли поряд із ним з’являється авантюристка Лілі, стають найяскравішими у його житті, настільки, що пристрасть перетворюється на залежність. Але його кохану складно втримати у клітці розміреного життя, вона хоче свободи, грошей, зрештою, емоцій сильніших, ніж ті, які здатна викликати вона сама.

Не піддавайтеся омані назви: тут більше йдеться про переживання коханця-жертви, а пригоди дівчиська здебільшого залишаються за кадром. Критики прохолодно ставляться до цього роману, тоді як видавці і читачі називають його чи не найкращою любовною сагою ХХ століття.

МАЙКЛ КАННІНГЕМ. ДІМ НА КРАЮ СВІТУ

Їх троє: талановитий і красивий Джонатан, провінційний незграба Боббі, ексцентрична Клер. Невпинно відчуваючи цокіт біологічного годинника, Клер хоче завагітніти, хоча не впевнена, чи справді їй це потрібно. Але Джонатан, із яким вона знімає квартиру у Нью-Йорку, цікавиться лише чоловіками; від безвиході вона зваблює його друга Боббі, котрий приїхав у гості із маленького містечка, де не було чим зайнятися, і так і залишився жити у їхньому помешканні.

Хто з них кого кохає? Чим усе закінчиться? Яка тут роль багаторічного Джонатанового партнера Еріка, який раптом виявляється хворим на СНІД?

Утім, у першому романі всесвітньовідомого американського письменника йдеться не лише про своєрідний любовний багатокутник. Непевність майбутнього й інфантильність тих, кому на зламі 80-90-х років ХХ століття уже перевалило за тридцять – а вони все ще у пошуку, на відміну від власних батьків, котрі у їхньому віці вже мали родини та дітей, а ці ще не можуть визначитися із сексуальною орієнтацією.

Для попередніх поколінь втрата стабільної роботи і виїзд із великого міста сприймалася як катастрофа, тут же така ситуація – це можливість нових пошуків і виборів, хоча, утім, персонажі роману не мають надзвичайних амбіцій і опинитися у глушині для них не трагедія, радше нагода відпочити.

ІГНАЦІЙ КАРПОВИЧ. СОНЬКА

Офіцер СС Йоахим та Сонька, дівчина із маленького села на польсько-білоруських кресах, люблять одне одного (чи як правильніше означити стосунки, ґрунтовані на взаємній симпатії та нездоланному тілесному тяжінні?).

На якийсь час долаються мовний бар’єр і всі ті невимовні речі: соціальна нерівність, політика та військові злочини, сам факт масштабної війни, яка у цій місцині залишається неусвідомленою.

Від ганьби вагітну Соньку рятує сусід Міша, давно у неї закоханий. Але його почуттів замало, щоб втримати її від продовження забороненого зв’язку, коли Йоахим повертається в село…

Перед смертю Сонька розкаже свою історію заїжджому столичному режисерові Ігорю-Ігнацію. Її прості слова, пройшовши крізь фільтри його свідомості (ускладненої освітою, культурою та усвідомленими травмами й комплексами), стануть виставою і схвилюють людські душі. І так Сонька і її односельчани, скреслені з мапи й історії, отримають бодай якесь місце – ставши хоч натрохи предметом для роздумів.

http://life.pravda.com.ua/culture/2016/08/16/216629/

Дух стихії: до 160 - річчя з дня народження Івана Франка.

С юбилеем, Людмила Григорьевна!

Коллектив  ЦБС Каменского поздравляет с Днём рождения 

Людмилу Голикову.

Людмила, с праздником тебя,
С прекрасным юбилеем,
Мы любим все тебя,
В успех твой свято верим,

Ты самый лучший человек,
Поддержка коллектива,
Ты наш негласный оберег,
Ты кладезь позитива!

Мойсей української літератури:до 160-річчя з дня народження Івана Франка.

27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині народився Іван Якович Франко – видатний український письменник, поет, драматург, публіцист, видавець, філософ, соціолог, політолог, історик, економіст, громадський і політичний діяч.

Знакова постать української та світової культури. Справжній титан праці, який жив і творив в ім’я свого бездержавного – тоді – народу. Щиро вірив у неминучість національного відродження, в те, що українці будуть господарями у «своїй хаті» і на «своїм полі», «у народів вільних колі».

У батьківській кузні пройшов народну школу, від матері успадкував душевність і теплоту, любов до народної пісні. Самотужки здобував освіту, бо в 9 років втратив батька, в 16 – матір. Уже в гімназії виділявся феноменальною пам’яттю.

У 1875-му став студентом філософського факультету Львівського університету. В університетські роки відбулося політичне і громадянське самовизначення Франка. Долучався до організації студентських гуртків, співпрацював із часописами, зокрема, «Друг», де від 1874 року почав друкувати вірші, оповідання, переклади. Навчання було перерване арештом у 1877 році за обвинуваченням у приналежності до таємної соціалістичної організації.

Друкована спадщина налічує 50 томів. І це лише третина написаного. Його доробок українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами, за приблизними оцінками, кілька тисяч творів.

15 фактів про Івана Франка, які варто знати:

1. Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5–6 книжок.

2. Став першим професійним українським письменником, який заробляв на життя літературною працею.

3. У гімназії сидів на останній парті, але міг майже дослівно переказати розповіді вчителів на заняттях. У п’ятому класі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.

4. У гімназійні роки, залишившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.

5. Чотири рази його ув’язнювала австрійська влада (у 1877, 1880, 1889 і 1892 рр.).

6. Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекладач, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його «академією в одній особі».

7. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних.

Перекладав також на німецьку українські народні пісні, допомагав Михайлу Грушевському з німецьким перекладом «Історії України–Руси».

8. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія – та перший її голова, автор програми.

9. Закликав населення Галичини називати себе українцями, а не русинами. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…», писав він у листі до молоді в 1905-му.

10. Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою».

11. Радянський режим називав його атеїстом. А він залишався глибоко віруючою людиною. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андреєм Шептицьким.

12. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.

13. Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.

14. Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована. Систематизувати та упорядковувати матеріали йому допомагав син Андрій. Двоє синів Івана Франка (Петро і Тарас) вступили до складу легіону Українських січових стрільців.

15. Помер Іван Франко 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин.

 В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 років.

У бібліотеці Кам’янського відкрилася виставка «У ритмі міста» всесвітньо відомого фотохудожника Андрія Юрлова.

25 серпня в  міській бібліотеці ім. Т. Шевченка відбулася презентація виставки відомого фотохудожника з Кам'янського Андрія Юрлова.

Фотографії виставки «В ритмі міста» розмістилася в вікнах бібліотеки, тому перша частина презентації проходила на вулиці.

 Проводячи гостей уздовж вікон, автор розповідав про кожну чорно-білу фотографію, про те, як і де вона була зроблена. "Виставка має назву" У ритмі міста ", тому що тут збірка моїх робіт жанрових фотографій з Барселони, Токіо, Парижа, Венеції, в тому числі і з Кам'янського, - розповідає Андрій Юрлов. - Це перша моя виставка в рідному місті. Я вважав, що потрібно зробити виставку чорно-білих фотознімків, так як вони більш яскравіше показують міське життя в світі, контрасті, тінях і півтонах. Найцікавіше в фотографії - це сам процес зйомки, під час якого дуже важливо зосереджуватися композиційно на тих моментах, які чекаєш від знімка. Наприклад, деякі моменти доводиться чекати на одному місці по 15-20 хвилин. Коли бачиш хорошу композицію, то чекаєш в кадрі людини певної зовнішності, типажу ".

Фотографією Андрій Юрлов займається більше 12 років. А останнім часом він як професіонал заробляє при цьому гроші. "Працюю за двома напрямками: комерційному, а також творчому, так би мовити для душі, - каже фотохудожник. - Жанровою фотографією я захопився відносно недавно, приблизно років чотири тому. І з кожним роком мені все це більше і більше подобається. Паралельно я посилаю свої роботи на міжнародні конкурси. на сьогоднішній день у мене 204 нагороди, завойовані в 48 країнах світу ".

Друга частина презентації проходила в стінах бібліотеки. Почалася вона з перегляду слайд-шоу з роботами Андрія Юрлова. Презентація проходила під звуки саксофона, у виконанні ще одного відомого жителя Кам'янського, саксофоніста 

Володимира Зайцева. 

Після фотограф спілкувався з гостями і відповідав на питання. Він розповів про те, як почав брати участь в міжнародних фотосалонах і про свої перемоги.

Сонячні книжки Василя Чухліба.

Василь Чухліб - автор численних оповідань для дітей, які читають не тільки в Україні. Вони перекладені англійською, російською, азербайджанською, білоруською, казахською, литовською, словенською мовами . Його твори мудрі і доброзичливі. В них розповідається про різні випадки із життя дітей, які письменник часто брав із життя власних дітлахів.

В бібліотеці-філії №4 зберігаються збірки : "Пісня тоненької очеретини", "Тарасикова знахідка","Сопілкарик» із джмелиного оркестру", "Куди летить рибалочка", "Лелеки над татовим полем","Безкозирка", "Жарини на снігу". З ними бібліотекар Світлана Карпанова  познайомила вихованців середньої групи СДНЗ №21"Струмочок".

Читала вголос казки "Колискова для ведмедів", "Сонячний зайчик"та оповідання "Капці для Рудька", які сподобались дітям . Чудові ілюстрації також справили враження. Життя книжок триває!

МУЗИКА НЕЗАЛЕЖНОСТІ: 25 НАЙЗНАКОВІШИХ УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ.

2016 — особливий рік української історії. Нашій державі цьогоріч — 25. З цієї нагоди ми вирішили зробити хіт-парад пісень, які свого часу наробили добрячого галасу у музичному просторі незалежної України.

БРАТИ ГАДЮКІНИ ″МИ ХЛОПЦІ З БАНДЕРШТАДТУ″ (1991)

Культовий український рок-гурт, який свого часу першим з українських ″рок-банд″ здобув неймовірну популярність на теренах колишнього СРСР. Важко припустити, яких висот досяг би львівський колектив, якби не класична рок-н-рольна історія — лідер гурту Сергій ″Кузя″ Кузьмінський захопився наркотиками.

ФАНТОМ-2 ″ДВОЄ″ (1996)

Івано-Франківський дует Романа Матіяша та Ольги Гречко стрімко увірвався у тогочасний шоу-бізнес. У свої кращі роки ″фантоми″ давали по 30 концертів на місяць та збирали стадіони. Закінчилось все прозаїчно — закохані розійшлись, дует розпався.

АКВА ВІТА ″А ТЕПЕР УСЕ ІНАКШЕ″ (1997)

Піонери українського євроденсу. ″А тепер усе інакше″ - дуже символічна пісня у їхній творчості. Саме вона ознаменувала стрімкий злет популярності колективу. Однак, як покаже час, український шоу-біз змінився, а дует з Кропивницького (Кіровоград) до змін не призвичаївся і своє місце на музичному Олімпі втратив.

ВВ ″ВЕСНА″ (1997)

Культова пісня не менш культового українського рок-гурту. Свого часу лунала ледь не з кожної праски. Про ″ВВ″ багато говорити мабуть зайве — динозаври українського року, які все ще у грі.

ІРИНА БІЛИК ″А Я ПЛИВУ″ (1997)

В 90-х Ірина Білик впевнено підкорювала хвилі новоствореного українського шоу-бізнесу. Її називали ″українською Мадонною″, а на концертах яблуку було ніде впасти. Роки пройшли, а Ірина Білик і далі займає чільне місце в ″пантеоні″ українських співачок. Особливістю кліпу на пісню ″А я пливу″ стало перше в Україні використання комп'ютерної графіки під час зйомок.

СТЕП ″СМАЖЕНИЙ КАБАНЧИК″ (1997)

Український гурт з Херсона свого часу навчив український шоу-біз торгувати власною творчістю. Тираж однойменного альбому по продажах побив усі рекорди, які існували в Україні того часу.

ОЛЕКСАНДР ПОНОМАРЬОВ ″СЕРДЕНЬКО″ (1997)

В 97-му Пономарьов без проблем збирав аншлаги на найбільшій сцені країни - ″Палаці України″. Альбоми розходились сотнями тисяч примірників. Пономарьова називали ″золотим голосом″. У 2003 році він став першим представником України на ″Євробаченні″. Перший млинець був гливким — 14 місце з 26 учасників. Якби там не було, Олександр і досі займає своє почесне місце на музичному Олімпі України.

СКРЯБІН ″ТАНЕЦЬ ПІНГВІНА″ (1998)

″Страшно веселий″ кліп на однойменну пісню викликав свого часу хвилю здивування серед фанів. Однак, зовсім скоро старі й нові прихильники творчості Кузьми і ко зрозуміли раз і назавжди — творчість Скрябіна може бути різною, але ніколи вона не буде нудною.

 

ОКЕАН ЕЛЬЗИ ″ТАМ ДЕ НАС НЕМА″ (1998)

У далекому 98-му Святослав Вакарчук сидів у холодильнику і не знав, що пройде зовсім трохи часу і він та його команда збиратиме стадіони і найкращі майданчики світу. ″ОЕ″ став експортовим продуктом на рівні з Кличками, Шевченком і Чорнобилем. Після розвалу Союзу про Україну у світі знали мало, але завдяки, зокрема, творчості львівського гурту нас навчились ідентифікувати.

ПЛАЧ ЄРЕМІЇ ″ВОНА″ (1998)

Неодноразовий переможець різноманітних премій та опитувань в номінації ″Найвідоміша пісня останніх надцяти років″. 100% хіт Тараса Чубая був, є і буде популярним. Підростають все нові й нові покоління закоханих юнаків, для яких ″Вона″ - чудовий спосіб розповісти про свої почуття.

ШАОБАО ″КУПИЛА МАМА КОНИКА″ (1998)

Гурт з Дніпра свого часу написав хіт, який і через стільки років цілком можна вважати народним. Покажіть мені людину з того покоління, яка не знає продовження фрази про ″коня без ноги″.

THEВЙО ″ЗОРІ″ (1998)

Творчість дуету Мирослава Кувалдіна і Сергія Підкаури стала точкою відліку стилю реггі в Україні, а пісня ″Зорі″ стала маніфестом українських растафарі.

ВУЗВ ″ЧАС, ЩО МИНАЄ″ (1999)

Реп-колектив з дивною назвою ″Вхід у змінному взутті″ по-праву вважається першопрохідцем в українській реп-культурі. Свого часу учасником колективу був Олексій Потапенко (Потап), який після виходу з колективу розпочав дуетну кар'єру з Настею Каменських.

 

НАТАЛЯ МОГИЛЕВСЬКА ″МІСЯЦЬ″ (1999)

″Місяць″ став для Могилевської квитком у вищу лігу українського шоу-бізнесу. У 99-му пісня стала найкращою в Україні, а саму Наталю визнали найкращою співачкою.

ТНМК ″ВОСЕНИ″ (2001)

Титани українського хіп-хопу, для яких час не перешкода. Фозі, Фагот і команда продовжують збирати найкращі майданчики країни.

ВЄРКА СЕРДЮЧКА ″ГОП-ГОП″ (2002)

До творчості Андрія Данилка можна ставитись по-різному, однак треба віддати належне полтавському парубку. Йому вдалося створити образ, який виріс разом з його творцем від студентських звітів художньої самодіяльності до сцени ″Євробачення″, повз власне вечірнє шоу на ТВ.

РУСЛАНА ″ДИКІ ТАНЦІ″ (2003)

Свого часу Руслана перевернула музичну Європу з ніг на голову. Україна вперше тріумфувала на пісенному конкурсі ″Євробачення″, а платівка ″Дикі танці″ 5 разів ставала платиновою в Україні.

5'NIZZA ″СОЛДАТ″ (2003)

Харківський дует Андрія Запорожця і Сергія Бабкіна став ідейним послідовником ″TheВЙО″у жанрі реггі. Завдяки ″Солдату″ хлопці здобули неабияку любов прихильників, яка не послабшала після розпаду колективу.

СКАЙ ″ТЕБЕ ЦЕ МОЖЕ ВБИТИ″ (2005)

Візитівка тернопільського колективу, майже одразу принесла хлопцям широку популярність. Досить швидко Олег Собчук та команда зайняли свою нішу у жанрі поп-року, однак карму їм зіпсувала співпраця з проросійським політиком Віктором Медведчуком.

ГРИНДЖОЛИ ″РАЗОМ НАС БАГАТО″ (2005)

В листопаді 2004-го, після першого революційного мітингу в рідному Івано-Франківську, учасники дуету Роман Калин та Роман Костюк за 4 години записали пісню на підтримку мітингувальників. Хтось виклав пісню у мережу і наступного дня її співали на Майдані в Києві. Так пісня ″Разом нас багато″ стала гімном Помаранчевої революції. У 2005-му хлопці взяли участь у пісенному конкурсі ″Євробачення″ та посіли 19-те місце.

ТІК ″ОЛЕНІ″ (2006)

Вінницьких фолк-рокерів на чолі з Віктором Бронюком зайвий раз представляти немає необхідності. Пісню про ″небритих і неголених оленів″ чули всі.

БУМБОКС ″ВАХТЕРАМ″ (2006)

Перша платівка гурту ″Меломанія″, записана за три студійні зміни (19 годин!), стала справжнім проривом в українській музиці того часу. Наступний альбом ″Family бізнес″розійшовся сотнями тисяч примірників. Стало зрозуміло, що хлопці прийшли всерйоз і надовго.

ІВАН ДОРН ″СТЫЦАМЕН″ (2011)

Іван Дорн — представник нового покоління виконавців, яким не потрібні продюсери, агенти, контракти. Достатньо лише інтернету, який дозволяє знайти свого слухача в рекордно короткі терміни.

АНДРІЙ ХЛИВНЮК, ДЖАМАЛА, ДМИТРО ШУРОВ ″ЗЛИВА″ (2014)

″Тріо″ українських музикантів записали пісню, яка була присвячена доленосним подіямРеволюції гідності в Україні. Пісня стала композицією ряду документальних проектів.

ДЖАМАЛА ″1944″ (2016)

Через 12 років після тріумфу Руслани на ″Євробаченні″ Джамалі вдалося повторити її успіх. Європа не змогла встояти перед проникливим треком ″1944″, присвяченим депортації рідного для Джа кримсько-татарського народу.

http://www.uamodna.com/articles/muzyka-nezalezhnosti-25-nayznakovishyh-ukrayinsjkyh-pisenj/?

utm_source=daily&utm_medium=email&utm_campaign=20160825