Інтерв'ю з письменником Василем Шклярем:
На вашу думку, як можна прищепити любов до книжок пересічній людині?
– Думаю, що цю любов можна прищеплювати
лише в дитинстві. Зверніть увагу, що малюки на барвисту книжечку
реагують з більшою цікавістю, ніж на іграшки. Потім вони з величезним
захопленням слухають, коли ви їм читаєте казки чи віршики. Але пізніше
одні залишаються спраглими до читання на все життя, другі стають, так би
мовити, спорадичними читачами, а треті взагалі втрачають до цього
інтерес. І тут немає нічого дивного, бо книголюбство – заняття
інтелектуальне. Воно вимагає як розумових здібностей, так і розвинутої
уяви, творчої фантазії. Я, наприклад, сприймаю свого читача, як
співавтора, завжди залишаю йому простір для власного домислу й висновку.
Таким людям насолоду читання не замінить ні кіно, ні телебачення, ні
найдосконаліші електронні візії, бо вони не активізують творчу уяву.
Щодо прищеплювання чи, я б сказав, виховання цього хисту – дару читання,
то його, очевидно, треба плекати з молодшого шкільного віку. У
початкових класах цьому варто присвятити навіть окремий предмет – живий,
яскравий, з елементами гри та заохочень, тобто предмет, який даватиме
не лише знання, але й формуватиме людину особливої душевної організації.
П’ять книг, які вплинули на вас упродовж життя? Можливо, є цікаві історії, пов’язані з ними, тобто чому саме вони?
– «Котигорошко», «Золотий ключик»,
«Гайдамаки» Шевченка, «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського, новели
Григора Тютюнника… Ви ж розумієте, що цей перелік доволі умовний. Ну,
Котигорошко… Перша зустріч з героєм-велетнем, історія, яка несе в собі
національні реалії для дитини, котра ще навіть не знає, що це таке.
Буратіно… Якось під Новий рік батько приніс мені цукерки «Золотий
ключик» і книжку «Золотий ключик». У цьому вже були оті елементи гри і
заохочення, про які я казав. Ну, і перша зустріч з екзотичними героями, з
далеким, але чарівним світом. «Гайдамаки». Я їх читав у п’ятому класі.
Читав уголос так натхненно, що батько запрошував своїх друзів, ставив
мене на стілець і просив читати «Гайдамаків». На тому місці, де Гонта
різав своїх синів, дядьки плакали. Горліс-Горський відкрив мені одну з
найяскравіших сторінок нашої історії – боротьбу моїх
земляків-холодноярців проти московської окупації. Григора Тютюнника я
мав щастя знати особисто. Це найкращий український стиліст і
неперевершений майстер зображення людського характеру. На своїй першій
книжці новел «Зав’язь» Тютюнник мені написав: «Василю! Оце я тоді був ще
молодий, і сум зі мною ходив теж іще молодий». Навіть в умовах
«радянського суму» письменник творив велику літературу.
Що для вас таке поняття як «книга»? З чим воно асоціюється?
– Книга – це таємниця. Подорож у незнане. Продовження твого життя і помноження власного досвіду.
Чи були у вашому житті недочитані книжки? І якщо так, то чому?
– Так, мені траплялися книжки, яких я не
дочитував до кінця. Якщо нецікаво – навіщо себе силувати? Я не зміг
прочитати багатьох книжок з обов’язкової шкільної чи університетської
програми. Хоча з літератури завжди мав відмінні оцінки. Та й у зрілому
віці часто траплялося, що я відкладав книжку після кількох прочитаних
сторінок. Особливе розчарування викликають надміру розрекламовані чи
захвалені твори. Адже завищені оцінки налаштовують і на завищені
очікування, на особливе захоплення. Це стосується і зарубіжних видань. У
нас десятиліттями виховувалося переконання, що зарубіжне – це апріорі
добре. Ні, не завжди. Хоча в читанні, як і в інших формах сприйняття
світу, багато залежить від смаку. А на колір і смак товариш не всяк.
Яку книжку читаєте зараз?
– Роман американського письменника Ентоні
Дорра «Все те незриме світло». Книжка вважається світовим бестселером,
увінчана Пулітцерівською премією, але поки що я не скажу, що не можу від
неї відірватися.
Люди, які вас надихають? Назвіть когось із таких людей?
– Це мої читачі. Їх дуже багато.
Ваш улюблений літературний жанр?
– Ви будете здивовані, але швидше за все
оповідання. Напевно, тому, що в цьому жанрі українська проза сягнула
найбільших вершин. Тесленко, Коцюбинський, Стефаник, той-таки Григір
Тютюнник, Валерій Шевчук… Нині цей жанр пригальмований тим, що не має
належної прихильності від видавців. У нас немає багатотиражних
літературних часописів, надрукувати свіже українське оповідання
практично немає де.
Ваша улюблена цитата?
– Ну, якщо вже ми говоримо про книжки, то
ще раз згадаю Григора Тютюнника і його мудрі слова: «Читати – найдешевше
і найкорисніше задоволення на землі».
Див.: http://chytay-ua.com/blog.php?id=87&lang=1&nav=2
Немає коментарів:
Дописати коментар