Літературно-мистецький вечір «Орлиний злет Шевченкового духу».

21 лютого в НВК №22 відбувся літературно-мистецький вечір «Орлиний злет Шевченкового духу», присвячений 200 -  річчю від дня народження Т.Г.Шевченка, який підготували  вчитель української мови Нетеса Любов Миколаївна та бібліотекарі філії №6.

З вишитими рушниками, величним портретом великого Кобзаря, ведучими у вишиваних сорочках, в актовому залі панувала особливо урочиста і святочна атмосфера. 

  

Майстерно складений сценарій, пересипаний віршами Т.Шевченка, які декламували учні старших класів НВК № 22,

 пісні на  слова Кобзаря у виконанні заслуженої капели бандуристів все це відобразило непросте життя великого українського Пророка.

 На вечорі виступило тріо бандуристів Дніпродзержинського музичного училища, керівник Олена Бардахова.

Учні підготували інсценізацію про життя Тараса Шевченка,

а також український народний танок .

До уваги учасників дійства була організована книжкова виставка «Щоб слово пломенем взялося, щоб людям серце розтопило», презентацію якої зробила бібліотекар Олена Лєбєдєва.

Чарівні чаї .

В повсякденному житті завжди є речі, які, здається, існували завжди, і невідомо звідки вони з'явились.

"Если чай гостям подашь -

Значит ты традиций страж!

Если чай подашь врагу -

Больше жди друзей в кругу.

Чай несет в дома уют,

И не зря его все пьют.

Пусть и нас согреет он,

Как хороший добрый сон!

Чергове засідання засідання клубу "За покликом душі", що відбулось в бібліотеці-філії №9, було присвячене добрим традиціям чаювання. Завідуюча бібліотекою Голікова Людмила Григорівна привітала присутніх на засіданні клубу чудовими віршами про чай.

Бібліотекар Мутовкіна Світлана Олександрівна підготувала інформаційну мандрівку з історії чаювання "Запрошуємо на чай".

Бібліотекар Чуйкова Лариса Іванівна в своєму огляді літератури "Лікувальна магія чаю" розповіла про фіточаї.

 

Засідання клубу завершилось дегустацією фіточаїв та доброю веселою розмовою.



Премійована література.

В Україні поки що немає вітчизняних відповідників британської Букерівської, французької Гонкурівскої чи американської Пулітцерівської. Але за роки Незалежності в Україні виникла низка різноспрямованих літературних премій, кожна з яких у свій спосіб впливає на літературну ситуацію.

Національна премія України ім. Тараса Шевченка. Найстаріша державна премія, якою ось уже більше ніж півстоліття нагороджують «найвидатніші  твори  літератури  і   мистецтва,   публіцистики   і журналістики». За умовами премії, твори на її здобуття можуть подавати творчі спілки, колегії, художні і вчені ради. Роботи надсилаються до Шевченківського комітету з 1 серпня до 1 листопада. Розмір Шевченківської премії щороку визначає Президент України, минулого року ця сума становила 260 тисяч грн. Нагороджують премією 9 березня — в день народження Тараса Шевченка. Серед лауреатів Шевченківки є чимало беззаперечно відомих письменників ( Іван  Багряний, Роман Іваничук, Ліна Костенко, Марія Матіос, Євген Сверстюк, Валерій Шевчук та ін.). Разом із тим щороку список фіналістів літературної номінації викликає у багатьох подив і думки, що премію, яка створювалася в радянський час і серед лауреатів якої значиться Микита Хрущов, ліпше ліквідувати. Скажімо, цього року у «короткому списку» Шевченківки поруч із відомими Костем Москальцем, Юрієм Щербаком і Мирославом Дочинцем бачимо малознаного Юрія Буряка («кандидат» від товариства «Просвіта»). Минулого року, нагадаємо, лауреатом став не присутній у сучасному літературному полі поет Леонід Горлач. У часи президентства Віктора Ющенка була спроба реформувати премію, з цією метою в Шевченківському комітеті з’явилися Олег Скрипка,Богдан Ступка, Адрій Курков, Сергій Тримбач. Але вже за кілька років Президент Віктор Янукович звільнив голову Комітету Миколу Жулинського, призначив Бориса Олійника й знову змінив склад Комітету. Твори фіналістів Шевченківки не поляризуються в державних медіа і не займають чільні полиці у книгарнях (як це буває з фіналістами всіх найвідоміших європейських премій). Найбільший розголос викликало не присудження, а відмова від премії у 2011 році: тоді письменник Василь Шкляр попросив перенести вручення нагороди на той час, коли при владі не буде «українофоба Дмитра Табачника». Премією Шкляра так і не нагородили, а ось його роман «Чорний ворон» після цієї історії став національним бестселером.

«Українська книжка року» — ще одна державна щорічна премія Президента України, заснована 2009 року. Премією нагороджують навесні у трьох номінаціях: за досягнення у галузі художньої літератури, за внесок у розвиток українознавства і за сприяння у вихованні підростаючого покоління. Попри чималу преміальну винагороду — 100 тисяч гривень кожному переможцю (кошти порівну діляться між авторами і видавництвом), —  премія також губилася у шерезі державних нагород, аж доки від неї два роки тому не відмовилися письменниця Леся Воронина і художниця Катерина Штанко з поясненням: «Від нинішньої влади премію прийняти не можемо».

«Коронація слова» — недержавний літературний конкурс, заснований 1999 року компанією «Крафт Фудз Україна» і подружжям Логушів. Спочатку до участі в ньому приймалися найкращі романи і кіносценарії, сьогодні ж серед номінацій конкурсу також — п’єси, пісенна лірика і твори для дітей. На премію може претендувати твір, раніше не публікований і написаний українською мовою. Твори приймаються до 1 грудня, нагородження переможців зазвичай відбувається у червні. Щороку на «Коронацію слова» надсилають сотні робіт, які спочатку читають і пересіюють експерти, а потім уже оцінюють члени журі. За майже 15 років існування конкурс суттєво змінив (омолодив) обличчя українського літпроцесу, відкривши читачеві твори І. Роздобудько, М. Іванцової, Г. Вдовиченко, Л. Дашвар, А. Кокотюхи, М. Кідрука, В. Лиса. В цілому в різних видавництвах було видано більше 100 книжок із лейблом «Коронації слова». Поза тим сформувалося й поняття «коронаційної літератури», розрахованої на масового читача. Як би скептично не ставилися до переможців «Коронації слова» критики, на сьогодні це і досі єдиний конкурс, який дає шанс письменникам-початківцям ввійти в літературу: видати першу книжку, отримати медіапідтримку та поїхати у презентаційний тур Україною. Окрім того, це ще й грошова підтримка: найбільшу винагороду отримує автор найкращого роману — 20 тисяч грн.

«Книга року ВВС» існує з 2005 року. Її засновником виступила Британська телерадіомовна корпорація ВВС, віднедавна партнером став Європейський банк реконструкції та розвитку. Головний натхненник і промоутер премії — письменниця і журналіст Світлана Пиркало, яка мешкає в Лондоні. До участі приймаються видані за останній рік україномовні прозові твори, які пропонують видавництва. Два роки поспіль премією нагороджують також найкращі книжки для дітей. Переможці «Книги року ВВС» отримують 1000 британських фунтів (більше 13 тисяч гривень), але найголовніше — широку медіапідтримку: напередодні оголошення переможців на сайтах «ВВС» та «Українська правда» публікуються рецензії на книжки фіналістів та інтерв’ю з письменниками. До складу журі теж обираються найвідоміші критики, літературознавці, журналісти, музиканти, письменники. У грудні було нагороджено минулорічних лауреатів премії: Ярослава Мельника у прозовій номінації, та подружжя Прохаськів — за найкращу дитячу книжку.

«ЛітАкцент року» засновано порталом «ЛітАкцент». Узагалі в Україні потроху приживається європейська практика, де під егідою місцевих медіа діють літературні і журналістські конкурси. Свого часу найкращі книжки року обирав журнал «Корреспондент», премією «Дебют року» нагороджує сайт «Друг читача», «Газета по-українськи» запровадила конкурс «Новела по-українськи», літературні журнали «Березіль» і «Кур’єр Кривбасу» преміюють щороку авторів найкращих публікацій. На цьому тлі премія «ЛітАкцент року», якою нагороджують у номінаціях «Художня література», «Літературознавство» і «Золота булька» (антипремія), видається найпослідовнішою і найвідповідальнішою. Раніше найкращі книжки обирали експерти, але відтепер голосувати можуть усі автори «ЛітАкценту», які публікували тут свої рецензії, інтерв’ю чи блоги. Важливою у виборі кращих книжок є роль і самого порталу, який єдиний на українських теренах публікує не просто рецензії, але й книжкову аналітику. Переможці, імена яких оголосять 14 лютого, отримають сертифікати на придбання книжок. Торік перемогли Олег Лишега та Віра Агеєва, антипремія дісталася Любкові Дерешу.

Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського — унікальне явище для України. Премія була заснована 2007 року Польським інститутом в Україні і вручається раз на два роки. Серед цілей премії — популяризувати творчість британського письменника польського походження, який народився в Україні, «підкреслити роль Польщі як країни, що високо цінує творчі досягнення сучасних українських письменників у контексті спільної польсько-української культурної спадщини» і підтримати молодих українських письменників до 40 років, які є «гравцями європейської ліги». Кандидатів на присудження премії висувають українські та іноземні культурні інституції, видавництва, творчі та наукові об’єднання. Премія передбачає грошову винагороду для переможця у розмірі 3 тисяч євро (близько 34 тисяч грн) та піврічне стажування у Польщі. Лауреатами премії стали Т. Прохасько, С. Жадан, Н. Сняданко і Т. Малярчук.

Премія Міжнародної фундації Антоновичів — малоприсутня в українських медіа, але надзвичайно важлива з огляду на мету, склад журі і список лауреатів. Завдання доброчинної Фундації, створеної у США Омеляном і Тетяною Антоновичами 1980 року, — «сприяти розвитку української культури в різних сферах, зокрема в літературі, мистецтві, гуманітарних науках». Премія Фундації надається за україномовні літературні і українознавчі наукові дослідження незалежно від місця проживання автора. Розмір нагороди — 5 тисяч доларів. Серед лауреатів премії — письменники В. Барка, В. Стус, Е. Андієвська, Л. Костенко, В. Дрозд, І. Калинець, Ю. Андрухович, О. Забужко та ін.

«Книжка року»  — єдиний в Україні щорічний книжковий рейтинг, заснований Центром рейтингових досліджень «Еліт-профі» у 2000 році. Незмінним президентом «Книжки року» є критик Костянтин Родик. За умовами рейтингу, видавництва надсилають на конкурс усі свої новинки, з яких потім  група експертів (у складі письменників, критиків, науковців, видавців, журналістів та ін.) обирає найкращі в номінаціях «Обрії», «Минувшина», «Дитяче свято», «Візитівка», «Софія», «Красне письменство», «Хрестоматія». Попри, здавалося б, колосальну і важливу роботу, яку здійснює експертна комісія рейтингу, «Книжка року» останнім часом не є подією, про яку пишуть журналісти і до якої дослухаються читачі. Позаминулорічна спроба залучити в інформаційні спонсори Перший національний канал теж не допомогла (із фіналістами рейтингу знайомили в ранковій програмі «Легко бути жінкою»). 2011 року від премії відмовилися брати Капранови через нерозуміння, якою є мета рейтингу, і переконання, що «експерти не читають усіх книжок, за які мають голосувати».

«Великий їжак» — молода премія, цікава передовсім тому, що нею нагороджують письменників, які пишуть для дітей. Ідея премії належала письменниці Маріанні Кіяновській. «Великий Їжак» «прагне зацікавити дітей, батьків, бібліотекарів, учителів тощо найкращими україномовними книгами для дітей – і тим самим сприяти популяризації дитячого читання». Серед членів журі премії — письменники, критики, бібліотекарі. Розмір премії — 10 тисяч грн. Першим переможцем став харківський письменник Валентин Бердт за книжку «Мій друг Юрко Циркуль». Результати премії «Великий їжак-2014» будуть оголошені 1 червня. На сьогодні премії передовсім бракує впливових медіапартнерів, щоби справді про неї дізналося якомога більше батьків і дітей.

Видавничі премії — поки що не дуже поширене явище в Україні, цінне передовсім тому, що в такий спосіб видавництва можуть знаходити для себе нових авторів. Уже в минулому премії видавництва «Фоліо» «Молодіжний міський роман» та «Золотий лелека» за найкращі прозові твори для дітей видавництва «Грані-Т». З 1993 року існує премія видавництва «Смолоскип», яка значною мірою сприяла появі в Україні феномена письменників-дев’яностників і двотисячників (серед переможців різних років — А. Кокотюха, Р. Скиба, А. Дністровий, Я. Дубинянська, О. Коцарев, В. Наріжна, П. Коробчук, Д. Лазуткін, І. Шувалова, Ю. Стахівська та ін.). Преміальний фонд премії невеликий (перше місце — 1 тисяч грн), ціннішою усе ж є можливість видати у «Смолоскипі» свою першу книжку і познайомитися зі своїми колегами-ровесниками з усієї України. Другий рік діє в Україні конкурс художнього репортажу «Самовидець», започаткований видавництвом «Темпора». Мета «Самовидця» — популяризувати й розвивати жанр художнього репортажу, який фактично відсутній в українському літпроцесі. За результатами конкурсу торік було видано альманах із роботами фіналістів «Veni, vidi, scripsi» та книжку переможця Олега Криштопи «Україна. Масштаб 1:1».

Премії Спілки письменників маловпливові і малопопулярні в Україні, але разом із тим вони теж можуть бути хорошим стартом для молодих авторів. Скажімо, Міжнародна премія за найкращі твори молодих українських літераторів «Гранослов», заснована за підтримки Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту 1991 року. Переможці конкурсу отримують змогу стати членом Спілки письменників (сьогодні сумнівна нагорода) та надрукувати свої перші книжки. Серед лауреатів «Гранослова» — Василь Кожелянко, Сергій Жадан, Анатолій Дністровий та інші. Два роким тому стартував ще один спілчанський конкурс молодої прози «Прозаріум», який обіцяє переможцю гонорар у розмірі 800 грн, «позачергову публікацію у журналі «Київ» та інтерв’ю в кількох радіопрограмах.

Іменні премії варто об’єднати в одну графу, оскільки в Україні їх із радянських часів непомірно багато, а з кожним роком стає ще більше. Не беручи до уваги Шевченківську премію, інші відзнаки імені відомих письменників ще менше присутні в медіапросторі і ще менше впливають на продажі книжок. Із 1972 року маємо Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. До фіналістів цієї премії виникають такі ж самі запитання, як і до лауреатів Шевченківки. Поруч із відомими найменшим читачам Всеволодом Нестайком, Зіркою Мензатюк, Галиною Малик, Володимиром Рутківським бачимо імена тих, чиїми книжками точно не зачитуються сучасні діти. Окрім письменників, цією премією нагороджують також найкращих кінематографістів та аніматорів, які творять для дітей.

Торік Український центр Міжнародного ПЕН-клубу, Києво-Могилянська бізнес-школа, видавництво «Дух і Літера» та Український науковий інститут Гарвардського університету заснували Премію імені Юрія Шевельова, поштовхом до чого стали події навколо меморіальної дошки науковцю в Харкові. Нагороду присуджують авторам щорічно за художню і наукову есеїстку. Перших лауреатів — Андрія Портнова і Тараса Прохаська — нагородили 17 грудня — в день народження Шевельова. Лауреати отримали статуетку Бронзового Ангела і книжкову колекцію від видавництва «Дух і літера».

Маємо також премії імені Сковороди, Винниченка, Сосюри, Стефаника, Стуса, Гончара, Антонича, Багряного, Лукаша, Мисика, Рильського, Ульяненка… Здається, скільки в Україні було письменників, скільки й премій їхнього імені було засновано. Цікавими у цьому контексті є премії живих класиків: «Джури» Володимира Рутківського, «Голодоський скарб» Григорія Гусейнова і премія Валерія Шевчука.  Перші дві були засновані письменниками на кошти від отриманих письменниками Шевченківських премій. Премію Шевчука започаткував Інститут філології та журналістики Житомирського державного університету ім. І. Франка. Переможців усіх трьох премій визначають самі письменники. Лауреатом «Джур» може стати письменник або ілюстратор творів для дітей та юнацтва на історико-краєзнавчу тематику (перший переможець — ілюстратор Максим Паленко). Г. Гусейнов нагороджує премією не лише письменників, але й інших культурних діячів (серед письменників — В. Вовк, К. Москалець, В. Неборак, Е. Андієвська). В. Шевчук преміює автора твору «високої естетичної та інтелектуальної вартості, що несе гуманістичні ідеали, є зразком оригінального стилю» (перші лауреати — Юрій Щербак, Володимир Даниленко).

Окремий матеріал можна присвятити іменним регіональним преміям, заснованим міськими, обласними адміністраціями або приватними особами. Наприклад, у Харкові діє конкурс імені Олександра Масельського (організатор — облрада), у Дніпропетровську — імені Олександри Кравченко-Девіль (організатори — обласна бібліотека та родина письменниці), у Вінниці — імені М. Коцюбинського (засновник — облдержадміністрація).

Див.:http://tyzhden.ua/Culture/101554

Мужская библиотека: 9 книг, обязательных к прочтению.

1. Федор Достоевский «Братья Карамазовы».

Последняя работа Достоевского. Последняя и очень важная. Некоторые мыслители ставят ее по значимости в один ряд с творениями Зигмунда Фрейда и Франца Кафки.

«Делай неустанно. Если вспомнишь в нощи, отходя ко сну: «Я не исполнил, что надо было», то немедленно встань и исполни».

«В самом деле, выражаются иногда про «зверскую» жестокость человека, но это страшно несправедливо и обидно для зверей: зверь никогда не может быть так жесток, как человек, так артистически, так художественно жесток».

«Чем больше я люблю человечество вообще, тем меньше я люблю людей в частности».

2. Джером Д. Сэлинджер «Над пропастью во ржи»

Книга для того, чтобы взглянуть на себя со стороны. Если вам больше 16 -17 лет и вы до сих пор похожи на главного героя книги, значит, пора что-то в себе менять.

«По-моему, если тебе не нравится девушка, так нечего с ней валять дурака, а если она тебе нравится, так нравится и ее лицо, а тогда не станешь безобразничать и плевать в нее чем попало».

«А люди всегда думают, что они видят тебя насквозь. Мне-то наплевать, хотя тоска берет, когда тебя поучают — веди себя как взрослый. Иногда я веду себя так, будто я куда старше своих лет, но этого-то люди не замечают. Вообще ни черта они не замечают».

3. Эрнест Хемингуэй «По ком звонит колокол»

Что происходит с человеком, когда он сталкивается лицом к лицу со смертью? Чего достойна жизнь? За что мы готовы умереть? И кого мы любим настоящей, искренней любовью? Эта книга — чудесный пример того, как война меняет человека.

«Каждый должен делать, что может, и делать так, чтоб это было правильно».

«Они увидят, как я тебя люблю, и сразу поймут, что тронуть меня это все равно что сунуть руку в котел с расплавленным свинцом».

«Раньше у нас была религия и прочие глупости. А теперь надо, чтобы у каждого был кто-нибудь, с кем можно поговорить по душам, потому что отвага отвагой, а одиночество свое все-таки чувствуешь».

4. Оскар Уайльд «Портрет Дориана Грея»

Пожалуй, лучшая книга часто цитируемого Уайльда. Она полна остроумия, мудрости и прекрасно демонстрирует тщеславие во всей его «красе».

«Если бы каждый человек мог жить полной жизнью, давая волю каждому чувству и выражение каждой мысли, осуществляя каждую свою мечту, — мир ощутил бы вновь… мощный порыв к радости».

«Как бесплодны всякие отвлеченные умозаключения, не связанные с опытом и действительностью».

«А улыбался он потому, что молодость весела без причин, — в этом ее главное очарование».

5. Джон Стейнбек «Гроздья гнева»

Книга рассказывает о мужчине, который делает то, что должен делать ради блага своей семьи. А также о важности упорства несмотря на тяготы и лишения.

«Сколько у тебя есть в кармане, на столько у тебя и свободы».

«Так, наверно, всегда. Если человек живет весело, радуется своей жизни, плевать ему на все остальное. А вот такие — остервенелые, одинокие — доживут до старости, разуверятся во всем и боятся смерти».

«Человек хоть и спотыкаясь, а тянется вперед, идет дальше и иной раз ошибается, получает жестокие удары. Сделав шаг вперед, он может податься назад, но только на полшага — полного шага назад он никогда не сделает».

6. Франц Кафка «Метаморфозы»/«Превращение»

Несколько гротескная драма «маленького человека», столкнувшегося с непримиримым роком.

«Истинный путь идет по канату, который натянут не высоко, а над самой землей. Он предназначен, кажется, больше для того, чтобы о него спотыкаться, чем для того, чтобы идти по нему».

«Чем больше ты впряжешь лошадей, тем скорее пойдет дело, то есть не скорее вырвешь из фундамента глыбу – это невозможно, а скорее порвешь ремни и поедешь весело налегке».

«Общение с людьми совращает к самоанализу». 

7. Дон Делилло «Белый шум»

Социальная сатира, в которой автор проводит исследовательскую работу в отношении разного рода фобий и главной паранойи всего человечества (в рамках жителей американского города) — смерти.

«Для большинства людей во всем мире есть только два места. То, где они живут, и их телевизор».

«[...] рутина, доведенная до крайности, Верн, может быть смертельно опасной. У меня один друг утверждает, что именно поэтому люди и берут отпуск. Не чтоб отдохнуть, пережить волнующие приключения или побывать в незнакомых местах, а чтобы спастись от смерти, которая таится в рутине».

8. Джеймс Джойс «Улисс»

Уникальный роман-иллюзия, похожий на очень сложную, но увлекательную геометрическую фигуру со множеством граней, каждую из которых захочется изучить.

«Каждая жизнь — множество дней, чередой один за другим. Мы бредем сквозь самих себя, встречая разбойников, призраков, великанов, стариков, юношей, жен, вдов, братьев по духу, но всякий раз встречая самих себя».

«Во что веришь по-настоящему, это и существует».

«Гений не совершает ошибок. Его блуждания ...– врата открытия».

9. Герман Гессе «Степной волк»

Книга о мистическом пути героя по закоулкам своей души. Путь, цель которого — обрести самого себя.

«Всякий высокий юмор начинается с того, что перестаешь принимать всерьез собственную персону».

«Животные более настоящие, чем люди. Они не хотят тебе льстить, не хотят производить на тебя какое-то впечатление. Ничего показного. Какие они есть, такие и есть, как камни и цветы или как звезды на небе».

 

С праздником, дорогие мужчины!