Библиотеки, которые нам нужны.

На эту тему рассуждали писатели, журналисты, издатель,психолог.

Игорь Чурдалев, поэт, литератор, журналист: — Библиотека — это функция. Она выполняет три задачи. Во-первых, хранение, систематизация и изучение культурного наследия, всего, что выражено в тексте. Во-вторых, распространение, предоставление для ознакомления. Так было всегда, начиная с Александрийской библиотеки. Но, например, в монастыре только с благословения папы можно было получить инкунабулу, а в другой библиотеке книги будут навязывать. Третья часть — пропаганда, культурно-творческая работа, то есть просветительская задача. Все эти три задачи сейчас актуальны. У нас есть мутировавшие остатки советской системы библиотечного дела, которая была организована неплохо и выполняла свою функцию. В связи с драматическими событиями, которые страна переживала в последние 20 лет, и в связи с технологической эволюцией в информационном пространстве, с появлением новых носителей информации сейчас происходят значительные изменения. Гибнет на глазах сеть мелких библиотек, которые представляют собой пункты проката книг для населения, которое ищет, что почитать. Причины: первая — читать стали меньше вообще, вторая — появились ридеры, совершенные устройства. Теперь отпадает нужда в массе мелких библиотек, хотя в идеале они должны превращаться в центры просветительской работы на селе, — но центральные библиотеки, аккумулирующие, необходимы. Сохранившиеся библиотечные центры являются социальными серверами, где хранится знание, где стоит задача не только сберечь оригинал, но оцифровать и переформатировать библиотеку в сети. Библиотечные центры будут укрупняться, параллельно проводя работу по созданию собственных виртуальных аналогов, не исчезая в физическом смысле. Сетевая библиотека — тоже большой труд, его надо делать. Первый герой — Максим Мошков, но этого мало. Необходимо тиражирование на электронных носителях. До сих пор библиотекари плохо с этим справляются, они не умеют продвигать и конкурировать в сети со своей библиотечной продукцией. Этому придется учиться. Олег Рябов, писатель, издатель, антиквар: — Единственное, что не было разрушено за последние 20 лет из советского наследия — это библиотечная система. Она сохранилась каким-то мистическим, непонятным образом. Разрушены были системы детских садов, кинотеатров, сельских клубов, облкниготоргов. Сейчас постепенно начинает что-то восстанавливаться. Но система библиотек остается, как была, — 1200 библиотек по области. У меня деревня на берегу Ветлуги, где интернет принимает с крайне низкой скоростью. А библиотека работает. Местный меценат дает ПАЗик, они ездят по соседним деревням. Другое дело, что люди читают любовные романы, но сама система жива. Я не могу доверять интернету как человек, который редактирует книжки. Никакой ответственности за факты там никто не несет, а я могу ввести эту информацию в свой текст. Поэтому пользоваться только интернетом не могу, все факты приходится проверять. Евгений Габелев, психолог, бизнес-тренер: — Сегодня для меня библиотеки — такого же рода артефакт, как и почта. Переживать, что они загибаются, то же самое, что лить слезы над почтовой системой России, где марки клеят и письма пишут. Да, какие-то люди этим до сих пор пользуются. Но для большинства написать письмо — абсолютно другая история. Точно так же библиотека для основной массы людей — это электронная библиотека «Куб» или другая. Там можно многое найти бесплатно. Я никогда не испытывал никакого священного трепета, входя в библиотеку или взяв книгу в руки. Я не верю, что у других людей есть этот сакральный мандраж. Я думаю, что это ложный искусственный пафос, которому мы научились, как пафосу при встрече с советским знаменем. Это якорь на наши чувства. У нас есть сакральные чувства по отношению к людям, тем, кого мы любим, кого помним. А потом — к местам, потому что мы там ходили, а не потому что они есть, к книгам, потому что они были в моих руках, когда я что-то к кому-то чувствовал, когда что-то произошло в моей жизни, когда я был другим. Все остальные вещи — для проповедей юношеству с трибуны. А юношество сидит в социальных сетях и относится к этим вещам с нескрываемым стёбом. Как только мы начинаем говорить с мальчиками и девочками 14–18 лет с пафосных позиций о сакральном трепете, который они должны испытывать, мы справедливо получаем волну стёба. Но, если мы говорим о деле, то они нас воспринимают как равных и как учителей. Единственный шанс перейти в будущее классической системе библиотек — сделать себе электронный формат, посмотреть, как делаются успешные коммерческие проекты. Это хороший бизнес, там зарабатывают деньги. Если наши библиотеки будут сидеть и говорить, в какую пропасть катится мир, они окажутся в этой пропасти сами, а мир пойдет своим путем, даже не заметив этого и не поняв, что потерял. А потеряет он многое: живое общение. Алексей Шевцов, журналист: — Мне кажется, нельзя ставить такой вопрос: как нам сохранить библиотеки? Вопрос нужно ставить по-другому — как нам обеспечить возможность людей воспользоваться общим хранилищем информации, культуры? Ведь библиотеки, несмотря на большое количество доброжелательных библиотекарей, никогда не были лицом к клиенту, они не были friendly. Сохранительная функция была превыше всего, и до сих пор это институт консервативный, таким и останется. У библиотек может не быть будущего, тогда они превратятся в архив. Архивы будут востребованы всё теми же людьми, которые пользуются ими сегодня, — учёными, специалистами, студентами. Отлично, что есть такая возможность. Но шансов, что люди, руководящие библиотеками, повернутся лицом к читателям, своим потенциальным клиентам, я не вижу. Я не знаю, что должно произойти. Вот сейчас почему мы сидим в кафе, а не в библиотеке? В принципе библиотеки должны этим заниматься — приглашать людей, чтобы что-то обсудить, а тем более связанное с библиотеками. Если они не превратились в клубы, то и вряд ли превратятся. Творческие способности людей, работающих сейчас в библиотеках, способности к восприятию современных тенденций, очень важны. Современные управленцы библиотек, понимающие, какими инструментами необходимо действовать, способные придумать интересные проекты, очень нужны. Где их готовят, кто их готовит, мы не понимаем. А если мы этого не понимаем, то и не понимаем будущего библиотек, потому что всё, о чем мы говорим, связано с приходом новой крови. Евгений Габелев: — Мне нужно дальнейшее расширение формата электронных библиотек. Это произойдет без моей воли, потому что так идет прогресс и развивается бизнес. Пространство, где все равны, сейчас создается в интернете. Для меня библиотека будущего именно так и устроена: это разнесённое пространство, не какие-то отдельные храмы с колоннами в географических местах, а общее пространство, где человек может получить и книгу, и информацию, и информацию о книге, и весь спектр отзывов — от комплиментарных до критических. Я здесь вижу развитие цивилизации. Мне также нужен формат новых частных библиотек, пространств для общения, куда будет приятно прийти, попить чаю, пообщаться с людьми, где можно выступить или послушать кого-то, почитать книгу. Это реальная институция гражданского общества. Что касается старой советской системы библиотек, она упустит все свои шансы, отомрет со всем советским, будет добита после того, как будет добит ремейк Советского союза, в котором мы живем. Олег Рябов: — Существуют две библиотеки. Первая — та, которая у меня дома, это очень важный элемент жизни, который занимает очень много времени, доставляет очень много эмоций мне и моим друзьям и родственникам. Во втором значении это сеть, которая удивительным образом сохранилась от советских времен. Она, видимо, в ближайшее время будет компьютеризирована, будет реформироваться. Сеть библиотек очень важна, во что она преобразится, неизвестно, но меня не волнует мнение, что современной молодежи библиотека не нужна. Она и не должна никого к себе призывать, это не кафе. Она проживет без молодежи, а вот проживет ли молодежь без библиотеки, непонятно. Игорь Чурдалев: — Уместно заданный вопрос несколько политизировать. Потому что процесс трансформации библиотечной системы является важнейшим индикатором отношения государства к задачам народного образования и просвещения. Если развитие сети периферийных библиотек пойдет по пути трансформации и создания неких коммьюнити-румов, пространств общения, то это будет очень важным институтом, потому что за влияние в информационном поле идут натуральные войны. «Культурный фронт» неслучайно так называется. Эта война жестокая и не без потерь. Нужно осознавать, на какой мы стороне. Я не вижу никакой альтернативы в ближайшие тысячелетия или даже во всю вечность необходимости сосредотачивать и сохранять информацию. Библиотека будет, но будут меняться технологии. Мы говорим о структуре конкретной епархии, крупного сетевого предприятия, которое работало в советское время. Ясно, что центральные крупные библиотеки останутся как хранилища, как архивы, как центры обработки информации, исследования, параллельно создавая свои виртуальные сетевые аналоги. Мелкие библиотеки, входящие в сеть, — это ресурс структурирования гражданского общества. Если люди, которые это понимают, решат этот ресурс прикончить, они это сделают у вас на глазах, господа. Если они решат его сохранить, чтобы в известном смысле трансформировать и использовать, они его сохранят. Дальше развивать его, значит превращать в систему неких гуманитарных клубов, где встречаются люди, чтобы разговаривать, обсуждать.

http://novayagazeta-nn.ru/2013/280/biblioteki-kotorye-nam-nujny.html

Распахнулись двери в лето.

 Как здорово летом уехать куда-нибудь на море! Волны, пляж, ракушки, разноцветные камушки, огромные бабочки, чайки. Можно поехать в лагерь – вечерние костры, спортивные игры, новые друзья. Неплохо и у бабушки в деревне – ягоды, речка, рыбалка. А как быть, если уехать из города нет возможности? Что же, лето потеряно? Вовсе нет. Для ребят, которых родители не смогли отправить куда-нибудь «на природу», существуют детские городские лагеря. Так, например, на базе СШ №35 есть лагерь "Солнышко". Программа лагеря этим летом выстроена в содружестве с библиотекой - филиалом №6.

Летом для каждого найдется дело по душе. А библиотекари помогут реализовать детские фантазии.

Немало интересных поделок и игрушек можно смастерить своими руками в домашних условиях. Библиотекари познакомили   юных читателей с множеством идей, игрушек и самоделок. Магнитные игрушки, электрические игрушки, простые химические развлечения - все это и многое другое  можно найти в  книгах – говорила заведующая филиалом Лариса Польская.

Наверное, одним из самых удивительных талантов человека является его фантазия. Благодаря ей ежесекундно на планете появляется несколько десятков совершенно новых и оригинальных украшений, сделанных руками людей. Но, пожалуй, вы согласитесь, что самыми красивыми, а главное неповторимыми являются украшения, сделанные своими руками. Что нужно для того, чтобы научиться создавать украшения? Пожалуй, не так уж и много: желание, терпение и фантазия. А еще пригодятся разнообразные лоскуты ткани, кожи, бусинки, пуговички, бисер, старая бижутерия, нити, иглы, булавки, ленты, веточки деревьев, соломка… В общем, украшения и аксессуары можно делать практически из всего. В доме каждого человека найдется немало материалов для изготовления бижутерии – рассказывала Надежда Лохова.

Библиотекари предложили лишь немногое, чему можно научиться летом и чем можно заняться на каникулах. Поэтому дети выбирают, что им по  душе, что для них важнее и нужнее.

"Стоять в саду на ста вітрах дерева..." ( До 80-ліття міського парку у Дніпродзержинську).

Коли спекотного літнього дня  віднаходимо собі  місце для відпочинку в тіні і тиші алей нашого міського парку, ми навіть не завдаємо собі клопоту замислитися над тим, що він має свою вже 80-десятилітню історію. Наш парк відесено до категорії парків -пам'ятників

 садово-паркового мистецтва і закладався в далекому 1932 році згідно всіх правил дендро-паркової архітектури: основу його складають густолистяні дерева - в'яз, акація, ясен, гледичія. Потім ідуть "оздоблюючі"- береза, каштан,горобина, катальпа, глід. Тополі та липи поглинають шум і очищують повітря (на 70%), саме тому в парку завжди тихо і затишно.Вабить сюди мешканців міста цвітіння запашних кущів, на жаль бузкова алея, яка була колись окрасою веснянаго парку , втрачена.Милують око і прохолодні струмені фонтану. А яку радість дітям дарують різноманітні атракціони! 

Охоче розважаються в парку кажного літа і діти, що відпочивають у пришкільних таборах. Саме тому, співробітники бібліотеки-філії №4, запропонували своїм відвідувачам, відпочивальникам пришкільного табору "Веселкова країна" ЗОШ№4 краєзнавчу подорож в історичне минуле нашого парку, присвячену його 80-літтю.

Адже перший парковий сезон було відкрито в сумнозвісному 1933 році.Тоді на території парку була побудована дитяча площадка, футбольне поле та височіла 78-ми метрова парашутна вишка,демонтована лише на початку 70-х років минулого століття.До війни парк було обнесено кованою огорожею, що залишилася від кладовища на місці якого і заклали парк. Ініціаторами його створення були кам'янські комсомольці ,сповнені ентузіазму та революційної романтики, вони відважилися на такий крок.

Про цю сторінку історії нашого міста ми переглянули невеличкий фільм створений місцевим телеканалом.
Дітям  запропинували зіграти в "краєзнавчому казино", де " знавці " історії рідного міста змогли отримати за правильні відповіді солодку винагороду.

Надто юний вік учасників вибачає пробіли в знаннях, а нам дає простір для вибору тем, які можна запропонувати, щоб їх заповнити.

Українські фотохудожники вперше реалізували мистецький проект «Україна: погляд з неба».

У Дніпропетровську створили унікальний альбом фотографій «з висоти польоту гелікоптера» «Україна: погляд з неба», розповів автор мистецького проекту «Україна: погляд з неба» Борис Філатов.

 

        За його словами, цей мистецький проект унікальний для України: десятеро українських фотографів облетіли на вертольоті всі регіони України і зробили загалом понад 15 тисяч фотознімків, із яких згодом відібрали близько 130 найкращих.
        «Цей фотоальбом показує нашу країну без чорнухи і одночасно без прикрас. Альбом ми побудували за принципом дуальних пар. До кожного фото був підібраний відповідний текст. При цьому ми абсолютно не використовували Photoshop. Художнім керівником нашого проекту став відомий український художник Петро Бевза. Основний масив фотографій зробили Дмитро Акімов, Олексій Шпак, Євген Лаптєв і Юрій Христьян», – розказав Борис Філатов.
        Водночас координатор проекту Борис Брагінський розказав про труднощі, з якими довелось зіткнутись авторам проекту.
        «Коли почалися польоти, стало ясно, що далеко не у всі зони можна залетіти, адже повітряний простір там закрито. Наприклад, багато гарних замків на Західній Україні виявилися для нас недоступними. Проблемою стало і те, що в низці областей не можна було купити авіаційний бензин. Треба віддати данину мужності фотографів, які на висоті 300 метрів висіли на ременях над прірвою і робили знімки», – сказав він.
          Оригінали світлин, що є результати реалізації мистецького проекту «Україна: погляд з неба», презентують на виставці у Дніпропетровську, а примірники фотоальбому, який вийшов друком, планують використовувати як сувенірну продукцію – для подарунків іноземцям.

С Днём рождения, коллеги!

Сегодня отмечают свой день рождения три замечательных  женщины:

юбилей  Людмила Ивановна Руденко

 

Возраст женщины только такой –
Сколько чувствует сердцем, душой.
Так что пусть протекают года –
Оставайся всегда молода!
От всей души тебе здоровья,
Счастья и солнечных дней
Мы желаем тебе в юбилей.

день рождения  Екатерина Борисовна Молчанова

Катерина, дорогая, 
Мы желаем  жить без бед,
Все секреты точно зная
От усталости и бед.
При сомненьях не теряйся,
Будь уверенной всегда.
Самой милой оставайся
Спустя долгие года.

Для Вас музыкальное поздравление:

день рождения Светлана Александровна Мутовкина

 Желаю, Светлана, удачи и счастья,
Пусть жизнь твоя будет как в сказке прекрасна,
Пусть глазки твои блещут чисто и ясно,
Пусть дни пробегают совсем не напрасно,
Будь только веселой, улыбчивой, милой,
Тогда и беда проходить будет мимо!
Пусть жизнь твоя станет светлее, чем прежде,
Здоровья, взаимной любви и надежды. 

Іан Вайброу: «Щоб читала дитина, повинні читати її батьки».

Світова зірка дитячої літератури – про Україну, виховання, недопрацювання батьків та секрети успіху.

 

Іан Вайброу – один із найвідоміших у світі дитячих письменників. Його твори перекладено21 мовою і видано в 24 країнах, а за окремими серіями його книг знято мультсеріали. Іан написав 110 книг і не планує зупинятися на досягнутому. Вайброу любить називати себе працюючим письменником. Пише кожну вільну хвилинку. Українському читачеві британський автор знайомий за серією книг про пригоди Маленького Вовчика, яка виходить у «Видавництві Старого Лева». Власне, на запрошення цього дитячого видавництва Іан і завітав до України. Він став почесним гостем Львівського міжнародного дитячого фестивалю. На зустрічі з Вайброу прийшло близько семисот дітей. Дітей та й дорослих, Іан підкорює своєю харизмою, енергетикою і чудовим почуттям гумору. Жодних ознак зірковості, натомість – безмежний інтерес до всього навкруги. Про літературу, дітей, Україну і Велику Британію – в інтерв’ю з Іаном Вайброу кореспондента «ВЗ».
- Ви були почесним гостем VII Львівського міжнародного дитячого фестивалю. Які враження справив на вас цей фестиваль, Україна, Львів?
- Ніколи не бував у Львові і навіть не чув про це місто. Але за три дні встиг його полюбити. Вулички, церкви, атмосфера, люди не залишають байдужим. Незадовго до цієї поїздки був на іншому книжковому фестивалі – у Шарджі (друге за значенням місто в Об’єднаних Арабських Еміратах після Дубаї). Про нього, як і про Львів, нічого не знав. І порівнюючи ці два міста, два книжкові ярмарки, два незнайомі мені світи, скажу відверто: в Україні мені сподобалося значно більше. Тут приємніше і цікавіше. Особливо вразив пластунський рух в Україні. Львівські пластуни влаштували квест за мотивами моєї книжки, учасником якого став і я. Скаутський рух в Англії занепадає, натомість в Україні він розцвітає. Мене вразило, що маленькі пластуни такі веселі, життєрадісні. У Британії скаути серйозні, і усмішку в них на обличчі можна побачити нечасто.

Якщо говорити про Україну загалом, то тут я вдруге. Років з п’ять тому приїжджав до Києва на запрошення однієї із міжнародних шкіл. Київ – божевільне місто. Його автомобільний трафік – це щось. Рух, тисячі машин, маршрутки… Вразили мене і українські даішники, які сидять у засідках вздовж доріг. Київ запам’ятався ще й тим, що там багато гламурних жінок у дуже облягаючому вбранні і на височезних підборах, а поруч з ними – потужні чоловіки мафіозної зовнішності. А ще вразило сало. Не знаю, як ви його можете їсти… 

- За статистикою в Україні діти з року в рік все менше читають. А як з цим справи у Британії, інших країнах, де ви бували?

- Мені непросто повірити, що українські діти мало читають, зважаючи на ту їх кількість, яка прийшла до мене на зустрічі. Бачив, що прийшли не з примусу, а за власним бажанням. Діти приносили на зустріч свої книжечки про Маленького Вовчика, ставили такі запитання, що було зрозуміло, що вони читали мої твори.

Якщо говорити загалом, то спостерігається зменшення читацьких апетитів у дітей і заниження літературних стандартів. Є стереотип – якщо дитина читає хоч щось (от хоч би й вивіски, лейби чи інструкції), цього достатньо. Це – неправильно. Читати потрібно те, що захоплює, у що занурюєшся з головою. Лише тоді читання приноситиме користь.
- А як мотивувати дитину читати?

- Дітей, які не хочуть читати, переконати це робити важко. Та часом ще важче переконати батьків у тому, що діти повинні хоча б час від часу бачити їх із книжкою. Багато дітей ніколи не бачили, щоб їхні батьки читали, от і сприймають це заняття як повинність, як певне покарання. Батьки дивляться телевізор чи сидять в Інтернеті – і діти наслідують їх. Щоб читала дитина, повинні читати її батьки. Ще важливо, щоб дитина мала з ким поділитися прочитаним – з другом, однокласником, мамою, татом, вчителем.

- Ваші зустрічі з дітьми зазвичай проходять у форматі запитання-відповідь. Що найчастіше хочуть дізнатися у вас ваші маленькі читачі?

- Діти запитують, чи я багатий, чи є у мене жінка. Вчителі тоді перебивають їх і кажуть: «Ні-ні, це не ті запитання, запитайте щось про його книжки, творчість». Якщо ж я приходжу в солідну школу, то на моє «Чи є у вас якесь запитання?» дитя витягає з кишені сувій паперу, розгортає і запитує щось на кшталт: «Зважаючи на ваш досвід літературної роботи, які форми конструювання оповіді ви вважаєте обов’язковими у своїй творчості?». До речі, найкоректнішою формою запитання «Скільки вам років?» було: «Якого віку ваші діти?», а найввічливішим способом дізнатися, чи я багатий – «У вас є червона спортивна машина?».
Я також ставлю дітям стандартний набір запитань. Львівський фестиваль не став винятком. Запитав дітей, чи мають телевізор у кімнаті. Більшість із них підняли руки. «А скільком з вас батьки читають перед сном казки?». Одиницям… Коли ж запитав, хто з них не любить читати, кілька чесно підняли руку. Викликав одного хлопчика на сцену. «То ти справді не любиш читати?» – «Ні» – «А чому?» – «Я надто лінивий для цього» – «Якщо я подарую тобі книжку про Маленького Вовчика, ти прочитаєш її своїй мамі?» – «Ні» – «А чому?» – «Бо моя мама ніколи нічого не читала мені»… Багато з них не читають дітям взагалі. А деякі читають років до 7-8, а потім з полегшенням думають: «От і все, вони навчились читати самостійно, більше мені не доведеться виконувати цю повинність».

- Тривалий час ви працювали педагогом, тож знаєте систему британської освіти зсередини. Як гадаєте, яку роль у популяризації читання серед дітей мали б відігравати вчителі?

- Одним із позитивів британської освіти є те, що у кожній школі є літературний куратор, обов’язок якого – регулярно організовувати зустрічі дітей із письменниками. Не завжди ці куратори виконують свої обов’язки добросовісно, але це – хороша ініціатива.

- Пишете ви переважно для дітей віком до 10-ти років. Підлітки і дорослі не ваша аудиторія?

- Чому ж? Дорослі мене читають, але не на самоті, а разом зі своїми дітьми. Дитячі книжкиповинні бути універсальними і цікавими не лише для маленьких читачів, а й для дорослих. У книжці має бути кілька рівнів: той, який відчитують і сприймають діти, і той, який розуміють дорослі. Це дасть можливість їм після прочитання поділитися враженнями, обговорити твір. Щодо підліткової літератури, то вона – не моє. З підлітками потрібно говорити їхньою мовою, а я не встигаю за молодіжним сленгом. А книжка – це та ж розмова.
Довідка.

Іан Вайброу (англ. Ian Whybrow) – британський письменник. Народився 1941 року. З дитинства пише вірші, пісні, п’єси, мюзикли, повісті та скетчі для радіо і телебачення. Його творчість високо оцінили після виходу в 1989 році книги The Sniff Stories. Тоді газета The Times оголосила про появу нового таланту світового рівня. Найпопулярніша серія Вайброу – пригоди Маленького Вовчика (The Little Wolf). Три книги з цієї серії – «Капосна книжка Малого Вовчика», «Геройська книжка Малого Вовчика», «Школа привидознавства Малого Вовчика» – перекладені українською і вийшли у «Видавництві Старого Лева». Друга за популярністю книжкова серія Іана – про Гаррі і Динозаврів (Harry and the Bucketful of Dinosaurs).

См. интервью: http://www.wz.lviv.ua/interview/123080

Встречаем день рождения А.С. Пушкина .

Стихи в кармане - это акция, которая успешно проходит во многих городах России. Суть её заключается в том, что повсюду, в самых неожиданных местах - на улицах, в кафе, на остановках, etc. - раскладываются карточки с любимыми стихами Пушкина. И каждый, кто проходит мимо, может сунуть эту карточку в карман, чтобы в любой свободный момент обратиться к прекрасным строкам, потом, может быть, найти их в сборнике и погрузиться в сладостный поэтический мир лучших авторов...

15 октября 2010 года 25-летний московский писатель и музыкант Иван Митин http://vk.com/vanmeetin стал инициатором первой акции "Стихи в кармане"
Рассказ из первых уст в Look At Me http://www.lookatme.ru/my/my/other/123211-stihi-v-kar..
Группа ВК http://vk.com/club12861249
ЖЖ http://stih-v-karmane.livejournal.com/

Ссылка www.lookatme.ru

Карточку с напечатанными или написанными от руки поэтическими строками можно оставить в библиотеке или в любом другом месте: на улице, в кафе, в маршрутке...

Пусть в Ваших карманах всегда будут стихи!

Неравнодушные читатели, любители, ценители и знатоки поэзии, присоединяйтесь!