Життя як творчість… до 95 - річчя з дня народження Олеся Гончара.

Олесь Гончар прожив на цій землі 77 років, і з них 46 — більша частина його творчого життя — минули у славетному письменницькому будинку Роліт, що стоїть на розі вулиць М. Коцюбинського та Б. Хмельницького у центрі Києва. Саме в цих стінах з-під його пера вийшли відомі романи «Таврія»,«Людина і зброя», «Тронка», «Собор», «Твоя зоря», численні публіцистичні твори, новели, кіносценарії.

 1949 року Спілка письменників запропонувала Гончару — на той час уже лауреатові Сталінської премії — переїхати в Роліт. Ви певно, здивуєтеся: хіба у престижному письменницькому будинку були вільні квартири? Відомо ж бо, в повоєнному Києві не те що квартиру — кутка вільного треба було ще пошукати. Річ у тім, що в Роліті мешкали не тільки майстри пера. Деякі квартири отримали й інші митці — художники, артисти, музиканти. Серед них був і відомий український піаніст Абрам Луфер, директор Київської консерваторії. Влітку 1948-го він помер. Сім'ю небіжчика «ущільнили», підселивши в його квартиру поета Петра Дорошка. Саме з родиною Луфера і обмінявся кімнатами Гончар. Дорошкові у Спілці пообіцяли, що, коли заселятимуть новий письменницький будинок по вул. Червоноармійській, 6, його поселять туди. А Олесь Терентійович залишиться в цій — тоді вже окремій — чотирикімнатній квартирі. Сьогодні в кабінеті Олеся Терентійовича — все так, як було за його життя. Письмовий стіл, канапа, на якій він відпочивав удень, журнальний столик, фотографії на стінах. І, звичайно, книжкові шафи.

 — Працював він каторжно, — згадує вдова Валентина Данилівна, — був вимогливий до кожного слова, вимордовував себе за письмовим столом.

 Зазвичай Гончар писав зранку. Не вдосвіта, як більшість колег, а приблизно з 10 до 14 години. Замикав на ключ двері кабінету, відключав усі телефони, а коли хто й додзвонювався, то домочадці відповідали, що його немає вдома.

 — Удосконалював текст до безконечності. Правив навіть надрукований твір. Друге видання, третє — там всюди відмінності, порівняно з початковим журнальним варіантом.

 Якщо з тих чи інших причин не випадало попрацювати за письмовим столом, Гончар журився: «Ляснув день». Перешкод траплялося чимало — з'їзди, засідання, депутатські обов'язки, спілчанські справи... Тож, повернувшись додому, письменник щоразу намагався надолужити згаяне. І називав це«каторгою на творчих галерах»  (щоденниковий запис від 23.11.1980).

 Гончар був не з тих, хто «пече» романи щорік, адже справжню річ треба виносити в душі, вистраждати, виписати до коми, до титли. Після «Прапороносців» він створив — за майже три десятиліття — вісім романів.

Може, було б створено більше, проте історія з шельмуванням «Собору», який вилучили з літератури на двадцять років, підкосила письменника. А втім, хіба атакували тільки цей роман? Тій-таки «Тронці» закинули пацифізм і чинили всілякі видавничі перепони. І лише коли головна партійна газета«Правда» в Москві надрукувала «Полігон», новелу з цього твору, роман прийняв до друку київський часопис «Вітчизна». Та й то в останню мить цензура — без погодження з автором! — вилучила прямо з верстки цілий фрагмент, у якому йшлося про острів-табір для репресованих жінок. Роман «Подорож до Мадонни» вийшов під іншою назвою — «Твоя зоря».

 Переповідали, що нагорі заперечили: у нас, мовляв, одна дорога — до комунізму, а не до якоїсь там Мадонни. Довідавшись про це, Гончар згадавсумну історію із «Собором» і мусив змінити назву.

 Звісно, з названих творів легко утворюється й інший ряд. Так, саме за

«Тронку» письменник отримав престижну Ленінську премію, а за «Твою зорю» - Державну премію СРСР. Але телевізійні репортажі про вручення Гончару високих нагород, що їх транслювала програма «Время», відбивали тільки верхівку айсберга. В реальному житті були не лише вітання, оплески й радісні усмішки.

За цей час ні рай земний, ні комунізм, колись обіцяний Хрущовим, так і не настали. Не щезли ні цензура, ні ідеологічне прокрустове ложе. І Гончар, увінчаний багатьма високими нагородами, час од часу зізнавався дружині: «От якби мені писати на повну котушку!» 

За життя, як відомо, головним  романом  Гончара вважалися «Прапороносці». Однак у щоденнику залишився такий запис письменника: «Січовик заповідав класти в могилу — під голову — сідло козацьке... А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: «Тронку», «Собор» і «Зорю». Це занотовано не в 1990-ті роки, коли в багатьох людей коригувалися життєві погляди й оцінки минулого, і навіть не в часи перебудови. Гончар склав цей своєрідний заповіт у січні 1982-го.

Всеукраїнський конкурс дитячого читання «Найкращий читач України – 2013» триває.

2 квітня, в Міжнародний день дитячої книги, найкращі читачі з усіх міст області, які стали переможцями міського етапу, зібралися на обласний III етап конкурсу. Боротьба за звання кращого читача України відбувалася на базі Обласної бібліотеки для дітей м. Дніпропетровська. Всього 53 читача приймали участь у III етапі .

  

Від нашого міста на конкурс поїхали:Озерний Данил (учень 6 класу колегіуму № 16) читач Центральної бібліоте ки для дітей; Бойко Володимир (учень 7 класу СЗШ № 29) читач бібліотеки – філіалу № 5.

 Програма конкурсу була розписана з 10-00 до 14-00. Шарабура Ольга Іванівна, директор обласної бібліотеки для дітей , представила журі та оголосила початок конкурсу..

Діти заповнювали анкети, приймали участь у літературній вікторині по результатам якої були відібрані кращі з кращих – четверо шестикласників та четверо семикласників.

Бойко Володимир увійшов у полуфінал змагання. 

Тепер боротьба стала більш напруженою. Треба було вибрати білет і без підготовки відповідати на поставлене запитання. Володя з честю відповідав і на додаткові питання журі. Але переможців повинно бути тільки два – один шестикласник і один семикласник. По висновкам журі ними стали семикласниця з м. Орджонікідзе та шестикласник з села Семенівка Криничанського району.

Бойко Володимир та Озерний Данил отримали Грамоти та книги у подарунок.

Ми вдячні нашим читачам, їх батькам, бібліотекарям, які готували і підтримували дітей за участь і перемогу!

Чарующее обаяние стихов Валентина Берестова .

 Есть имена ,которые уже давно вошли в сокровищницу мировой детской литературы. Произведения этих авторов любимы многими поколениями читателей . Одно из таких имен - признанный мастер детской поэзии Валентин Берестов , которому 1 апреля исполнилось бы 85 лет . С самого раннего детства он был ярким и подающим надежды ребенком , рано научился читать - в 4 года . Четырнадцатилетним Берестовым восхищался К. Чуковский , справедливо полагая , что его талант имеет огромный диапазон, удивляющий даже знатоков . Его поэзия является ,  в лучшем смысле этого слова , классической . Стихи для детей излучают теплый свет и улыбку .  Веселые , трогательные ,поучительные , порой грустные ,. эти истории помогают ребенку научиться понимать  , чувствовать и ценить прекрасное .
На праздник читательских удовольствий в библиотеку - филиал №4 пришли ученики 3А и 3Б классов НВК№13 . Читали стихи поэта : "Кошкин щенок", "Кто чему научится", "Прощание с другом", "Песня о руках", "Любили тебя без особых причин ". Обсуждали прочитанное , делились впечатлениями .

 

Посмотрели видеосюжет "Писатели нашего детства" . Ко всеобщему удовольствию встречу завершил просмотр мультфильма "Домовенок Кузька", сценарий к которому написал В. Берестов .
Таинственная , сложная и прекрасная жизнь ждет за порогом самого лучезарного детства , надеемся, что поэзия Валентина Берестова найдет свое место и отклик в ней !

Международный день детской книги .

 Начиная с 1967 года по инициативе и решению Международного совета по детской книге  2 апреля,в день рождения великого сказочника из Дании Ганса Христиана  Андерсена , весь мир отмечает Международный день детской книги.

В этот день организаторы мероприятия, с особым энтузиазмом подчеркивая, что необходимо с малых лет читать хорошие книги, пропагандируют тем самым непреходящую роль детской книги в формировании духовного и интеллектуального облика новых поколений Земли.

Каждый год одно из Национальных отделений IBBY получает почетное право выступать международным спонсором этого замечательного праздника. Ежегодно определяется тема праздника, приглашается известный автор из страны-хозяйки, чтобы написать послание всем детям планеты. Также приглашается известный художник, чтобы создать плакат Международного дня детской книги.

Читайте книги малышам,
Читайте книги своим детям.
Листайте нежно, не спеша,
Волшебные страницы эти.
В День детской книги пожелать
Сюжетов добрых вам хотели.
Чтоб с ними вы могли мечтать,
Чтоб с ними размышлять умели.

В центре Одессы появились Ахматова с Цветаевой на пантерах

Композицию "Серебряный век" открыли в Саду скульптур Одесского Литературного музея в День смеха.

1 апреля в этом году стало особенным – присутствующие праздновали 18-летие Сада и 40-летие Юморины. Как и в прошлый раз, организаторы сохраняли интригу о том, какой будет новая композиция до последнего. Отметим, что даже директор музея не знала, что под белой простыней.

Мероприятие вели две бессменные артистки. Они юморили по поводу подвешенного на импровизированной сцене рояля, сыпали цитаты известных поэтов и даже спрашивали об именинном стриптизе. Ведущие также объявляли и приглашали на сцену пришедших чиновников и артистов, а затем провели викторину, победила в которой самая маленькая участница.

Территорию у новой композиции огородили лентой, а белый материал, скрывавший ее от глаз, хорошенько привязали веревками, чтобы ветер не открыл ее раньше времени как в прошлом году.

Открывать скульптуру пригласили всех важных гостей и присутствующих детишек. Они окружили изваяние и под фейерверки сорвали ткань.

Как оказалось, автор проекта Леонид Липтуга представил эпоху Серебрянного века в виде двух подруг – Анны Ахматовой и Марины Цветаевой. Они изображены в древнеегипетских костюмах, сидящими на скамье и держащими ноги на пантерах. Основание скульптуры украшает анкх.

"Серебряный век – это век модерна, изысков, роскоши, великой поэзии и великой литературы. Это – век, когда был рожден авангард, новой философии. Это – совершенно новое направление в архитектуре, так что он оказал колоссальное влиение на весь дальнейший ход развития мировой культуры. Поэтому, композиция должна быть понятна абсолютно всем. Это Анна Ахматова – наша землячка, одесситка, и Марина Цветаева. Две подруги – царицы Серебряного века, которым поклонялись. Литература вообще связана с Одессой. Здесь рождались многие произведения и бывали яркие представители выбранной эпохи", - заявил Леонид Липтуга.

Встреча с российским писателем Дмитрием Даниловым.

Вчера в юношеском отделе Центральной городской библиотеки им. Т.Г.Шевченко  состоялась встреча с писателем Дмитрием Даниловым.

Дми́трий Алексе́евич Дани́лов (род. 1969) — российский писатель, журналист, участник литературных групп «Осумбез» (2002—2005) и «Киберпочвенники.

Работал редактором и журналистом в корпоративной периодике. Публиковался в журналах «Новый мир», «Союз писателей»,различных интернет-изданиях. Переводился на  английский ,  нидерландский и  итальянский языки . Автор повестей «Чёрный и зелёный» (2004; одноимённый сборник повестей и рассказов — 2010), «Дом десять» (2006), романов «Горизонтальное положение» (2010), «Описание города» (2012). В 2010 году рукопись «Горизонтального положения» номинировалась на премию «Национальный бестселлер". В 2011 году роман «Горизонтальное положение» попал в финал премии  «Большая книга» и в  шорт – лист премии «НОС».

Проза Дмитрия Данилова узнаваема по нескольким строкам. Это один из немногих современных писателей, обладающий ярко выраженным индивидуальным стилем.
Бесстрастное описание всего попадающегося на глаза. Бесконечная песнь акына (что вижу, о том пою). Каталогизация предметов, пейзажей, людей, мероприятий, разговоров,
ощущений и т. д. Увиденного и услышанного. Это действительно близко к поэзии. Мерный ритм завораживает, как чтение мантр, частые повторы погружают читателя в некоторое подобие транса. Данилов – практикующий православный, может быть ежедневное вычитывание молитвенных правил придало его текстам эту медитативность, эту спокойную отстраненность от описываемых событий? Как ученый в микроскоп наблюдает за жизнью микроорганизмов, занося в журнал увиденное, так Данилов бесстрастно ведет журнал наблюдений за собственной жизнью. Кроме того, автор увлекается фотографией и книга чем -то похожа на фотоальбом (вербальный). Вместо фотографий в нем словесные портреты прожитых дней и предпринятых действий.

 Произведения Дмитрия Данилова – одни из самых долгожданных книг, срез эпохи, портрет поколения, близкое эхо русской классики.