Спостерігати , порівнювати , думати (Миколі Сладкову - 95 років).

Сьогодні, незважаючи на все розмаїття дитячої літератури - яскравої, барвистої, глянцевої - по-справжньому гарну дитячу книгу, до того ж "екологічну" за змістом, знайти не так-то просто. Всі атласи, енциклопедії рясніють безліччю різнорідних фактів і напхані порожньою інформацією, але ніяк не породжують у душі міської дитини почуття любові до природи, зовсім не надихають його на гарні вчинки заради збереження природної краси. Як це не сумно, але у свідомість сучасного міської дитини доводиться штучно вживляти почуття любові до природи.
Один із тих, хто вчить розуміти живе і справжнє   - Микола Сладков, улюблений письменник кількох поколінь .
Сам письменник на численні запитання , чому він пише про природу, відповідав так: «Перша і головна причина, чому я пишу про Природу, це, звичайно, тому що я її дуже люблю. А люблю я її за красу, за загадки, які вона нам загадує, за мудрість її, за її нескінченну різноманітність.
Знайомство з книжками Миколи Сладкова відбулося у вихованців старшої групи СДНЗ№21 «Струмочок». 

Бібліотекар КарпановаС.О. принесла дітям такі збірки: «Хитрющий зайчишка», «В песках», «В степи», «Зеленая саванна», «Знай наших!». Прочитала оповідання «Каменка-плясунья» і «Хитрющий зайчишка».

Діти почули від бібліотекаря : від чого просипається ведмідь навесні, чи можуть мурахи з’їсти змію живцем, що птахи співають голодними. Намагались відгадати скільки живуть ведмеді та чому зозуля підкладає яєчка у чужі гніздечка. Скільки цікавого! Оповідання М. Сладкова з успіхом замінюють енциклопедії.

 Пошукайте твори М.Сладкова в книжкових магазинах, у магазинах "Букініст", в бібліотеках. Подаруйте задоволення собі і своїм дітям.

Вечер, посвященный творчеству Высоцкого, прошел в Центральной городской библиотеке им. Т.Г. Шевченко.

Вечер, посвященный Владимиру  Семёновичу Высоцкому, поэту, актеру, неповторимому исполнителю своих песен, прошёл вчера в Центральной городской библиотеке. 

Это вечер-воспоминание,  вечер-размышление с Высоцким и о Высоцком,  это дань памяти человеку, который воплотил в себе боль и совесть нашего времени, его творчество, как никогда, актуально для сегодняшней ситуации в Украине - говорил ведущий встречи Алексей Береза.

Ты сгорел, ты погиб,  ты - не умер!
Крест поставил за нас на себе.
Нервом песни твоей, болью думы
Ты остался в нашей судьбе!

Зрители окунулись, вглядываясь в кинокадры концертов Высоцкого и любительского видео, в далёкие 60-е годы, откуда берёт начало бардовская поэзия Высоцкого. Было уделено внимание  театральному  творчеству  и работе в кино Владимира Семёновича.

И, конечно же, говорили о любви, о его последних стихах, посвященных  ей – любимой,  жене,  другу - Марине Владимировне Поляковой,  Марине Влади,   знаменитой французской актрисе,  дочери русских эмигрантов.  Стихи, посвященные Марине Влади читал Владимир Бойко.

На вечере звучали песни Владимира Высоцкого в исполнении днепродзержинских бардов Александра Юршевича и Ивана Товстухи.

Днепродзержинские поэты Дмитрий Тарнопольский

и Алексей Рыжко читали свои произведения и Владимира Высоцкого.

Вечер завершился, но размышления  о поэте остались со   всеми, кто соприкоснулся с творчеством Владимира Высоцкого.Поэт Марина Цветаева обронила однажды фразу: "Поэту всегда пора и всегда рано умирать…" Примириться с ней невозможно, истолковать трудно, остаётся – принять. Принять и понять, что речь идёт о людях особого склада, являющихся в наш мир для того, чтобы озарить его светом недоступной нам тайны и внезапно исчезнуть.

Татьянин день.

Татьянин день, красивый праздник,
Мы поздравляем всех Татьян,
Пусть будет дом ваш полон счастьем,
Здоровой будет пусть семья,
А тем, кто только подрастает
Кого Татьяной нарекли,
Успехов, радости желаем,
И в будущем большой любви!
Татьянин день, красивый праздник,
Он полон радости, добра,
Пусть будут помыслы прекрасны,
И каждая душа светла!

Сегодня Международный день эскимо.

24 января отмечается «сладкий» праздник – Международный день эскимо. Дата для его учреждения была выбрана потому, что именно в этот день в 1922 году владелец магазина сладостей в городе Онава (штат Айова, США) Христиан Нельсон получил патент на эскимо. Эскимо – это сливочное мороженое на палочке, покрытое шоколадной глазурью. И хотя его история насчитывает уже несколько тысячелетий (есть мнение, что уже в Древнем Риме император Нерон позволял себе подобный холодный десерт), но Днем рождения эскимо принято считать именно 24 января. И, конечно же, эскимо – это не просто мороженое, это символ беззаботных летних дней, вкус детства, любовь к которому многие сохранили на всю жизнь. Кто и когда «изобрел» эскимо, кто придумал вставить в него палочку, откуда пошло его название… Мало кто знает, да и версий и споров, вокруг данных исторических событий существует огромное количество. По одной из самых распространенных, автором данного вида мороженого является некий кулинар-кондитер Христиан Нельсон, который и придумал покрыть шоколадной глазурью брикет сливочного мороженого. И назвал его «Eskimo Pie» (пирожок эскимоса). Это произошло в 1919 году, а еще через три года он получил патент на это своё «изобретение».

В Международный день эскимо все любители этого лакомства могут съесть его с особым смыслом, отпраздновав, таким образом, этот праздник.

Про важливість підліткової книги.

Про відносини героя книги «Не такий» з оточуючими людьми можна сказати словами Екзюпері: «Як віддаляє нас одне від одного наш внутрішній світ!» І хоча це справедливо не лише по відношенню до Дениса Потапенка, проте саме з нього можна писати портрет цілого покоління підлітків, які, хоча й зіткнулися зі схожими проблемами, однак у повній самотності пробивають собі дорогу серед однолітків. Вони відчувають схожі образи, радіють подібним перемогам, і взагалі, торують собі шляхи у цьому бурхливому житті, думаючи, що вони  нікому не потрібні і самі-самісінькі на цілому світі, бо ж більше нема нікого, хто був би настільки «не таким», як всі ці майже однакові, байдужі й черстві люди. Зазвичай у такому віці авторитетів для підлітків не існує. Принаймні, це точно не батьки і не родичі. Хіба що старший брат. Або знов-таки старший сусід, що має якісь яскраві успіхи у житті (бажано у якомусь суто чоловічому спорті). Чи кіногерой. Але точно не близькі. І так народжується ця дивна ситуація, коли дитина раптом помічає, що чи не єдиним її порадником – ненав’язливим та безпристрасним – є книга. І її автор стає найбільшим моральним авторитетом, до думки якого хочеться дослухатись, копирсаючись у своїх почуттях та душевних муках. А якщо цей автор, як Сергій Гридін, дає конкретні рецепти, як перемогти свою слабкість чи заховатися від самотності, ти починаєш йому вірити…

Стосовно іншої дитячої повісті – «Щоденник Адріана Моула» – хочу сказати, що це також дуже сильна книга про любов. Причому про любов справжню, побудовану не на пристрасті, а на щоденному зусиллі і увазі до ближнього. Про любов, котру людина приводить у цей світ, долаючи власну нехіть та слабкості, або… не долаючи їх, і скочуючись до такого гранульованого егоїзму, до якого найкраще підходить означення «анти-любов».

Навіть частини книги достатньо, щоб зрозуміти всю пронизливу самотність, ба навіть більше – «екзистенційну занедбаність» головного героя. І стає абсолютно ясно, що бідолашному Адріану нема чого сподіватися на підтримку своїх близьких. Це розуміє кожен читач, але не сам Адріан Моул. Наївна дитина, що ховається за іміджем «інтелектуала», навіть не бачить, у якому світі тотальної нелюбові він живе. Власне, це його, мабуть, і рятує від вчинків, яких так бояться батьки всього світу від своїх дітей у перехідному віці. Адріан не тікає з дому, не стрибає з даху, не починає нюхати клей. Він просто живе, але це, виявляється, «ой, як не просто».

 

Весь його дитячий досвід любові, написаний дитячою мовою у дитячому зошиті – це і є книга Сью Таунсенд, у якій вона майстерно розкрила і знов заховала головну свою думку. Думку про те, що книга породжує вчинки, а вчинки породжують книги, і з цього кругообігу людського досвіду проростає така сила кохання, яка покоління за поколінням молодих людей примушує любити, не зважаючи на зневіру, самотність і образу, а свої думки довіряючи лише білому паперу з написаним на ньому словом, від якого іноді так «серце б’ється, ожива» і в наймудрішого пророка, і в простого хлопчини у віці 13.

 

Див:http://starylev.com.ua/club/blog/zhyty-vzhe-zaraz-pro-vazhlyvist-pidlitkovoyi-knygy

Ми овіяні духом єднання.

В День соборності України у Центральній бібліотеці для дітей пройшла година державності "Ми овіяні духом єднання". Щоб відзначити цей день, до бібліотеки  прийшли учні 8а класу колегіуму № 16. В цьому році ми не проводимо гучних святкувань, ми шанобливо згадуємо тих, хто боровся за незалежність нашої держави, хто, втілюючи мрії мільйонів українців, зробив спробу об'єднати УНР та ЗУНР на початку XX століття, хто зберіг пам'ять про День злуки навіть через півстоліття і тих, хто сьогодні зі зброєю в руках захищає цілісність України. 

На екрані перед молоддю розгорталися події далекого 1919 року: оголошення Універсалу Директорії про об'єднання українських земель, молебен на Софійській площі у Києві, святкування у Калуші. Учні дізналися, що перше офіційне святкування Дня соборності відбулося тільки у січні 1939 року, що у 70-х рр. XX ст. в Україні існували підпільні національно - патріотичні організації, учасники яких отримували по пять років таборів тільки за те, що вивішували жовто-блакитні прапори, про "живі ланцюги", які з 1990 року у цей день з'єднують Україну із заходу до сходу. 

Ми говорили про те, що всі хочемо жити у справді вільній, незалежній Україні і найбільше прагнемо, щоб на нашій багатостраждальній землі встановився мир.