понеділок, 15 березня 2021 р.

Професійне вигорання:чи можливе воно у бібліотекарів?

Якщо ми не знаходимо спокою у собі, безнадійно його шукати будь-де». (Ларошфуко)

Коли я приходжу з роботи, мене запитують «Ти що, в шахті була?». Аргумент такий собі. Але мої рідні вважають, що я не маю права втомлюватися і злитися, бо що ж у тій бібліотечній роботі важкого? 


Специфіка роботи бібліотекарів є «м’якою пасткою» для  працівників. Тиха, спокійна обстановка бібліотеки, гідна, почесна робоча місія не попереджає про можливу небезпеку. 
Я запитала  у бібліотекарів публичних бібліотек м.Кам'янське про плюси та мінуси нашої професії

+

-

Режим роботи

Робота з людьми

Затишна та комфортна обстановка на робочому місці

Неадекватна, несправедлива заробітна платня

Оплачувана відпустка в зручний час, оплачуваний лікарняний

Відсутність задоволення від виконаної роботи, немає віддачі, все як у прірву...
Улюблена справа

Бюрократизм в роботі

Підвищення кваліфікації онлайн, офлайн. 

Невпевненість у завтрашньому дні

Облаштоване місце роботи, безкоштовний інтернет

Відсутність ділового професійного діалогу

Необмежена творчість

Слабка матеріальна база, бібліотекар - головний спонсор усіх бібліотечних заходів

Щодня бачу результат зробленого

Слабка підтримка з боку влади

Можливість спілкування

Відсутність кар’єрного росту

Доброзичливе ставлення колег і спільний пошук рішень об'єднує.

Режим роботи

Робота в приміщенні
Регулярна заробітна плата 

Суто жіночий колектив

Колектив однодумців


Робота з книгами, можливість знайомства з новою літературою

Відсутність навичок акторської майстерності

Задоволення від проведення масового заходу, коли бачиш як сміються і радіють діти,  ідуть на контакт підлітки.

Відсутність опалення, освітлення, кондиціювання повітря, пристосованих приміщень не лише для читачів, а й для бібліотекарів.

Цікаво дізнаватись про щось нове й ділитись з іншими
Відсутність медичної страховки


Мікростреси, які отримують бібліотекарі при обслуговуванні користувачів на фоні однотипності й однорідності щоденних функцій, непомітні як для самих працівників так і для керівників, що унеможливлює своєчасну профілактичну підтримку.

"Несподіванкою для всіх, у 2012 році, стали висновки дослідження британських психологів, які проводили спостереження за трьомастами людей різних професій. Серед них були пожежники, поліціянти, машиністи потягів, вчителі та бібліотекарі. 

Рівень стресу визначався за кількома категоріями:
  1. кількість суб’єктивно-оцінюваних понаднормових годин
  2. службова завантаженість
  3. сума заробітної плати
  4. рівень задоволення працею
  5. кількість невиходів співробітника на роботу
  6. як часто стаються стреси та їх кількість 
На початку дослідження передбачалося, що у цьому спектрі спеціальностей, бібліотекарі будуть десь в кінці списку ризику, але результати були протилежні, було доведено достатньо велику стресогенність професії. Це факт і біда нашого часу. 

Перелік чинників, які негативно впливають на робочу атмосферу, назвали самі бібліотекарі:
  • одноманітність і постійне перебування серед незмінних стелажів
  • неможливість найповнішого розкриття професійного потенціалу
  • повна відсутність прогнозування кар’єрного росту і контролю над ним
  • закомплексованість, відчуття себе як тягаря для держави
  • байдужість суспільства до розуміння глибини і важливості професії.
Як результат, є поступова втрата інтересу до роботи, емоційна загрубілість, занижена самооцінка і почуття власної значущості, втрата ініціативності та багато інших симптомів, які можна охарактеризувати як «опущені руки» і небажання працювати.

Головне, що все це не знаходить кваліфікованого пояснення ні у працівника, ні у керівника.

Керівництво розцінює це як лінощі, неспроможність продуктивно працювати, а насправді проблема - у професійному «вигоранні» бібліотекаря під тиском об’єктивних обставин.

Необхідність заохочення і намагання втримати користувачів, вказівки керівництва на недостатнє завантаження читальних залів, розширення діапазону послуг, проведення соціокультурних заходів, необхідність організації роботи на належному рівні у досить складних економічних і соціальних умовах – все це робить працю бібліотекаря надзвичайно різноманітною, напруженою та небезпечною.

Одночасно, характер поступового нагромадження симптомів емоційного вигорання може створити відчуття безвиході, непоправності і як результат - негативне відношення до роботи, колег і свого життя. 

Зовні це буде виявом «подорослішання», «зняття рожевих окулярів», «отримання життєвого досвіду», а насправді робота буде сприйматися як рутина. Не маючи можливості щось змінити, людина пристосовується до наявних умов, але уже на більш низькому рівні". (В.І.Ківінська, заступниця директорки наукової бібліотеки ЧНПУ ім. Т.Г.Шевченка, м.Чернігів)

Існують три основні ознаки синдрому професійного вигорання:

1. Відчуття втоми після закінчення трудового дня;
    нервозність, дратівливість, неспокій;
    втрата емоційної яскравості;
    головний біль, безсоння.

2. Зниження продуктивності

3. Цинічне, негативне ставлення до співробітників, сарказм у спілкуванні з колегами, а також принизливі реплики.

Є швидка методика, яка показує, наскільки ви зараз сповнені енергією чи, навпаки, потребуєте «живлення». Численні дослідження свідчать, що тест, попри видиму простоту, з результатами не підводить.

Візьміть аркуш паперу й намалюйте на ньому годинник — який тільки забажаєте.

Згідно з цим, ми розрахуємо ступінь втоми.

Якщо ваша годинна стрілка опинилася нижче горизонтальної лінії (між дев’яткою та трійкою на годиннику) — внутрішнього ресурсу вам бракує, ви втомлені. Що нижче стрілка, то втомленішими ви почуваєтеся. Стрілка показує шосту? Ви вкрай виснажені.

Тепер подивіться, які ще елементи є на годиннику. Кнопка від будильника? Ви не тільки перевтомлені, а й відчуваєте внутрішню тривожність, адже боїтеся не встигнути все або й не встигаєте, і це вас турбує. Це наче знак «стоп» — зупиніться і зверніть увагу на себе, а не тільки на те, що відбувається довкола.

Що робимо?

Кажіть собі: вигорати —кепсько, вигорати відмовляємось.

Фільтруємо роботу й не роботу. Після роботи всі проблеми залишаємо за робочим столом.

Удома — книги, прогулянки на свіжому повітрі, секс, їжа, хобі, фізична активність, подруги, квіти, котики, собаки…

Досить критики до себе. Ми не роботи й ідеального світу/людини/роботи/життя не існує.

Таймінг завдань: трохи працюєш — трохи відпочиваєш.

Робимо день збалансованим і максимально різноманітним. Наприклад, пів години готуєте/редагуєте текст і 15 хвилин читаєте корисні статті для саморозвитку. Годину пишете огляд, пів години думаєте над проєктом/заходом. Не забувайте робити перерви на чаювання-харчування. З цим, думаю, у вас все гаразд?

Розмови (не пам’ятаю, в когось поцупила, перепрошую, але краще й не скажеш. Дякую, колего). Це, здається, найскладніше. У колективі треба вміти казати відверто. Без образ і нюнь. Запоров дедлайн, афіша невчасно зроблена, погано вичитаний текст, не прийшли люди на захід, критичні дні почалися, бомбить, що хтось поцупив ручку з робочого столу — про все треба говорити. Так легше всім. А найперше — самому собі. Придушений гнів — деструктивна річ.

Висновки:
Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання.

На жаль, у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, що приносить радість. А робота без радості – пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме!

Розумію, що статті недостатньо. Почекайте, скоро запросимо на тренінг, де вчитимемось як протидіяти синдрому професійного вигорання. 

4 коментарі: