Джордж Орвелл «У злиднях Парижа і Лондона»
Якщо ви не прихильник антиутопій, пропонуємо автобіографічний реалізм без прикрас. Орвелл описує свої поневіряння Парижем і Лондоном, голод, тяжку, майже цілодобову працю, хаос «за лаштунками» розкішних готелів і ресторанів, притулки для безхатченків. Він пояснює: «добропорядні громадяни» просто не бажають помічати цей інший, «брудний і огидний» всесвіт, що завжди поруч, адже бояться одного дня стати його частиною. Та Орвелл не наляканий. Навіть у скрутних обставинах він знаходить місце для розвитку думки, дослідження себе і навколишнього світу. Отже, не антиутопією єдиною!
Курт Воннеґут «Колиска для кішки»
«Колиска для кішки» — це антиутопія без очевидних ознак антиутопії. Дуже спокійна книжка про атомні бомби. Читати «Колиску» напрочуд легко, але це аж ніяк не підриває фундаментальності думки автора, ба навіть підкреслює її. У The New York Times романи Воннеґута порівняли з електричним зарядом, від якого волосся стає дибки. Та запевняємо, така шокова терапія надзвичайно приємна.
Джеймс Джойс «Портрет митця замолоду»
Джойс подбав про чудову коротку альтернативу величному і філософському «Уліссові» — грайливий та експериментальний автобіографічний роман «Портрет митця замолоду». Це яскрава оповідь про емоційне та інтелектуальне дорослішання, пошуки ідентичності за допомогою мистецтва. І хоч героєм твору є сам письменник, це фактично універсальний роман про будь-якого митця, що має відшукати себе, свій голос, стиль і бачення. Це історія формування особистості, здатна допомогти молодим (та й не обов’язково) читачам повірити у власні сили, розгледіти в собі потенціал і, можливо, навіть зрозуміти, чому «Улісс» такий, який є. Ключ до Джойса — в його «Портреті».
Джон Р. Р. Толкін «Гобіт або Туди і Звідти»
Для толкініста-початківця не обов’язково зазубрювати «Сильмариліон», постійно пам’ятати, що Торін — син Траїна, а Турін — син Гуріна, вивчати всі імена Саурона тощо. Трилогія «Володар перснів» теж масивна й дещо громіздка. Тому радимо почати з «Гобіта», що займає трохи більше трьохсот сторінок. Це небагато у порівнянні з кількістю та довжиною однойменних кінофільмів. Серед сутичок із гоблінами, драконом і гігантськими павуками є місце для справжньої дружби, смачної їжі, пісень і веселощів. Якщо уявити, що дракон — це бос, а гобліни — люди в транспорті в годину-пік (дружбу, їжу і пісні залишимо як є), отримаємо таку собі гіперболізовану версію життя. Маленькі люди (ні, ми не дискримінуємо гобітів за зростом) здатні творити велику історію, і Більбо Торбин це доводить.
