Останній день літа

Екзекуція листя не витримала нескінченності. Жовтому розжиленому листочку стало аж занадто зле. Він не втримався на гілочці життя – впав у найближчу канаву, і був підхоплений потоком брудної води, у якій, окрім того самого листочка, спливали залишки літа – останні відблиски сонця у краплях, останні сльози маленької дівчинки, у якої в калюжу випала остання цукерка, залишки тої самої цукерки та паличка від неї - пластмасова, біла. Брудний струмочок, артеріальною жилкою витягував із міста останні літні соки, останні щасливі емоції, збирав по всіх усюдах тривогу та біль, смуток та радість, відчай і жаль. Із кожним провулком струмочок ставав усе більшим, набував об'єму. І вже на самому виході з містечка, він ставав схожим на маленьку річечку, і тепер, коли цій річці відкривались простори передмістя, вона мала змогу розгорнутись, захоплювати всі камінці, які траплялись їй на шляху, затоплювати трави, зривати квіти і нести їх течією вниз. І, здавалось, що ті квіти були зовсім не проти такої дивної пригоди, натомість вони хотіли швидше зірватись зі своїх цупких стомлених стовбурів, кинутись у воду, обійняти піщинку, прихистити маленького жучка, який зовсім випадково десь стрибав поряд, і підморгнути сонцю. Врешті-решт, річка стомлювалась, вона поволі зупинялась, вже не мала сенсу стрімголов летіти вниз, вона була перенасичена, і цього було аж занадто достатньо, аби віднайти баланс і точку опору. Тепер річка стала озером, вона відбула свою еволюцію, відкрила для себе останню точку дотику із землею, немов притиснула свій полюс магніту.Разом із бурхливим потоком, а потім і річкою, пройшов еволюцію листочок – останній і водночас найперший. Він врівноважено тримався на поверхні, розіп'ятий, розтерзаний, але мирний, спокійний. Він витримав екзекуцію води, витримав муки побиття камінцями, торохкотіння піском, муки любові із ніжною квіткою та чуйну дружбу жучка. Він віддався сонцю, подякував його за тепло, цілував небо та хмаринки і дарував останню посмішку літу.

Марина Безугла