четвер, 26 листопада 2020 р.

Картинна галерея ім. Євгенія Лебедєва

Не кожна бібліотека може похвалитися тим, що має власну картинну галерею. У  бібліотеці на Шевченка м.Камянське  вона з’явилася ще у 2014 році, коли низка картин Євгенія Івановича Лебедєва була передана  в дар бібліотеці дружиною художника – Лебедєвою Валентиною Іванівною.


Народився Євгеній Іванович 1930 року у місті Єнакієво в сім’ї службовця. Потім його родина - батько, мати та два брати переїхали на постійне проживання до м. Дніпродзержинська (зараз Кам’янське). Тут Євгеній почав ходити до школи. Як і всі діти любив малювати кольоровими олівцями, а років з п’яти потягнувся до пензля. 


Євген продовжив навчання спочатку в чоловічій школі № 1, а потім у школі № 6.
Навчався добре, займався спортом – гімнастикою та акробатикою. Вступив до художньої студії при Палаці культури металургів, де навчався п’ять років. Став писати маслом, аквареллю, темперою, гуашшю. Навчився карбуванню по металу, різьбленню по дереву.

Коли йому було 11 років почалася війна. Старші брати пішли на фронт, а він з батьками був змушений виїхати з міста на потягу спочатку до Ново-Йорску, а потім до Нижнього Тагілу, де у дуже тяжких умовах жили до визволення Дніпродзержинська. Навесні 1944 вони повернулися до рідного міста. 

У 1948 р. Євгеній  зустрів колишню однокласницю – Валентину Клинацюк, з якою вони розписалися через рік. 


Раннє одруження не подобалося батькам, вони вважали цей шлюб неміцним, але Євгеній та Валентина прожили разом півстоліття. 


Закінчивши металургійний інститут ім. Арсенічева, Є. Лебедєв пішов працювати інженером-конструктором на БЗКВОіТ (Баглійський завод котельно-допоміжнього устаткування і трубопроводів). За 22 роки праці на заводі він зробив великий внесок у модернізацію підприємства, впровадив у виробництво десятки раціоналізаторських пропозицій.

Якщо за професією Евгеній Іванович був інженером-конструктором, то за захопленням – художником. До своїх робіт ставився дуже критично, що спонукало його весь час вчитися, удосконалюватися.

Є.І. Лебедєву було запропоновано створити музей історії індустріального Дніпродзержинська у великій залі заводоуправління БЗКВОіТ, де б на кожній стіні відображалась окрема епоха в житті нашої країни та міста: довоєнний Дніпродзержинськ, захист Вітчизни, післявоєнне оновлення життя, сучасні досягнення.

Ці великі чотири картини складали справжню панораму, об’єднану єдиною художньою думкою. На жаль, в період перебудови, коли Євген Іванович був вже на пенсії, завод збанкрутував і був проданий. Новим господарям музей став не потрібен, і цей унікальний історико-художній витвір був знищений. Не залишилось навіть фотознімків.

Він написав понад 600 картин. Захоплюють своєю красою пейзажі та натюрморти.









В його творчому доробку є також портрети та декілька автопортретів.
Лебедєв створював не тільки авторські полотна, але й копіював картини відомих майстрів: І.Айвазовського Дев’ятий вал», П.Федотова «Сватання майора», К.Флавицького «Княжна Тараканова», Леонардо да Вінчі «Мадонна Літта» тощо.




Цікавим є те, що художник малював не на спеціальному полотні, бо тоді вони були дорогими, а на зворотному боці робочих таблиць. Рамки для своїх витворів він робив самостійно.

Євгеній Іванович захоплювався також карбуванням, створював чудові малюнки на металі.



Євгеній Лебедєв важко хворів. Він переніс декілька інфарктів. Особливо похитнулося його здоров’я після загибелі сина. У 1988 році після четвертого інфаркту перестало битися серце Є.І. Лебедєва. Але він залишив після себе великий спадок – прекрасні картини та мініатюри, які розійшлися містом, країною, світом.

Дружина Валентина говорить впевнено: «Твои картины приносят людям радость. Все они попали в добрые руки, которые надолго сохранят им жизнь и светлую память о тебе».

30 картин  передала  бібліотеці родина  Лебедєвих. Зроблено це було за  бажанням дружини, жінка не хотіла що б картини розтягнули або просто забули на горищі.

Подружня пара Лебедєвих вже покинула цей світ, як пам'ять про талант художника залишилися його картини, надають змогу відпочити від буденності, насолоджуючись красою живопису. А це значить, що життя цієї людини не було марним. 






Людмила Ревко, завідувачка відділу бібліографічної та електронної інформації


Немає коментарів:

Дописати коментар