субота, 20 червня 2020 р.

П’ять книг про ремесло лікаря

Література і медицина – споріднені дисципліни. Обидві – про травми, і про близькість смерті. І мета в обох (у всякому разі, в їх початкових станах) зменшити кількість болю. Герої книг отримують поранення, хворіють, народжують дітей і роблять аборти, впадають в кому і в безумство, втрачають кінцівки й пам’ять. Будь-яка травма / хвороба – це завжди об’єкт пильної уваги не тільки лікаря, але й письменника.



Тому, напевно, особливе місце на книжковій полиці історії займають романи, в яких йдеться про медицину. І справа тут навіть не в романтичних конотаціях білого халата і червоного хреста. Це інше. Будь-яка історія про стосунки лікаря і пацієнта завжди прагне стати притчею: «Нас троє, я ти й хвороба, на чию сторону станеш – той і переможе» (це Авіценна сказав).

1. Абрахам Вергезе «Розсічення Стоуна» (Cutting for Stone»)


Абрахам Вергезе – доктор медицини, професор Стенфордського Університету, один з кращих у світі фізіотерапевтів. Його роман «Розсічення Стоуна» – справжній сплав медицини та літератури. Історія про сіамських близнюків, розділених відразу після народження. Сімейна сага про династію хірургів в країні третього світу. 

Лікування людей – процес виснажливий, нервовий і місцями шалено нудний. Всім хочеться рятувати життя, але…

Вергезе наче впускає нас в операційну – дивись, читач, ось артеріовенозні фістули, ось пролапс мітрального клапана, фіброма печінки, заворот кишок і гемороїдальні вузли, і ось з цим я маю справу кожен день. Це в телевізорі життя лікаря схоже на гостросюжетний детективний серіал – влучні діагнози, осяяння за секунду до смерті пацієнта і крики «ми його втрачаємо! Де дефібрилятор?» Насправді головне в роботі лікаря (як і в роботі письменника) – полюбити свою рутину.

2. Максим Осипов, «Гріх скаржитись»


Максим Осипов – лікар-кардіолог, засновник і президент благодійного фонду «Товариство допомоги Тарусській лікарні».
«Гріх скаржитися» – історія чисто російського абсурду: якщо доктор Ріє в «Чумі» Альбера Камю бореться з нісенітницею життя, то доктор Осипов у своїй книзі – з невіглаством пацієнтів.
Чи це не справжнє донкіхотство?


3. Олівер Сакс, «Музикофілія: казки про музику і мозок»


Чи здатні люди чути музику сфер? Або все це – лише несправності в скроневих частках мозку?
Як відрізнити слухову галюцинацію від музичного натхнення?
Чим геніальність Чайковського відрізняється від геніальності Вагнера?
Що таке ідеальний слух? Чи існує він в природі? І якщо так, то що це – дар чи патологія?
«Музикофілія: казки про музику і мозок» – одна з останніх книг Олівера Сакса, автора улюбленої «Людини, яка прийняла дружину за капелюх».
Сакс вибирає дуже цікавий ракурс: його мета – змусити читача відчути те, що відчувають пацієнти. А пацієнти тут – як на підбір: одні чують «божественний хор», в інших, навпаки, починається припадок, якщо зробити радіо голосніше; треті зовсім позбавлені здатності розрізняти мелодії – вони «звукові дальтоніки»; а четверті вміють музику не тільки чути, але й бачити.



Генрі Марш – один з найвідоміших у світі нейрохірургів. Його книга «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» – не зовсім автобіографія, швидше – збірка окремих історій-замальовок з лікарської практики. І, як не дивно, найбільш цікаве в книзі – зовсім не опис операцій, ракових пухлин і розкритих черепів (хоча і цього вистачає).

«Насправді операції – найлегша частина. Найскладніше в нашій роботі – приймати рішення».

Головне, що повинен виховати в собі хірург, пише Марш, це відстороненість, здатність «розлюднити» пацієнта, вміння забути про те, що у людини на операційному столі є душа. Тому що в іншому випадку все, що відбувається – розпилювання черепа, лімфа і кістковий пил на волоссі – здатне звести з розуму кого завгодно.

5. Джон Ірвінг, «Правила дома сидра»


Спочатку це виглядає , як роман про дорослішання, навіяний Діккенсом.
Але – на глибшому рівні – це маніфест, роздуми про аборти, або, точніше, про право людини розпоряджатися життям: своїм й – інших людей.

Дія розгортається в 40-і роки, в дитячому притулку Сент-Клауд, де живуть діти, від яких відмовилися батьки, та, серед них, головний герой, Гомер Бур, «вічний сирота». Сент-Клауд відрізняється від інших притулків – тутешній завідувач, доктор Кедр, кожен день порушує закон: він робить аборти. Безкоштовно.

Протягом усього роману автор і його герої намагаються відповісти на питання: чи є аборт гуманним?
Що гірше: вбити ненароджений плід або дати життя новій сироті?


Немає коментарів:

Дописати коментар