Днями в бібліотечному кінотеатрі бібліотеки на Шевченка переглядали та обговорювали фільм 1995 року «Долорес Клейборн» за однойменним твором Стівена Кінга.
Це перша спроба познайомити нашу глядацьку аудиторію з творчістю Кінга. Хвилювалися, як приймуть психологічний трилер жінки, бо більшість учасниць нашого кіноклубу, самі жінки. Дарма хвилювалися. Фільм про рівність прав, про силу матері, жертовність про життя без очікування вдячності, отримав схвальні відгуки.
Долорес Клейборн вже за шістдесят, довгі роки вона працює в розкішному будинку мільйонерки Віри Донован. Коли жінка гине при загадкових обставинах, детектив Джон МакКей підозрює в смерті багатої пані Долорес. Він також не вірить у випадкову загибель чоловіка героїні, п'яниці та тирана, і, буквально «копає» під літню жінку. Детектива бентежить той факт, що всю спадщину Донован записано на користь Долорес.
«Найстрашніше у цій історії те, наскільки вона звичайна. Наскільки часто те, про що у ній йдеться, трапляється насправді. (...) Той Кінг, де майже нічого надприродного — і від цього тільки страшніше. Історія про кохання, якого не було, і про найсильнішу форму любові, яка з цього народилася. Про ставлення до жінок у середині XX сторіччя, коли суспільство було ще досить консервативним, і багато на що ладне було закрити очі. Про тяжкі й болісні наслідки жорстокості, виправданої й не дуже. (...) Про родину. Найперше про родину, всі ті щастя і біль, які сповнюють сімейне життя, і мінливість сімейних стосунків». (з відгуку авторки інстаграм-сторінки sashas_reads)
Немає коментарів:
Дописати коментар