А ви знали,

 що в магазинах міськхарчоторгу Кам’янського існувала посада продавця правої руки.

«Продавець правої руки» — це, як правило, не офіційна штатна назва, а побутове визначення працівника, який:

- стояв праворуч від основного продавця за прилавком;

- відпускав товар після зважування;

- приймав або перевіряв гроші;

- допомагав у фасуванні, пакуванні;

іноді виконував функції підсобного продавця чи стажера.

У таких магазинах, особливо гастрономах, процес продажу був складніший, ніж сьогодні: товар зберігався за прилавком; майже все зважувалося вручну; черги були довгими; часто була окрема каса.

Така практика була характерною приблизно з 1930-х років і до початку 1990-х. років

Анонс

 

А ви знали,

що уродженець Кам’янського  Віталій Петрович Боюн розробив оригінальну систему електронного голосування з візуалізацією самого процесу, аудіосупроводом та паперовим підтвердженням результатів волевиявлення.

Боюн Віталій Петрович народився 8 серпня 1941 року в м. Кам’янське, академік НАН України (Інформатика), професор, доктор технічних наук, в 1961 р. брав участь у перших в Європі дослідах, з дистанційного управління з Києва, повалкою бесемерівського конвертора у Кам’янському на базі першої напівпровідникової управляючої ЕОМ „Днепр-1”.

Cпільно з НМЦ ультразвукової медичної діагностики «Істина» створено цифровий оптичний капіляроскоп. На базі капіляроскопу та допплерографа було створено гемодинамічну лабораторію для діагностики та контролю всієї серцево-судинної системи людини. Це вже напрям біомедичної інженерії, який поєднує оптику, електроніку та цифрову обробку.

Під його керівництвом були створені перші в Україні інтелектуальні відеокамери з програмованими параметрами зчитування інформації і попередньою обробкою зображень та ряд відеосистем різного призначення. Фактично це  ранні системи машинного зору (machine vision), що стали основою сучасних систем відеоаналітики.

#експонати_музейної_кімнати

„Historya Literatury Powszechnej” (укр. Історія світової літератури)

Автор: Julian Adolf Święcicki (Юліан Адольф Свєнціцький)

Том III, частина I

Розділ: „Literatura żydowska” (Єврейська література)

Місце видання: Варшава

Рік видання: 1902

„Biblioteka Dzieł Wyborowych” — популярна польська книжкова серія, яка виходила щотижня у вигляді окремих томів за передплатою.

Історично це видання виходило в період, коли Варшава перебувала у складі Російської імперії (Царство Польське), що пояснює вказані ціни в рублях і копійках.

Особливу цінність цей примірник має завдяки тому, що походить із особистої бібліотеки кам’янчанина Генріха Олександровича Кушковського (1901–1998).

Генріх Олександрович Кушковський — спортсмен, тренер, скрипаль, художник, винахідник і конструктор, колекціонер, кулінар, наставник і книголюб. Його трудовий стаж становив 79 років (1916–1995), і весь цей час був пов’язаний із Дніпровським металургійним заводом.

Наявність особистого підпису власника робить примірник не лише бібліографічною рідкістю, а й важливим меморіальним артефактом.

Завдяки Олександрові Слонєвському музейна кімната поповнилася ще одним раритетом, який поєднує європейську літературну історію, польське книговидання початку ХХ століття та локальну історію Кам’янського.

Експонати музейної кімнати

Набір із 18 фотографій/листівок 9,5 Х 7,5 см із видами замку “FREDERIKSBORG SLOT” та позначенням “18 billeder” (данською — «18 зображень»).
Найімовірніший період виготовлення: 1938–1944.

Набір повний (усі 18 листівок на місці) і в доброму стані:

• це вже не просто туристичний сувенір,

• а воєнний поліграфічний артефакт

Що ми бачимо на обкладинці:

Чорно-білий лінійний малюнок (не фотографія) — типовий для туристичних серій.

Мінімалістичний дизайн із вертикальною смугою праворуч — характерний для скандинавської поліграфії 1940–1960-х років (данська мова, стара орфографія без сучасних графічних елементів).

(Frederiksborg Slot — це замок Фредеріксборг у Данії, розташований у місті Гіллерьод (Hillerød). Він був збудований на початку XVII століття за наказом короля Крістіана IV і є одним із найвідоміших ренесансних замків Північної Європи. Сьогодні в замку працює Музей національної історії Данії)

Олександр Слонєвський отримав цей набір листівок від кам'янчанина Бориса Павловича Мельниченка, який привіз його в 1945 році з Австрії після закінчення Другої світової війни.

Дякуємо Олександрові Юлійовичу за цінний подарунок.

А ви знали,

що автором, розробником та патентовласником препарату Хлорофіліпт є українська вчена-фармаколог, уродженка Кам’янського Валентина Надтока (27.06 1921 м. Кам’янське - 26.01.2009 м. Харків).

Протимікробний та імуномоделюючий препарат Хлорофіліпт широко застосовується досі.
Валентина Луківна Надтока — українська вчена-фармаколог, доктор медичних наук, професор, академік Національної академії проблем людини.
Вона є авторкою та розробницею препарату Хлорофіліпт — протимікробного засобу рослинного походження на основі екстракту листя евкаліпта (хлорофілів A і B). Препарат має:
• антибактеріальну дію (особливо проти стафілококів),
• протизапальний ефект,
• імуномодулюючі властивості.
Хлорофіліпт і сьогодні широко використовується в Україні та інших країнах — у вигляді спиртового й олійного розчинів, спрею, таблеток для розсмоктування — при лікуванні:
• ЛОР-захворювань,
• стоматологічних проблем,
• інфікованих ран,
• гінекологічних захворювань
#визналищо

А ви знали,

що єдиним на Дніпропетровщині володарем Польського Ордену Усмішки, є дитячий письменник із Кам’янського Олег Майборода.

Свій титул, він отримав у 2022 році. Особливість нагородження — жартівливе, але символічне випробування: кандидат має випити склянку лимонного соку й усміхнутися. Це символ стійкості, оптимізму та вміння дарувати радість навіть у «кислуватих» обставинах.

Орден усмішки — єдина така нагорода у світі, починаючи з 1968 року її отримують письменники, музиканти, співаки, актори, спортсмени, вчителі, і навіть радіо - чи телепрограми. Це міжнародна нагорода, і кожен може стати її лауреатом або лауреаткою, але з однієї умови — якщо так вирішать діти.

#визналищо

Експонати музейної кімнати

Вінтажна порцелянова (або композитна) лялька у вікторіанському стилі.
Одяг — стилізація під кінець XIX ст.: квіткова сукня, мереживо, декоративний комірець.
Волосся — з синтетичного волокна, густі локони.
Попри «вінтажний» вигляд, такі ляльки часто вироблялися масово у 1980–1990-х роках як колекційні декоративні вироби. Багато з них не мають клейма або мають паперову етикетку, яка з часом губиться.

Дякуємо колекціонерці Тетяни Мінченко за подарунок

Експонати музейної кімнати

Сервіз «Рибки». Можливо бачили такий у бабусі? Набір складався з великого графина (короп) та шести менших чарок. Найпопулярніші кольори — біло-синій та біло-червоний. Офіційна назва: «Сімейство коропів». Колекціонери нараховують 28 варіантів його розмальовки.

Автором радянської версії вважають Абесаломом Берамідзе, який представив сервіз у 1950 році в Ризі. Ідея графина у формі риби як посудини для відстоювання вина належала саме йому, але виявилось, що ці «Рибки» насправді пішли з Британії, де їх виготовляли ще у XIX столітті.

Ескізи чарок — рибок доопрацювала художниця Ольга Селезньова, а моделіст Григорій Травніков створив форми та додав до комплекту тацю-«озеро».

1960 року почалося виробництво сервізу "Рибки" на заводах у Ризі й Тбілісі, потім на Полонському порцеляновому заводі у Хмельницькій області та на Городницькому порцеляновому заводі Житомирської області. У 1962 році український художник Микола Бобик, який працював на Полонському заводі художньої кераміки, скопіював ризький оригінал, вніс до нього деякі зміни, перетворив винний набір на лікерний та запустив його в масове виробництво. Цей набір суттєво відрізнявся від ризького розмірами (він більший), кольором та розписом, а також втратив тацю.

Відтепер ці "Рибки" житиме у нашій музейній кімнаті!

Анонс

Щастя — це не наївність.
Це внутрішня позиція.
Це рішення не жити в попелі.

Ми можемо вийти з цієї війни не з порожнечею,
а з тишею.
Не з життям, що спопеліло,
а з розумінням — як його відбудувати.

І кожна казка — це маленьке зерно.
Яке може прорости тоді, коли настане ваш час.

#EVZgefördert #єМістечко #Бібліотека_на_Шевченка

А ви знали,

що кам’янчанки на початку ХХ століття задля збереження молодості й краси користувалися косметикою «Пудра юності»?

Вона надавала обличчю ніжності та оксамитовості, підкреслювала природну вроду, не пересушувала шкіру, легко й рівномірно лягала на обличчя та залишалася абсолютно непомітною при денному освітленні.

На межі ХІХ–ХХ століть до складу пудри зазвичай входили рисове або пшеничне борошно, тальк, крохмаль, цинкові сполуки (для легкого підсушування), іноді — ароматичні добавки. У дорожчих варіантах використовували натуральні есенції або перламутрові частинки, що створювали модний тоді «оксамитовий» ефект.

Постачальником «Пудри юності» був А. Ралле. Ймовірно, йдеться про відому парфумерно-косметичну компанію A. Ralle & Co., засновану 1843 року в Москві французом Альфонсом Ралле. Продукція Ралле славилася високою якістю та розкішним асортиментом, до якого входили парфуми та квіткові води.

А ви знали, що кам’янчанки на початку ХХ століття задля збереження молодості й краси користувалися косметикою «Пудра юності»?

Вона надавала обличчю ніжності та оксамитовості, підкреслювала природну вроду, не пересушувала шкіру, легко й рівномірно лягала на обличчя та залишалася абсолютно непомітною при денному освітленні.

На межі ХІХ–ХХ століть до складу пудри зазвичай входили рисове або пшеничне борошно, тальк, крохмаль, цинкові сполуки (для легкого підсушування), іноді — ароматичні добавки. У дорожчих варіантах використовували натуральні есенції або перламутрові частинки, що створювали модний тоді «оксамитовий» ефект.

Постачальником «Пудри юності» був А. Ралле. Ймовірно, йдеться про відому парфумерно-косметичну компанію A. Ralle & Co., засновану 1843 року в Москві французом Альфонсом Ралле. Продукція Ралле славилася високою якістю та розкішним асортиментом, до якого входили парфуми та квіткові води.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

Фото "Типажі Кам'янського" з архіву О. Слонєвського

#визналищо

Анонс тижня

 

А ви знали,

що перший безплатний Інтернет-центр у нашому місті відкрився 24 роки тому — і досі залишається безплатним?

25 січня 2002 року в центральній
міській бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка запрацював Інтернет-центр, створений завдяки перемозі  у міжнародному  конкурсі проектів «Інтернет в публічних бібліотеках», оголошеному Посольством США.

Тоді це були лише 5 сучасних на той час комп’ютерів, принтер, сканер і дуже слабенький — але безплатний — інтернет.

Саме з цього почалося знайомство тисяч користувачів із цифровим світом — у стінах бібліотеки 

#визналищо

Експонати музейної кімнати

Ламповий радіоприймач «Рігонда» (лат. Rigonda), марка стаціонарних лампових радіол першого класу, що виготовлялися на радіозаводі ім. А. С. Попова у Ризі у 1963—1977 роках.

Назва "Rigonda" взято з роману Віліса Лациса "Втрачена батьківщина". У романі є вигаданий острів Рігонда — прозорий натяк на Ригу. 

«Втрачена батьківщина»(1940) (латис. Zudusī dzimtene) — пригодницький роман  латиського  письменника Віліса Лаціса, написаний у традиціях Джека Лондона. Книга розповідає про юнака-тубільця Ако, полоненого під час нападу на острів. Вналідок обставин він опиняється на яхті багатих ледацюг, що подорожують. Усі його думки - про те, як допомогти своєму маленькому, але відважному народу звільнитися від білих колонізаторів. Переклад з латиської С. Скляренка.

#експонати_музейної_кімнати

Історія одного кохання

Мстислав Заборовський увів Шурочку Простакову з-під вінця. Його почуття були настільки сильними, що, доводячи свою любов і неможливість жити без жінки з усмішкою Джоконди, він на її очах випив склянку етилового спирту.

Переїхавши до Кам’янського, родина Заборовських потоваришувала з художником і архітектором Олексою Соколом. Зачарований зовнішністю Олександри, її внутрішнім світом і тією загадковою усмішкою, що нагадувала «Мону Лізу» Леонардо да Вінчі, митець вирішив написати її портрет. На жаль, ця робота не зберіглася.

На зображенні — овальний портрет жінки в темному капелюшку та світлій блузі зі шнурівкою. Вона ледь усміхається — м’яко й стримано, і ця усмішка справді має «джокондову» загадковість. Унизу — підпис: «Улыбка Джоконды» (фото з архіву Л. Заборовської, м. Дніпро)

Детальніше тут: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська. Дніпро.- 2020

#визналищо

А ви знали, що ...

в селищі Романкове в 1904 році була відкрита перша й єдина в Катеринославській єпархії вчительська жіноча школа?

До неї приймали дівчат віком від 13 до 17 років православного віросповідання, які закінчили початковий курс навчального закладу або здобули домашню освіту.

Навчання було платним і тривало три роки — саме тут готували майбутніх вчительок, які мали нести освіту в громади краю.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

Вони виходять проти полум’я

Тим, хто попри ожеледицю дістався бібліотеки на Шевченка, справді пощастило. Тут відбулася чергова лекція Микити Неманова, присвячена історії японської культури епохи Едо — а саме одному з найколоритніших міських явищ Японії: пожежникам Едо та їхній боротьбі з вогнем.

Уявіть собі Едо. Дерев’яне місто. Тісні вулиці. Вітер із затоки.

І раптом — дзвін тривоги. Вогонь. Знову.

Це хікесі — пожежники епохи Едо. Не в блискучих обладунках і не з технікою, а з голими руками, сокирами й шаленою відвагою. Вогонь у місті був щоденним ворогом — майже живою істотою: швидкою, ненаситною, смертельною. І хікесі йшли йому назустріч.

Вони майже не «гасили» пожежі в нашому розумінні. Вони ламали будинки, валили дахи, виривали балки, створюючи порожнечу — щоб вогню не було чим дихати. Стояти на даху, коли під ногами тріщить дерево, а поруч реве полум’я, — це була їхня робота.

Вони не були самураями. Вони були простими міськими хлопцями, але народ любив їх більше за вельмож. Про них співали, їх зображали на гравюрах, їм заздрили. Вони були зухвалі, галасливі, іноді билися між собою — але коли з’являвся вогонь, місто дихало спокійніше, знаючи: хікесі прийдуть.

Едо горів сотні разів. Але щоразу знаходилися люди, які бігли не від пожежі, а до неї.

Ось ким були японські пожежники епохи Едо.

Браво, Микито!

Слідкуйте за нами. У наступній лекції — про чайну церемонію.

Ваша бібліотека на Шевченка

Бібліотерапія разом із бібліотекою на Шевченка

«Сон короля» – це роман про злети й падіння в житті письменників. Головний герой книжки Еммануїл з дитинства мріє стати письменником, проте так і не сідає за писання свого шедевра. Натомість він загрузає в родинному житті, в коректорській роботі й з жахом для себе усвідомлює, що більше не розуміється на сучасній літературі. А єдине, що встигає написати й опублікувати Еммануїд – це оповідання для літературного конкурсу, який губиться в історичних подіях, адже розпочати свою кар’єру письменника герой невдало вирішив в момент розпаду СРСРу.

На противагу до невдахи Еммануїла в романі постає німецький письменник. Колись ще за Радянського Союзу Еммануїл водив його Харковом. Цей автор – втілення романтичного авантюриста, і він весь час трапляється на шляху нашому горе-письменнику як нагадування про втрачені можливості й нереалізовані амбіції.

"Роман «Сон короля» стане вашим сонником, гороскопом, кулінарною книгою, посібником з виживання і, зрештою, в особливих випадках, інструкцією «як стати письменником/цею», аби вищезгадані сади письменницьких бажань ставали здійсненними…(Тетяна Пилипець)

А ви знали що

в парку Народної аудиторії на початку ХХ століття систематично влаштовували конкурси з призами?

Так, 6 серпня 1912 року переможниця конкурсу на найширший дамський костюм отримала золотий медальйон, а за найвужчий — золоту брошку. Найбільшому товстяку урочисто вручили срібний годинник.

Наші предки вміли весело проводити час — із фантазією, гумором і святковим настроєм.

Історія — це не лише дати й події, а й живі миті радості, які так схожі на наші сьогодні.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

#визналищо

#експонати_музейної_кімнати

У бібліотеці на Шевченка оселився справжній європейський аристократ — піаніно PETROF.

Впізнаваний золотий логотип над клавіатурою, глибокий глянцевий корпус із благородною деревною текстурою (ймовірно горіх або махагон) та класична європейська елегантність одразу привертають увагу.

PETROF — чеська марка зі світовим ім’ям, відома теплим, «співучим» звучанням і високою якістю ручної роботи ще з XIX століття. Такі інструменти служать десятиліттями й з роками не старіють, а ніби дозрівають у звучанні.

Ймовірно, це піаніно виготовлене у 1960–1980-х роках — саме в цей період PETROF масово випускав подібні класичні вертикальні інструменти.

Інструмент, що пережив покоління — і готовий звучати знову.

Після невеликого ремонту він зможе супроводжувати літературні вечори, зустрічі, спогади й нові історії нашої громади.

#EVZgefördert #єМістечко #Бібліотека_на_Шевченка

Анонс тижня

Ваш тиждень у бібліотеці: афіша подій. Проведіть час цікаво та з користю — ми чекаємо на вас! #БібліотеканаШевченка

А ви знали, що

видатний графік, автор численних шрифтів, фірмових знаків, екслібрисів, ілюстрацій до книжкових і періодичних видань, а також творець емблеми ОУН «Тризуб з мечем» і символіки Пласту — РОБЕРТ ЛІСОВСЬКИЙ — народився у Кам’янському 29 грудня 1893 року та саме тут закінчив народну початкову школу?

Мати та батько були вихідцями з Німеччини. Батько Антін Карлович Лісовський керував механічною майстернею на металургійному заводі, мати — Юлія фон Анзер займалася дітьми (їх було п’ять). Завод надав сім’ї квартиру у будівлі водокачки, що стояла просто на березі Дніпра. Родина була дуже освічена, у будинку була багата бібліотека.

Збереглися спогади Гаральда Володимировича Яцука — історика за фахом, шкільного вчителя та місцевого краєзнавця. Його обізнаність пояснюється родинними зв’язками: сестра його батька, Анастасія Михайлівна, була одружена з молодшим братом Роберта — Бернгардом Лісовським, якого всі називали Борисом Антоновичем.

На запрошення батька Гаральда Володимировича Антін Карлович Лісовський із літа 1935 до осені 1936 року мешкав у літній кухні двору родини Яцук по вулиці Курській, 16 (нині — Моршинська) Відомості про це збереглися в будинковій книзі.

#визналищо