А ви знали,

що перший безплатний Інтернет-центр у нашому місті відкрився 24 роки тому — і досі залишається безплатним?

25 січня 2002 року в центральній
міській бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка запрацював Інтернет-центр, створений завдяки перемозі  у міжнародному  конкурсі проектів «Інтернет в публічних бібліотеках», оголошеному Посольством США.

Тоді це були лише 5 сучасних на той час комп’ютерів, принтер, сканер і дуже слабенький — але безплатний — інтернет.

Саме з цього почалося знайомство тисяч користувачів із цифровим світом — у стінах бібліотеки 

#визналищо

Експонати музейної кімнати

Ламповий радіоприймач «Рігонда» (лат. Rigonda), марка стаціонарних лампових радіол першого класу, що виготовлялися на радіозаводі ім. А. С. Попова у Ризі у 1963—1977 роках.

Назва "Rigonda" взято з роману Віліса Лациса "Втрачена батьківщина". У романі є вигаданий острів Рігонда — прозорий натяк на Ригу. 

«Втрачена батьківщина»(1940) (латис. Zudusī dzimtene) — пригодницький роман  латиського  письменника Віліса Лаціса, написаний у традиціях Джека Лондона. Книга розповідає про юнака-тубільця Ако, полоненого під час нападу на острів. Вналідок обставин він опиняється на яхті багатих ледацюг, що подорожують. Усі його думки - про те, як допомогти своєму маленькому, але відважному народу звільнитися від білих колонізаторів. Переклад з латиської С. Скляренка.

#експонати_музейної_кімнати

Історія одного кохання

Мстислав Заборовський увів Шурочку Простакову з-під вінця. Його почуття були настільки сильними, що, доводячи свою любов і неможливість жити без жінки з усмішкою Джоконди, він на її очах випив склянку етилового спирту.

Переїхавши до Кам’янського, родина Заборовських потоваришувала з художником і архітектором Олексою Соколом. Зачарований зовнішністю Олександри, її внутрішнім світом і тією загадковою усмішкою, що нагадувала «Мону Лізу» Леонардо да Вінчі, митець вирішив написати її портрет. На жаль, ця робота не зберіглася.

На зображенні — овальний портрет жінки в темному капелюшку та світлій блузі зі шнурівкою. Вона ледь усміхається — м’яко й стримано, і ця усмішка справді має «джокондову» загадковість. Унизу — підпис: «Улыбка Джоконды» (фото з архіву Л. Заборовської, м. Дніпро)

Детальніше тут: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська. Дніпро.- 2020

#визналищо

А ви знали, що ...

в селищі Романкове в 1904 році була відкрита перша й єдина в Катеринославській єпархії вчительська жіноча школа?

До неї приймали дівчат віком від 13 до 17 років православного віросповідання, які закінчили початковий курс навчального закладу або здобули домашню освіту.

Навчання було платним і тривало три роки — саме тут готували майбутніх вчительок, які мали нести освіту в громади краю.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

Вони виходять проти полум’я

Тим, хто попри ожеледицю дістався бібліотеки на Шевченка, справді пощастило. Тут відбулася чергова лекція Микити Неманова, присвячена історії японської культури епохи Едо — а саме одному з найколоритніших міських явищ Японії: пожежникам Едо та їхній боротьбі з вогнем.

Уявіть собі Едо. Дерев’яне місто. Тісні вулиці. Вітер із затоки.

І раптом — дзвін тривоги. Вогонь. Знову.

Це хікесі — пожежники епохи Едо. Не в блискучих обладунках і не з технікою, а з голими руками, сокирами й шаленою відвагою. Вогонь у місті був щоденним ворогом — майже живою істотою: швидкою, ненаситною, смертельною. І хікесі йшли йому назустріч.

Вони майже не «гасили» пожежі в нашому розумінні. Вони ламали будинки, валили дахи, виривали балки, створюючи порожнечу — щоб вогню не було чим дихати. Стояти на даху, коли під ногами тріщить дерево, а поруч реве полум’я, — це була їхня робота.

Вони не були самураями. Вони були простими міськими хлопцями, але народ любив їх більше за вельмож. Про них співали, їх зображали на гравюрах, їм заздрили. Вони були зухвалі, галасливі, іноді билися між собою — але коли з’являвся вогонь, місто дихало спокійніше, знаючи: хікесі прийдуть.

Едо горів сотні разів. Але щоразу знаходилися люди, які бігли не від пожежі, а до неї.

Ось ким були японські пожежники епохи Едо.

Браво, Микито!

Слідкуйте за нами. У наступній лекції — про чайну церемонію.

Ваша бібліотека на Шевченка

Бібліотерапія разом із бібліотекою на Шевченка

«Сон короля» – це роман про злети й падіння в житті письменників. Головний герой книжки Еммануїл з дитинства мріє стати письменником, проте так і не сідає за писання свого шедевра. Натомість він загрузає в родинному житті, в коректорській роботі й з жахом для себе усвідомлює, що більше не розуміється на сучасній літературі. А єдине, що встигає написати й опублікувати Еммануїд – це оповідання для літературного конкурсу, який губиться в історичних подіях, адже розпочати свою кар’єру письменника герой невдало вирішив в момент розпаду СРСРу.

На противагу до невдахи Еммануїла в романі постає німецький письменник. Колись ще за Радянського Союзу Еммануїл водив його Харковом. Цей автор – втілення романтичного авантюриста, і він весь час трапляється на шляху нашому горе-письменнику як нагадування про втрачені можливості й нереалізовані амбіції.

"Роман «Сон короля» стане вашим сонником, гороскопом, кулінарною книгою, посібником з виживання і, зрештою, в особливих випадках, інструкцією «як стати письменником/цею», аби вищезгадані сади письменницьких бажань ставали здійсненними…(Тетяна Пилипець)

А ви знали що

в парку Народної аудиторії на початку ХХ століття систематично влаштовували конкурси з призами?

Так, 6 серпня 1912 року переможниця конкурсу на найширший дамський костюм отримала золотий медальйон, а за найвужчий — золоту брошку. Найбільшому товстяку урочисто вручили срібний годинник.

Наші предки вміли весело проводити час — із фантазією, гумором і святковим настроєм.

Історія — це не лише дати й події, а й живі миті радості, які так схожі на наші сьогодні.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

#визналищо

#експонати_музейної_кімнати

У бібліотеці на Шевченка оселився справжній європейський аристократ — піаніно PETROF.

Впізнаваний золотий логотип над клавіатурою, глибокий глянцевий корпус із благородною деревною текстурою (ймовірно горіх або махагон) та класична європейська елегантність одразу привертають увагу.

PETROF — чеська марка зі світовим ім’ям, відома теплим, «співучим» звучанням і високою якістю ручної роботи ще з XIX століття. Такі інструменти служать десятиліттями й з роками не старіють, а ніби дозрівають у звучанні.

Ймовірно, це піаніно виготовлене у 1960–1980-х роках — саме в цей період PETROF масово випускав подібні класичні вертикальні інструменти.

Інструмент, що пережив покоління — і готовий звучати знову.

Після невеликого ремонту він зможе супроводжувати літературні вечори, зустрічі, спогади й нові історії нашої громади.

#EVZgefördert #єМістечко #Бібліотека_на_Шевченка

Анонс тижня

Ваш тиждень у бібліотеці: афіша подій. Проведіть час цікаво та з користю — ми чекаємо на вас! #БібліотеканаШевченка

А ви знали, що

видатний графік, автор численних шрифтів, фірмових знаків, екслібрисів, ілюстрацій до книжкових і періодичних видань, а також творець емблеми ОУН «Тризуб з мечем» і символіки Пласту — РОБЕРТ ЛІСОВСЬКИЙ — народився у Кам’янському 29 грудня 1893 року та саме тут закінчив народну початкову школу?

Мати та батько були вихідцями з Німеччини. Батько Антін Карлович Лісовський керував механічною майстернею на металургійному заводі, мати — Юлія фон Анзер займалася дітьми (їх було п’ять). Завод надав сім’ї квартиру у будівлі водокачки, що стояла просто на березі Дніпра. Родина була дуже освічена, у будинку була багата бібліотека.

Збереглися спогади Гаральда Володимировича Яцука — історика за фахом, шкільного вчителя та місцевого краєзнавця. Його обізнаність пояснюється родинними зв’язками: сестра його батька, Анастасія Михайлівна, була одружена з молодшим братом Роберта — Бернгардом Лісовським, якого всі називали Борисом Антоновичем.

На запрошення батька Гаральда Володимировича Антін Карлович Лісовський із літа 1935 до осені 1936 року мешкав у літній кухні двору родини Яцук по вулиці Курській, 16 (нині — Моршинська) Відомості про це збереглися в будинковій книзі.

#визналищо

Анонс

 

Анонс

Авторська виставка картин, створених Ганною Кісілішиною (м.Маріуполь), вчителькою, психологинею, художницею і мамою загиблого бійця полку «Азов» Олексія Кісілішина.

Експозиція об’єднує серію картин, створених жінкою, яка через мистецтво осмислює втрату, пам’ять і силу жити далі.

Зустріч відбудеться 6 лютого о 14:00, проспект Тараса Шевченка,14 м.Кам'янське за підтримки ГО ЯМаріуполь.

А ви знали, що основи хорового співу в нашому місті були закладені в селищі Романкове

19 квітня 1904 року губернський «Комітет піклування народної тверезості» ухвалив рішення відкрити курси хорового співу на базі церковно-приходської чоловічої школи — з повним безплатним утриманням і проїздом для слухачів.

Навчання тривало 17 днів (з 21 червня по 7 липня 1904 року) і проходило одразу у двох групах: по п’ять годин занять вранці та ще дві години ввечері.

Цікавий штрих  — останній вечірній урок був присвячений навчанню грі на скрипці.

Так у Романковому народжувалася хорово-музична традиція нашого міста — з ентузіазмом, дисципліною, любов’ю до мистецтва.

Джерело: Слонєвський О. Білі плями історії Кам’янського-Дніпродзержинська.-Д.,2020

Анонс тижня

 

Дні пам'яті Галини Романової в Німеччині

Директорка комунального закладу "Кам'янські міські публічні бібліотеки" Лариса Денисюк взяла участь у днях пам'яті Галини Романової в меморіальному районі Шарлоттенбург-Норд у Берліні. Вона розповіла як вшановують пам'ять Галини Романової в її рідному місті та презентувала роботу Кам'янських міських публічних бібліотек під час війни.

У Берліні вшанували пам'ять молодої української лікарки, яка була змушена працювати в таборах примусової праці у нацистській Німеччині, а в листопаді 1944 року була страчена. Що розповідають про цю українку сучасним німцям?

https://www.facebook.com/reel/1417027973308852?locale=uk_UA

А ви знали, що

одним із піонерів української анімації був Володимир Дев’ятнін, який мешкав і працював у Кам’янському?

Разом із Д. Левандовським та колегами у 1927 році вони створили агітаційний мультфільм «Українізація», присвячений запровадженню української мови як офіційної та бюрократичної. Стрічка отримала схвальні відгуки критиків за технічне новаторство й стала помітною сторінкою в історії ранньої української анімації .

Володимир Васильович Дев’ятнін (8 січня 1891, Вільнюс — 14 вересня 1964, Дніпродзержинськ) — поет, художник-графік, режисер і аніматор.

Працював у театрах України та Росії; останнім місцем роботи були Дніпродзержинський драматичний театр і кінофабрика ВУФКУ.

Художні роботи митця зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї.

Фільмографія:

• «Десять» («Десять років») 1927

• «Українізація»1927 (у співавторстві)

• «Казка про Білку-хазяєчку та Мишу — лиходієчку» 1928 (аніматор)

• «Сам собі Робінзон» 1929 (сценарист)

#визналищо

Голокост у Кам’янському за публікаціями газети «Кам’янські вісті»

Кам’янські вісті №1 1941 року від 1 вересня (збережена лексика документа)

«Всі особи, що належать до жидівської раси від 14 років, повинні при виході на вулиці або інші публічні місця носити на лівому передраменні білу пов’язку з синьою зіркою Давида»

Бергер. Майор і комендант №№20 від 21 жовтня 1941 р.

«Всі безробітні міста Кам’янського (за винятком безробітних жидів) чоловічої і жіночої статі у віці від 14 до 50 років зобов’язані з’явитися в Установу Праці в Кам’янському вул. Німецька,14 (нині проспект Гімназичний) для охоплення їх з метою призначення їм відповідної праці. Всякі ухилення від вищезазначеного розпорядження будуть покарані в’язницею і грошовою карою або одною з них»(збережена лексика документа)

Місцевий комендант Бергер

Установа Праці в м. Кам’янському

Інспектор Воєнної Управи Ляукс

Розпорядження поліції (збережена лексика документа)

"Всі жиди чоловічої та жіночої статі, незалежно від їх місця праці, повинні 9.01.1942 р. до 13.00 години з’явитися разом із своїми дітьми для евакуації в середню школу №25. Дозволяється з собою брати самі необхідні речі. Квартири закриваються на ключ. Ключі і документи беруться з собою. Хто цього розпорядження не виконає, буде розстріляний. Також будуть розстріляні, особи, які знатимуть про перебування жидів і не повідомлять про це. Про це треба повідомити Німецьку Поліцію, Німецька вулиця,13. Будуть розстріляні особи, які приховуватимуть жидів або даватимуть їм місце для перебування"

Начальник СС та Поліційного Гарнізону. Кам’янське 6 січня 1942 р.

Довідка: Після збору євреїв в СШ №25 їх повели не на станцію Баглій для евакуації, а до недобудованого Баглійського коксохиму, де всіх розстріляли у водоканалізаційній канаві. Саме тому, після 9 січня начальник СС та Поліційного Гарнізону не видавав жодних розпоряджень щодо євреїв.

(Джерело:Слонєвський О. Білі плями Кам'янського-Дніпродзержинська.-Д,2000)

Картина: Микола Косинський «Дніпродзержинський Бабин Яр» (1993 р.)

Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту"

Машина, з якої почалася ера обчислювальної техніки

 У нашій музейній кімнаті з’явився новий експонат — арифмометр, механічний попередник сучасного калькулятора.

Цей дивовижний пристрій уміє додавати, віднімати, множити й ділити за допомогою ручки та системи шестерень. Його активно використовували в банках, державних установах та інженерних розрахунках — арифмометр значно пришвидшував роботу з числами й став першим у світі обчислювальним пристроєм, який почали масово виробляти.

Усередині — складний механізм зубчастих коліс, справжній «механічний мозок», що працює без жодної електрики.

Перший успішний арифмометр створив француз Шарль Ксав’є Томас у 1820 році — і саме з нього розпочалася історія обчислювальної техніки.

#експонати_музейної_кімнати

 

Культура пам'яті

 З 21 січня 2026 року по 2 лютого 2026 року в меморіальному районі Шарлоттенбург-Норд у Берліні відбудуться дні пам'яті Галини Романової.

Ми вшановуємо пам'ять молодої української лікарки з Кам’янського, яка в часи нацизму була змушена працювати в таборах примусової праці й в листопаді 1944 року була вбита в місці страти Плетцензее.

Сьогодні в районній бібліотеці відкрилася серія заходів «10 днів для Галини».

На запрошення Екуменічного меморіального центру Плетцензее та районної адміністрації Шарлоттенбург-Вільмерсдорф у цих заходах візьме участь директорка комунального закладу «Кам’янські міські публічні бібліотеки» КМР Лариса Денисюк.

«Піаніно» — фільм, у якому мовчання звучить голосніше за слова.

Нещодавно в бібліотечному кіноклубі ми переглядали та обговорювали стрічку, що стала володарем майже всіх можливих і неможливих нагород — від «Золотої пальмової гілки» Каннського кінофестивалю до трьох «Оскарів», а також «Сезара», «Золотого глобуса» й цілої низки престижних номінацій.

«Піаніно» — історія німої піаністки, яка з’явилася на екранах на початку 1990-х і принесла світове визнання новозеландській режисерці Джейн Кемпіон. Це кіно не втратило своєї сили й сьогодні.

Ада замовкла у шість років. Відтоді її голос — це музика. Піаніно стало її мовою, тілом, диханням. Кожна клавіша — зізнання, кожен акорд — крик, який неможливо вимовити словами.

Разом із маленькою донькою та піаніно вона залишає Шотландію й вирушає на край світу — до Нової Зеландії, до чоловіка, якого ніколи не бачила, але якого їй визначили доля й листи. Там на неї чекає не дім, а дика природа, холодна відчуженість і жорсткі правила світу, де жінка — власність.

Це кіно про пристрасть, що ранить. Про любов, яка водночас звільняє й калічить. Про злість, зраду та вибір, за який доводиться платити тілом і тишею.

«Піаніно» не прагне бути зручним. Це фільм, який або входить під шкіру — або відштовхує. Але байдужим не залишає нікого.

#EVZgefördert #єМістечко #Бібліотека_на_Шевченка

«Вивільнені герої: впровадження програм сенсорного читання в європейських публічних бібліотеках

Бібліотека на Шевченка м.Кам’янське бере  участь у міжнародному проекті «Heroes Unleashed: Implementing a Sensory Reading Program in European Public Libraries»/«Вивільнені герої: впровадження програм сенсорного читання в європейських публічних бібліотеках»

26 січня група українських бібліотечних фахівців вирушають до Литви, до Публічної бібліотеки Повіласа Вишинського, щоб взяти участь у триденній навчальній програмі в рамках проекту «Вивільнені герої: впровадження програм сенсорного читання в європейських публічних бібліотеках».

Цей тренінг є частиною ініціативи, що фінансується програмою Європейського Союзу «Креативна Європа», метою якої є обмін методологіями сенсорного читання та інклюзивними практиками серед бібліотекарів з Литви, Словенії, України та Португалії.

Під час тренінгу ми поглибимо наші знання про те, як створювати інклюзивний, сенсорно насичений досвід читання для дітей, особливо для тих, хто стикається з мовними та комунікативними труднощами або нейрорізноманітністю, а також різноманітними наслідками стресу

Це більше, ніж просто навчання – це крок до більшої інклюзії. Після повернення ми поділимося отриманими знаннями та плануємо запроваджувати нові види діяльності з сенсорного читання для підлітків та дітей

Більше про проєкт: https://www.savb.lt/archyvas/islaisviname-herojus/

#ГероїВипущені #HERUN #СенсорнеЧитання #КреативнаЄвропа #Інклюзія

More details about the project https://byt.lt/xcr60 This project is partially funded by the European Union within the programme “Creative Europe #HeroesUnleashed #sensoryreading #сенсорнечитання Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА #CreativeEurope

Павло Тичина (1891–1967) — поет, який чув світ як музику.

Його слово звучало, мов кларнет на світанку, — чисто, світло, болісно прекрасно. Автор «Сонячних кларнетів», він увійшов в українську літературу як геній гармонії, ритму і надії. І став однією з найтрагічніших постатей ХХ століття.

Універсальний талант

Він грав на кларнеті, гобої, фортепіано, диригував, чув найтонші інтонації тиші. Знав близько двадцяти мов, перекладав із понад сорока, малював. Поезія для нього була музикою, а музика — молитвою. Недарма Григорій Верьовка поклав на музику майже сорок його віршів.

Родина й освіта

Павло Тичина народився в багатодітній родині: у батьків — Григорія Тимофійовича та Марії Василівни Тичин — було 13 дітей, до дорослого віку дожили дев’ятеро. Навчався в духовній семінарії — і виніс звідти загострене відчуття світла й гріха, радості й катастрофи.

Ранні книги Тичини — це вибух:

«Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Плуг». Так поезія в Україні ще не звучала.

Він умів чути світ так, як чують його одиниці: у шелесті гаю, в подиху вітру, у паузі між нотами. Його перші вірші світлі, трепетні, наповнені вірою в гармонію людини й Всесвіту.

Але ХХ століття не терпить вільних голосів.

ХХ століття навчило мовчати навіть тих, хто народився для співу. Доля Тичини — це шлях митця між світлом і страхом, між талантом і вимогою підкоритися. Його життя стало драмою вибору, а поезія — свідченням епохи, яка ламала голоси, але не завжди могла знищити слух.

Радянська система вимагала не музики — а гімнів. Не сумніву — а покори.

І поет, який чув Всесвіт, був змушений слухати партію. Вірш «Партія веде» став болючим знаком його внутрішнього зламу — ціною виживання.

Василь Стус пізніше скаже про нього жорстко й точно:"Це трагедія генія, змушеного стати блазнем при дворі диктатора".

Тичина вижив.

Став міністром, головою Верховної Ради, двічі номінувався на Нобелівську премію. Але щоночі, можливо, чув ті самі кларнети — вже не сонячні, а приглушені страхом.

Тичина й книги

Він безмежно любив книги. Навіть у голодному 1921 році працював у дитячій бібліотеці. Міг читати сім книжок одночасно, писав лише олівцем, кожен том підписував власною рукою. Його бібліотека — 21 тисяча книг — стала тихим прихистком для думки. Перша ж, довоєнна, загинула під час окупації Києва — як і багато його ілюзій.

Кохання

У 1939 році Павло Тичина одружився з Лідією Папарук: йому було 48 років, їй — 39. Їхній шлюб став тихою гаванню в непростому житті поета.

Сьогодні Тичину читають наново.

Постать Тичини й досі викликає дискусії. У Києві діє Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини, де збережено інтер’єр і особисті речі поета.

Його поезія отримує нове звучання в сучасних проєктах — зокрема в музичних інтерпретаціях гурту «Пиріг і Батіг» («Гаї шумлять») та в просвітницьких лекціях проєкту МУР.

Бо Павло Тичина — не лише про минуле.

Він про вибір.

Про ціну таланту.

Про те, як легко зламати голос — і як важко не втратити слух до правди.

Поезія Павла Тичини крізь призму українського блюзу на YouTube-каналі сучасної української музики Поетроніка. Частину вокалу й аранжувань створються за допомогою ШІ, але за кожною піснею стоїть жива команда людей, які пишуть тексти, обирають поезію, створюють настрій і вкладають душу. Тут кожен вірш звучить, як пісня. Тут Поезія стає музикою.

https://www.youtube.com/channel/UCe4oEBGs0fwneRkmXQ3ULQQ

#павлотичина135років

Анонс

 

А ви знали що, дитинство та юність Віктора Зарецького одного із найяскравіших українських художників шістдесятників, пройшли в Юзівці, Горлівці та Кам'янському!

В 1940 рік він навчався в 9 класі, разом із подругою Анфісою частенько відвідували танцмайданчики, де добре навчився танцювати. (Джерело:Олексій Горський «Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму»). Дуже показовий епізод.Танці, ритм, пластика тіла — усе це згодом відчуватиметься в його живописі:

· у витонченій лінії,

· у декоративності,

· у відчутті руху та внутрішньої напруги образів.

Недарма його згодом називатимуть «українським Клімтом» — за орнаментальність, чуттєвість і складну символіку.

Віктор Зарецький: модерніст, майстер пейзажу та жанрової картини, монументаліст, графік, педагог, громадський діяч. Чоловік Алли Горської. Його називали українським Клімтом.

Алла Горська та Віктор Зарецький — видатні українські художники-шістдесятники, чоловік і дружина, які створили яскравий творчий тандем, відомий монументальними роботами (мозаїки, вітражі) та спільним зануренням у національне мистецтво, але їхнє подружжя трагічно обірвалось вбивством Горської у 1970 році, яке КДБ спробувало приписати батькові Зарецького.

У нашому просторі знову кипить життя!

Стартували заняття з англійської та української мов, студії живопису для дорослих і петриківського розпису, відкрито нові виставки, а бібліотечний кіноклуб із радістю зустрічає кожного, хто прагне спільних вражень і живого спілкування.

Усе це стало можливим завдяки грантовій підтримці програми «ЄМістечко — простір для кожного в Україні!» та Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ, Німеччина). Разом ми створюємо простір підтримки, єдності й надії в непростий для всіх час.

#EVZgefördert #єМістечко #Бібліотека_на_Шевченка