Сторінки

пʼятниця, 10 липня 2020 р.

Мужність і Свобода Івана Сокульського

13 липня Івану Сокульському виповнилося б вісімдесят. Він пішов із життя 22 червня 1992-го, не проживши й чотирьох літ на волі після другого ув’язнення. Тринадцять років таборів і в’язниць, 73 години безперервного карцеру, три мікроінфаркти, перенесені за гратами, не минули безслідно.
Реабілітація — на сороковий день по смерті.




Іва́н Григо́рович Соку́льський - український поет, дисидент, правозахисник, журналіст, філософ, громадський діяч, член Української Гельсінкської групи (УГГ), редактор журналу «Пороги», співзасновник дніпропетровських обласних організацій Товариства української мови імені Шевченка та «Меморіалу», Герой України.

Посмертно, у 1995-му, Івана Сокульського прийняли до Спілки письменників. І ордени — за видатний особистий внесок у боротьбу за незалежність України, самовіддане служіння українській національній ідеї та відстоювання прав і свобод людини — теж за нього отримала родина. В назві цих нагород є слова, якими можна означити його шлях, — Мужність і Свобода.

Він так любив Дніпро й Україну, що не міг без них жити. А 13 років таборів, 73 години безперервного карцеру?!. За що? За те, що написав статтю на підтримку роману «Собор» Олеся Гончара, за неприйняття брехні, що кваліфікувалося тоді як «антирадянська агітація і пропаганда». 

Замало – бути! 
Ще треба статись. 
Не досить – статись, 
ще треба – вдатись. 
І мало – вдатись, 
ще й – не піддатись! 

            (І.Сокульський)

Вдався, стався, коли тіло стало слабкішим за дух – піддався, впав, але випростався. 

13 липня 1940 р. Іван Сокульський народився на хуторі Червоний Яр Синельниківського району на Дніпропетровищині.

З 13 років почав писати вірші.

13 травня 1966 р. Івана виключили з комсомолу й з університету «за поведінку, несумісну зі званням радянського студента». Тобто – за українські переконання. 

13 липня 1969 р. був уперше заарештований. Засуджений до 4,5 років таборів суворого режиму.  

13 січня 1981 р. вдруге засуджений - за «антирадянську агітацію і пропаганду» — до 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Як особливо небезпечний державний злочинець — рецидивіст.

3 квітня 1985 року за дев'ять днів до закінчення терміну ув'язнення засуджений утретє ще на три роки.

13 квітня 1988 року почалося естафетне голодування дружин політв'язнів Орини Сокульської і Ольги Стокотельної.

2 серпня 1988 року звільнений з ув'язнення. Загальний стаж тюремного ув'язнення поета — 13 років.

Така сумна арифметика 

Працював робітником на різних під­приємствах, звідки його часто  звільняли. Йому довелося бути пожежником, бібліотекарем, кореспондентом, матросом річкового пароплавства, слюсарем, монтажником, робітником з підготовки залізничних вагонів, сигнальником, виконавцем художніх робіт, машиністом сцени, агентом з доставки квитків, уповноваженим з реалізації турпутівок, приймальником вантажів, двірником-сторожем, прибиральником... 

Громадянська позиція: Без України ми раби.

Твори:"Владар каменю"(1993), «Означення волі»(!997), "Лірика" (2006)

А за життя, у шістдесятих, він встиг надрукувати лише кілька поезій в альманасі «Вітрила» і в харківському журналі «Прапор» та переклади з білоруської Анатолія Грачанікова у «Вітчизні».

На 52 році пішов з життя. 

На 40-й день після смерті – реабілітація і перша поетична збірка 

Про нього говорили "Він безнадійно хворий Україною"

У поетів, як і у всіх громадян планети, є дата народження, але немає дати смерті: поети живуть стільки, скільки живуть їхні вірші. Все перевіряється часом.

 Читає Марія Гончар м. Кам'янське, 2020


Детальніше тут:

Немає коментарів:

Дописати коментар