Іван Рябчій український журналіст, письменник, перекладач. Пише українською, російською та французькою мовами. Подарував українському читачеві твори Жоржа Екаута, Анатоля Франса, Мішеля Уельбека, Жана-Люка-Утерса, Анрі Бошо, Патріка Модіано, Еріка-Емманюеля Шмітта та Ясміни Рези.
Серед перекладів з французької – Жан Лорен
Народився 9 серпня 1978 р. у м. Кам’янське на Дніпропетровщині. За освітою філолог, закінчив відділення романських мов Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара.
Як почав перекладати? «Писав кандидатську по Флоберу. Хтось порадив, мовляв, аби краще зрозуміти текст, треба його перекласти. Це, до речі, правда. І я почав перекладати – цілі шматки з «Пані Боварі», «Бувара і Пекюше» – десь вони в мене є. Це захопило. До речі, тоді я перекладав на російську, оскільки моя родина російськомовна, та й у Дніпропетровському університеті було абсолютно російськомовне середовище. Потім випадково познайомився з поетом Сергієм Злючим, який живе в Дніпродзержинську. Він мешкав через будинок від мене, і я почав ходити до нього в гості», - згадує Іван в інтерв’ю «ЧИТОМО».
«Читав книги з його бібліотеки, українську поезію, твори про УПА, різні невизнані теорії про походження українців. Досі пам’ятаю книжку Горліса-Горського і підбірку часопису «Світовид»… Це мене дуже зачепило. Важко пояснити, що я відчув, але поступово почав перекладати українською мовою. Кілька років просто виписувався українською мовою. Вважаю, що українська для перекладу зручніша, більш пластична, не така жорстка, як російська. Не маю нічого проти російської мови, але українська комфортніша, багатша. Не знаю, як це точно описати, я ж не теоретик, а практик у перекладі. Я так відчуваю і зробив свій вибір свідомо, хоча це було складно».
Перша велика робота була Івана Рябчія була у видавництві «Фоліо» і відразу Мішель Уельбек. Так співпало, що він захоплювався Уельбеком ще з університету. Переклав для себе його вірші, філософські есе. Ще до «Фоліо» переклав його перший роман «Розширення простору боротьби», який згодом вийшов у журналі «Всесвіт».
Іван Рябчій переклав бельгійський комікс Ерже (Жоржа Ремі) про пригоди репортера Тентена у країні Сов'єтів, виданий ще у 1929 році.
Серія з 24 книжок про Тентена починалася з альбому про "Совєцький союз" і його тоталітарний режим, зокрема, про голод і колективізацію.
За сюжетом, репортер Тентен та його песик Мілу мандрують до "Сов’єтів", аби поінформувати читачів брюссельської газети "ХХ вік стисло" про справжній стан справ у СРСР. Від самого початку бельгійського репортера переслідують агенти ГПУ, які намагаються зашкодити його місії будь-якими засобами. У невизначеній місцевості (десь між Україною і Білоруссю) Тентен бачить, як у селян реквізують зерно, і допомагає селянам повернути його, аби ті не померли з голоду. Культовий персонаж бельгійської та європейської культури стає свідком Голодомору. Ерже ніколи не бував у країнах, які описував. Він спирався на дані, які йому вдавалося зібрати.
У Росії представлені переклади усіх випусків коміксу, крім першого. В серії про Тентена події відбуваються де завгодно – в Конго, в Китаї, в Америці і в Австралії, навіть на Місяці і на Марсі.
Переклав альбом-комікс Іван Рябчій, а опікувався проєктом від купівлі авторських прав і до виходу книжки куратор фестивалю Anne de Fest Kyiv Федір Баландін.
Він є автором книги Двічі по десять:обличчя і голоси (Л.: «Видавництво Анетти Антоненко», 2014)
Хто кого переговорить? Десять тамтешніх чи десять тутешніх? Письменники з Бельгії, Франції та Швейцарії чи наші літературні діячі?
Впродовж кількох років український журналіст, перекладач і критик Іван Рябчій випитував найцікавіше у впливових постатей європейської та української літератури. До книжки увійшли як доволі давні та рідкісні розмови, так і нові, зроблені спеціально для цього видання.
Зараз працює над перекладом роману «Ескаль-Віґорський замок» класика бельгійської літератури Жоржа Екаута для видавництва «САММІТ-книга» та над антологією сучасної бельгійської новели для луцького видавництва «Нова проза»
Переклади
Мішель Уельбек, «Можливість острова» (Х.: Фоліо, 2007)
Мішель Уельбек, «Покора» (Х.: КСД, 2015)
Філіпп Делорм «Анна Київська, дружина Генріха І» (К.: LAURUS, 2016)
Відзнаки
2010 — Міжнародна премія імені Олеся Гончара у номінації «Мала проза» за цикл оповідань «Макабр»
2011 — лауреат національного конкурсу Держкомтелерадіо України з висвітлення літературного життя — найкраща радіопередача (за радіожурнал «Книжковий спалах»)
2013 — 2 місце у Національному експертному опитуванні «Розвиток благодійності в Україні», номінація «Краща публікація на тему благодійності»
2014 — Літературно-мистецька премія ім. Пантелеймона Куліша (за малу прозу
2015: Відзнака Посольства Франції в Україні за переклад нон-фікшн у рамках програми перекладу «Сковорода»
2016 — Премія імені Максима Рильського
2016 — Премія «Сковорода» Посольства Франції в Україні (за переклад збірки Е.-Е. Шмітта «Двоє добродіїв із Брюсселя»)
2016 — Орден Святого Миколи Чудотворця УПЦ КП за заслуги з відродження духовності в Україні.
2019 — Премія «Ars Translationis»
Немає коментарів:
Дописати коментар