Шевченківське свято в окупованому Кам'янському

Олександр Слонєвський,

член Національного товариства краєзнавців України

Про проведення Шевченківських днів 1942 року необхідно розповісти окремо. Тарас Шевченко  для гітлерівських загарбників був фігурою небезпечною. Але «заборонити» Шевченка німцям виявилося не під силу. Тому спеціальним циркуляром рейхскомісара України був передбачений порядок проведення святкувань. 

Наказом визначалось: для того, щоб отримати дозвіл на організацію заходу, необхідно не пізніше двох тижнів до означеного терміну повідомити окупаційну владу про намір влаштувати свято та подати програму і порядок їх проведення. 

Ще за місяць до славної дати місцеве самоврядування почало підготовку до святкування. У вівторок 24 лютого 1942 року в газеті «Кам’янськi вiстi» мусила з’явитися стаття «Національний пророк і борець за волю України». Але німецький цензор скоротив статтю на три чверті, а заголовок викреслив і замінив його на: «Т.Г. Шевченко». 

Шевченківське свято  готувалися майже потайки. У плані проведення урочистостей, поданих комісарові Кремеру, численні розділи не вказувались узагалі, хоча саме вони складали основу програми.

Комісар міста план прийняв, але попередив, аби на святі не було українського прапору та заборонив співати український гімн.

До газети комісар подав матеріал німця доктора Пауля Публіка під назвою «Життя і діяльність Т.Г. Шевченка». У цій статті, що з’явилася 10 березня 1942 року, знаходимо такі «мудрування»: «Шевченко неодноразово говорив, що проти України є три вороги: жид, москаль і лях. Навпаки, цікаво, що про Німеччину він завжди говорив з великою повагою. Шевченко залишається символом нашого часу, якому німці допомогли розвинути свій поетичний геній». 

Уранці  все було готове. Попри заборону, над грандіозним портретом Тараса Шевченка, розташованому на фасаді театру, майорів жовто-блакитний прапор. При вході до театру дві намальовані фігури українки та українця тримали в руках «Кобзар» великого розміру. Фасад театру був прикрашений великою картиною, що символізувала повстання 1768 року — Коліївщину. 

О дев’ятій ранку на театральній площі, котра вже була заповнена народом, з’явився комісар міста Кремер. Він оглянув оформлення і розгніваний, повернувся до комісаріату. Для виявлення обставин порушення наказу терміново викликав голову управи Олексія Самійленка, звинувативши того в саботажі. Потім дав вказівку негайно зняти прапор. І в присутності городян український стяг зірвали. 

Увечері численні гості та глядачі прийшли до театру, прикрашеного шевченківськими цитатами, написаними на жовто-блакитному папері. Перші ряди зайняли німці. На сцені з’явився об’єднаний хор у супроводі ансамблю бандуристів. Слова «Заповіту» заповнили залу. Присутні встали і підхопили спів. Збентежені німці також піднялися. Комісар Кремер спитав перекладачку: «Це гімн?» Та відповіла: «Ні, але майже». Урочистості відбулися з великим натхненням і патріотичним настроєм українців. А в Миколаївській церкві, котра належала Українській Автокефальній Православній церкві, при великому зібранні людей провели панахиду за Тарасом  Шевченком. 

Подаючи звіт щодо шевченківського свята в Кам’янському, комісар Кремер звертав увагу гестапо на необхідність негайного слідства проти українських керівників міста, які, на його думку, були пов’язані «з бандерівською ОУН». Кремер не дуже помилявся. 
https://gorod.dp.ua/history/article_ua.php?article=1389