Правда солдат Другої світової війни

Моя бабця померла 8 травня 1945 року, так і не дізнавшись про загибель двох синів. Мій батько о 19 років повернувся з фронту інвалідом і дуже соромився цього. Вони   з матусею  народили  нас п’ятьох і   про війну при дітях  майже не згадували, не хотіли. Батька не стало у 50 років. Відійшов на той світ втомленою, хворою людиною. Все ще я  знаю про війну-це лише зі спогадів інших, з книжок та фільмів. Я боюся цих спогадів. Вони страшні. Але це треба робити. Через неприязнь, через страх. Тому, що це-правда. І ми слухаємо, слухаємо, слухаємо правду останніх солдат і свідків цієї війни: Нежумирю Ольгу Сергіївну, Трофімова Віктора Івановича, Лящевського Григорія Нікіфоровича, Ткаченка Дмитра Пилиповича...

У бібліотеці-філії №9 читали листи з фронту, які турботливо зберігаються у родинах-членів клубу "За покликом душі", у бібліотеці на Шевченка на засіданні краєзнавчого товариства Анастасія Сорокіна і Тарас Шульга доповідали про меморіальні військові поховання на території нашого міста, у бібліотеці-філії №5 знайомилися з книгою Ніни Циганок "Війна очима дітей".
Учні колегіуму №16 разом з бібліотекарями відділу абонемента та авторами книг "Бабин Яр" Анатолієм Кузнецовим, "Список Шиндлера" Томасом Кенналі, "Читець" Бернхардом Шлінком відтворювали події Другої світової війни.
Тихо, без пафосу, але з великою повагою до ветеранів та учасників Другої світової війни!