Чому Пулітцерівська премія є однією з найпрестижніших у світі? Не будемо вдаватись в історію її створення та розвитку, відзначимо тільки, що книги, які отримали її, не просто хороші та цікаві — це книги про правдиві історії, книги, які зачіпають кожну струну душі та є надзвичайними. А лауреатів одразу записують до класиків літератури.
2017 —
Колсон Вайтхед
Головну премію за художній роман цього року отримав нью-йоркський письменник Колсон Вайтхед за книжку «Підземна залізниця», яка вже потрапила до списку бестселерів New York Times і стала лауреатом Національної книжкової премії США.
Дія роману відбувається напередодні Громадянської війни в США. Темношкіра рабиня Кора біжить з плантації, де злісний господар підсмажує рабів та підвішує їх в клітках, щоб інші й не думали йому суперечити. Героїні вдається втекти за допомогою підземної дороги, до речі з рейками, вагонами та зупинками. На своєму шляху Кора вбиває білого хлопчика, який намагається її зупинити й на неї починається полювання. І це тільки початок, адже на Кору чекає ще купа страждань та болі.
Англомовні критики вже відзначили книгу Вайтхеда за поєднання закрученого авантюрного сюжету та правдиве зображення американського рабства, а також за те, що розповідь про звіряче минуле виявилась співзвучною з сьогоденням. Цю книгу рекомендують шанувальники Опри Уінфрі та Барак Обама.
2016 —
В`єт Тан Нґуєн
В’єтнамець Тан Нґуєн отримав нагороду за свій дебютний роман. Автор — професор Університету Південної Каліфорнії і є одним з 10 найвидатніших критиків Los Angeles Times.
Комітет Пулітцерівської премії дуже високо оцінив його книгу: «багатошарова, іронічна історія про емігранта, написана відкритою людиною „з двома розумами й двома країнами“ — В’єтнамом та Сполученими Штатами».
«Симпатик» — досить багатоплановий роман. Окрім теми В’єтнамської війни (понад сорок років!), зміни влади, шпигунства, дружби, зради, роман розкриває долю одного чоловіка, яка повинна доводити свою приналежність до країни, бо він — син в’єтнамки та француза, якого не приймають як європейці так і азіати. Здається багатокультурна Америка зможе стати йому матір’ю, але й вона не така безгрішна як здається.
2015 —
Ентоні Дорр
Неймовірний успіх книги «Все те незриме світло» критики відносять не тільки захопливому тексту, а й прекрасно виконаній письменницькій роботі. Воно й не дивно, адже сюжет є наче пазлом з епізодів, які в підсумку створюють неперевершену картину. Але за удаваною простотою письма ховається величезна робота автора. Над рукописом Ентоні Дорр працював 10 років!
Сюжет розвивається стрімко і на кожній сторінці відкриває нові горизонти давно забутої нами історії. Герої роману, німецький хлопчик і сліпа дівчинка з Франції, намагаються вижити під час Другої світової війни й зберегти своїх близьких. Ще одним героєм твору можна назвати радіо. Чудо XX ст. Ентоні Дорр представляє не тільки як магічний винахід людства, а й як страшне знаряддя війни:
«Відкрийте очі, — говорить француз по радіо, — і спішіть побачити, що можете, поки вони не закрились навіки…».
Читається «Світло» досить легко — книга написана красивою й одночасно легкою мовою, сюжет в міру динамічний, проте неймовірно захоплює.
2014 —
Донна Тартт
Цей роман Донна Тартт писала більш як 10 років, і це не просто історія про хлопчика, який намагається віднайти втрачене — це полотно, в якому розкривається сила мистецтва, яке здатне перевернути життя.
Історія життєвих подій Теодора Декера починається з тринадцятилітнього віку. Фатальна випадковість змінює його життя: вибух забирає в хлопця батьків та робить калікою по духу. Можна сказати, що це початок кінця життя Тео. Саме тоді до нього в руки потрапляє картина «Щиголь», середньовічного художника Фабрициуса, і не тільки стає сенсом життя героя, але й змінює його духовно.
Це історія про втрату сім’ї, віру в божественне, про бажання жити, підліткову дружбу, гірку любов, дорослішання, про поділ на «чорне» та «біле».
Також в книжці йдеться про крихкість людського буття. Роман починається зі смерті й дихає нею між наступними рядками. Але, незважаючи на неї, виводить читача до світла та торжества життя через дружбу, любов та красу.
2013 —
Адам Джонсон
Деякі критики порівнюють цей роман з творами Джорджа Орвелла , та Олдоса Гакслі .
Книга Адама Джонсона — це і шпигунський, і любовний роман про викрадення та звільнення, трансформацію і збереження людської особистості, про історію людини, яка «існує» в жахливих умовах тоталітарного режиму. У цьому грандіозному шедеврі автор дає захопливу картину світу, повного зубожіння, корупції, повсякденної жорстокості, але в якому існують також дух товариства, рідкісні моменти краси й кохання.
Дія книги відбувається за часів правління Кім Чен Іра і починається як історія сироти, вихованого в дусі служіння державі. Головний герой книги — Пак Чон До — син зниклої матері й впливового батька, який керує трудовим табором для сиріт. Спочатку він вчиться «битися в темноті», потім викрадає людей з Японії, Китаю, Кореї та Росії, прослуховує розмови іноземних матросів на борту риболовного судна. Після всіх цих «випробувань» герой планує побіг, адже «краще жити будь-де, тільки не тут».
Книга написана за численними історіями жителів Північної Кореї. Багато деталей письменник запозичив зі сторінок «Трудової газети Північної Кореї», де розповідалися приголомшливі подробиці життя населення.
2009 —
Елізабет Страут
«Олівія Кіттеридж» — одна з найвідоміших книг Елізабет Страут. Саме цю книгу було відзначено Пулітцерівською премією, а також іспанською премією Libreter та італійською Bancarella.
Елізабет Страут пише про своїх героїв так, ніби сама знайома з усіма не перший рік, розуміє і приймає їх з усіма недоліками. Дуже тепло, щиро розповідає про непрості характери та сімейну буденність. Книга складається з 13 оповідань, в яких Олівія Кіттеридж зображується головним персонажем, з’являється в незначних епізодах або взагалі в спогадах героїв. Тінь цієї великої жінки, вчительки математики місцевої школи, миготить всюди, в кожній історії. Вона залишає свій слід в душі кожного учня. У декого викликає страх, у декого — повагу або симпатію.
Частини роману не повторюються та не дублюють сусідні, а взаємодоповнюють; абсолютно несхожі за настроєм, вони ідеально підходять один одному, створюючи ефект присутності, даючи можливість відпочити від сили головного персонажа, розгалужують тематичне розмаїття творів.
Це один з тих романів, які варто перечитувати, бо розуміння деяких моментів твору приходить з віком.
Немає коментарів:
Дописати коментар