Україна пам’ятає, світ визнає…

На годину – реквієм до Дня пам’яті жертв голодомору, яка проходила в бібліотеці – філіалі № 5, запросили учнів старшої школи дитячого протитуберкульозного санаторію.

На початку заходу бібліотекарі попросили дітей бути уважними і задуматись над тим, що відбувалося в Україні в 1932 – 1933 роках.

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли люди гинуть від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, – це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше, це набагато страшніше.

Кількість людських втрат від Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. Між сторінками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Підраховано, в Україні щохвилини помирало 17 людей, 1000 – щогодини, а щодоби – 25 тисяч. Але так чи інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії - 8 млн.; Болгарії - 8,5 млн.; Бельгії - 10 млн.; Угорщини - 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська країна.

Ці жахливі цифри приводили у своєму виступі бібліотекарі філії. 

Діти приголомшене слухали та дивилися документальні відеоматеріали.

Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло б бути набагато більше...

Сьогодні кожен з нас засвітить свічку. Цих вогників має бути якнайбільше. Ці вогники символізують нашу скорботу. І ці вогники зігріють душі мільйонів загиблих.