Українські публічні бібліотеки: модернізація або смерть.

Заходиш наче у жилий будинок: безлюдні коридори, хіба що вщент забиті паперовими каталогами. Десь усередині читальний зал, за столиками сидять кілька осіб, поступово перегортаючи сторінки журналів або книг. Це типова картина середньостатистичної публічної бібліотеки в Україні. Жодних тобі комп’ютерів, CD, DVD, ігор - про можливість отримати еBook годі й мріяти.

Усе, як і півстоліття тому: шукаєш рученятами картку у каталозі, передаєш працівникові бібліотеки, а він чи вона приносить книгу. Щоправда, можеш і просто назвати, яка книга тобі потрібна - якщо бібліотекар з досвідом, то вважай, що пощастило - у головах таких працівників цілі каталоги "живуть".

Згідно з даними Української бібліотечної асоціації, в Україні діють 40 тисяч бібліотек різного відомчого підпорядкування. З них 16 тисяч - публічні бібліотеки. Доступ до інтернету мають лише 21 відсоток з них, у середньому один комп’ютер на одну бібліотеку. Відвідувачами здебільшого є школярі та молодь.

Не налаштовані на зміни

"Як бачимо, справи з технічним, інноваційним і матеріальним забезпеченням - кепські, - каже в інтерв’ю DW віце-президентка Української бібліотечної асоціації Валентина Пашкова. - Але повірте, фінансування - далеко не основна проблема українських бібліотек". Персонал, який працює у бібліотечній справі, здебільшого не готовий приймати зміни, не налаштований, не вмотивований, аби бібліотеки стали сучасними у дусі європейських країн, каже співрозмовниця.

Але в Україні є і "прогресивні" бібліотеки, на базі яких створено творчі лабораторії, запроваджують проекти навчання комп’ютерної грамоти літніх людей, навчання для вчителів в опановуванні новітніх технологій, навчання для молодих мам і інше, каже Валентина Пашкова. Тобто модернізуються і змінюються ті заклади, керівництво яких прагне цього, зазначає співрозмовниця.

За останні п’ять років зміни у свідомості українських бібліотекарів відбуваються дуже швидко, а все завдяки програмам міжнародних фондів. "Вони дають поштовх до інновацій, оновлюють обладнання, стимулюють ініціативність", - каже Пашкова. Приміром, саме за підтримки фундації Мелінди і Білла Гейтсів дві тисячі українських бібліотек було підключено до інтернету. Нині українські бібліотеки відчувають опіку з боку "Ґете-Інституту", фонду "Відродження", IREX і інших.

Бібліотека в одному з вишів Мюнхена

еBook в бібліотеках з категорії українських мрій

Однією з ознак модерності бібліотеки є видача електронних книг. Приміром, Мюнхенська міська бібліотека, яка ще у 2007 році видавала 9 тисяч електронних примірників, цьогоріч видає вже 400 тисяч екземплярів. Причому зі стрімким ростом активності електронного позичання, фізичне витребування аж ніяк не зменшилося, каже директорка Мюнхенської бібліотеки Астрід Ліпелт-Калуш.

Усе, чим відвідувач може користуватися у межах приміщення бібліотеки, безкоштовне, наголошує директорка: аудіо-диски, ігри, книги. Береш додому - заплати. Річний абонемент - 20 євро. За рік Мюнхенська бібліотека заробила 3 мільйони євро. Утім, бюджет бібліотеки 37 мільйонів, відтак - без підтримки місцевої влади нічого б не було, додала Астрід Ліпельд-Калуш.

Для українських бібліотек проект електронної книги радше щось зі світу надможливостей. Ця дорога непроста і довга, визнає Валентина Пашкова. По-перше, потрібні значні інвестиції, каже вона. Окрім технічного забезпечення, слід придбати програмне оснащення, забезпечити інтелектуальний захистити авторів, потрібно вирішувати комплекс проблем, у тому числі й законодавчих.

"Працівникам бібліотек доведеться вирішувати і бізнесові питання, бо йтиметься про купівлю ліцензій. Думаю, вони ще не готові до цього. Більше того, доведеться долати чималий опір видавців, які бояться, що люди перестануть купувати паперові примірники", - зазначає Пашкова. Хоча світові дослідження доводять, що існування електронного екземпляру лише збільшує попит на друкований, аргументує віце-президентка бібліотечної асоціації.

Польський досвід: треба гроші і час

Якихось сто кілометрів від Львова, і вже в сусідній Польщі бібліотеки - давно не старий пережиток, каже директор польського Інституту книги Гжегож Гауден. Вони - як аніматори культурного життя, як сегмент розвитку міста, вдається до порівняння Гауден. Причому керівники бібліотек стали партнерами влади з багатьох питань, бо хто як не вони знають уподобання мешканців, а отже й виборця. Але до цього Польща йшла довгих 25 років, додає директор.

Директор польського Інституту книги Гжегож Гауден

Перетворення вдалися, бо влада збагнула роль публічних бібліотек у суспільстві як унікальних місць зустрічей і контактів. Стабільне фінансування, нові сучасні приміщення, навчання персоналу сучасним методам управління, комп’ютерній грамотності, контакту з читачем і навіть мистецтво публічних виступів - усе це дало результат, каже Гауден. Причому навчання проводили здебільшого приватні корпорації, зазначає директор. Тепер поляки, на його переконання, можуть з легкістю відмовитися від будівництва дороги чи великого спортивного комплексу на користь бібліотеки, бо вона працює на весь соціальний пласт, на всі вікові групи.

Українські ж бібліотеки, схоже, лише намагаються стати багатофункціональними, затребуваними - в умовах недооціненої важливості, безгрошів’я та байдужості з боку влади.

Див.:http://www.dw.com/uk/