Поетичні новинки весни.

Весна-2015 в українській поезії – це й відгомін війни, і спроби пригадати, що таке світло і ніжність. Ніби змінити зимове важке взуття на легше, весняне.
Окремо хотілося б зазначити про загальне зростання якості оформлення книг. Видавці охайніше й відповідальніше підходять до розуміння візуального й тактильного облаштування поетичних видань.

Сергій Жадан. «Життя Марії»

 

«Життя Марії» – чи не найсильніша емоційно серед поетичних збірок Жадана. Дещо інакша від попередніх: атмосферою, тематикою, настроями. Солдати, розбомблені будинки, дезертири, сумні жінки, зброя. В його поезії зараз нема місця іронії. Менше стало об’ємних образів, бо в час війни – не до вигадування образів. Зате стало більше чоловічих міцних емоцій, більше життєвості. Взагалі, Жадан став максимально життєвий, максимально природній. Книга як серце, з якого випульсовується біль і любов.

У мене вже кілька років є дивне порівняння розвитку творчості Жадана. Цей розвиток мені асоціюється з сушкою бодібілбера, з її фінальною частиною. Спершу спортсмени сплять, качаються і багато їдять. А перед змаганнями вони скидають зайвий жир. І в кілька останніх днів спеціальними дієтами борються за кожен міліметр рельєфу на пресі. Жадан уже кілька років знаходиться в цій стадії ідеального підсушення, коли видно усі рельєфи його поезії, коли вона мускулиста, здатна піднімати такі тягарі, які іншим не піддаються, і водночас дивуєшся, як все це легко й просто йому вдається!

Також особливістю книжки є те, що Сергій вперше за свою творчість виступає як фотограф – в книзі є його світлини, зроблені під час поїздок на деокуповані території Донбасу. + бонус – 20 перекладів поезій Чеслава Мілоша.

.

Дмитро Лазуткін. «Червона книга»

 

Зараз війна – однозначно ключова тема української поезії. Навіть для такого ліричного й спортивного поета як Лазуткін вона стала наразі найважливішою. Дмитро їздив на Донбас підтримувати бійців, зазирав у їхні обличчя. Він знає, як це – відстоювати свою територію. Про це – перша частина «Червоної книги».

Друга частина – передчуття війни, пророчі настрої, хвилювання й тривогу.

Третя частина – своєрідний вихід на поверхню – до проміння, до ніжності, насолод і усмішок. Структура книги каже нам – скоро на нас чекає щось кардинально інакше – дуже приємне і світле.

Дмитро парадоксально вміє суміщати в собі й мужність і надзвичайну ліричність. Болюча, але чуйна, сумна, але гаряча книжка.

.

Мирослав Лаюк. «Метрофобія»

 

Друга книга віршів Лаюка буде не менш об’ємна, не менш яскраво оформлена, не менш сильна, ніж перша. А навіть більше.

В книжці – багато природи, рослин, тварин, релігійності, неурбаністичних персонажів. І сонетів, бо Лаюк чи не єдиний молодий поет, який активно використовує цю форму віршування.

У поезії Лаюка мені не вдається знайти слабких місць. Просто коли його читаєш, то розумієш, що він саме це й хотів сказати, і він це каже впевнено, переконливо, виправдано. Деякі тексти, якщо взяти окремо, можуть не вловлюватися як самодостатні, але в контексті циклів віршів, якими любить писати Мирослав, картинка стає цілісною. Його вірші часто водночас й іронічні, і серйозні.

Книга увіллється також і в середовище художників, адже її оформила відома художниця Жанна Кадирова. Окрім оформлення Кадрової, у «Метрофобії» буде оригінальна задумка самого Мирослава, але не спойлимо до часу обов’язкового придбання збірки)

.

Олег Коцарев. «Цирк»

 

З роками Коцарев не припиняє дивуватися дрібницям, і з простих ситуацій вміє виокремити й виростити цілі історії, веселі й драйвові, такі, що не налазять на голову, і такі, що потім не вилазять з неї.

Вірші сподобаються людям, які шукають тотальної життєдайності й грайливості, сплеску усмішок, інтересних парадоксів.

Його нова книжка видається найціліснішою з усіх його попередніх. І, здається, найсильнішою. Раджу.

Світлана Богдан. «Той, Хто бачить мене»

 

Світлана, попри свою дитинність і усмішку, – має найчіткішу серед молодої поезії ритмічність. Кожен її вірш – ідеально ритмічний, без синкоп, пауз і неточностей. За цим видно складну роботу з текстами.

Щось є в цій книзі від хіппі. Щось – від інтровертних розглядань простору і навчання бути в цьому світі. Щось – від пошуків та знаходжень любові, такої теплої, ніжної і вмиротвореної.

І образи – чіткі й об’ємні.

.
. .Юлія Стахівська. «Verde»
 

Вірші Стахівської – концентрат, який доведеться читати трішки повільніше, ніж інших поетів у цій добірці. Бо в одному рядку – відкриття, в іншому – одкровення, в третьому – приємність. І так – вся книга. В певний момент читання здається, що перегорнути сторінку в цій книзі, – це почути шелест рослин, почути, як звучать її вірші. Настільки поезія авторки – обличчям до обличчя з читачем.

Прочитаний вранці вірш із цієї книги – як шматочок цукру, покладений в рот. Він розсмокчеться тільки під вечір.

Григорій Семенчук. «MORE»

«MORE» — друга збірка Семенчука, літератора, музиканта, програмного директора ГО «Форум видавців». До неї увійшли як суто поетичні тексти, так і написані для гурту «DrumTиатр», основними учасниками якого є Григорій та Юрій Іздрик. Дух Іздрика взагалі відчувається у всій книзі – він її художньо оформив. Також окраси текстам додають фотографії Олександра Насаленка, яких на 80 сторінках збірки я нарахував аж 22, вони гарно сенсуально переплітаються з віршами.

Семенчук пише дещо розхлябано, кострубато. Але це не негативна ознака стилю, навпаки. Тут добре порівняти його манеру письма зі стилем одягу, що називається кежуал. Його вірші – це коли ти вдягнений недбало, але модно, сміливо, але ненав’язливо, і головне, що такий одяг носити зручно.

Він пише й чуйні, позірно спрощені вірші про любов, й нахабні – про патлатих на районі, й загравальні – про субкультури та легкі наркотики, й іронічні, але болісні – про Україну та інший патріотизм. Загалом, Семенчик читається на контрасті – його поезія і клубна, і водночас тяжіє до класичного вираження..

Юрій Завадський. «Таксист»

 

Завадський – явище в українській літературі. Він пише впевнено, незважаючи та не, що навіть для підкованого читацького ока його вірші можуть бути складними, незрозумілими. На те й існує авангардна поезія – вона кусається саме тоді, коли ти її пробуєш погладити за шерстю.

Дивини у віршах Завадського виникають в неочікуваних місцях. І це ті тексти, для яких важливо йти вглиб, хоча б на мить торкатися сутностей, вони – це складносурядні зі складнопідрядними конструкції, будівлі, але в них завжди є вхід. Головне – знайти вихід.

..

Томаш Деяк. «Колискова Кусто»

 

Деяк видає другу книжку. Він довго йшов до неї – має за плечами виступи на десятках фестивалів, багато пише, і, що важливо, з кожним роком виглядає все кращим і кращим поетом.

Також він займається музикою. І це відчутно в текстах – ритмічність, гнучкість, внутрішня мелодика.

Томаш – все-таки романтичний. Все-таки інтимний. Все-таки – дуже ліричний. Переконаним романтикам ця книга точно сподобається).

.
.