Зустріч з письменником Мирославом Дочинцем у Дніпродзержинську.

Відомий український письменник, лауреат премії ім.Т.Г.Шевченка 2014 року Мирослав Дочинец 18 квітня відвідав Дніпродзержинськ.Відбулися дві зустрічі письменника: з учнівською молоддю в кінотеатрі ім.Т. Г.Шевченка і з  читачами у Центральній міській бібліотеці.

Мирослав Дочинець – автор найбільш тиражованих в Україні книжок. Тільки «Андрій Ворон» (роман «Вічник» та зібрання сентенцій від його ж імені) перевалив за 300 тисяч проданих екземплярів. Книги вже викликали інтерес  за межа­ми України. Це справді успіх.

 Секрет успіху «Вічника» чи «Криничара» має свої суб’єктивні (майстерність автора) й історично об’єктивні причини. Проза Дочинця завжди відзначалася стилістичною лапідарністю, прозорістю, афористичністю. Закономірно, що його авторами-вчителями є Бунін і Паустовський. Під прозою слід розуміти не лише художні твори, але й нариси автора – дивовижні за вмінням подати деталь, відшукати коштовний скарб людського досвіду, застосувати справжній ефект очуднення, від якого світ раптом стає зовсім інакшим. Молодим журналістам взагалі варто було б повчитися точності й людяного ставлення до своїх персонажів якраз на прикладі дочинцевої публіцистики.

На зміну постмодернізму в літературі приходить проста наративна проза, приходять різновиди коміксів, афористичні синтаксичні блоки, з’являються персонажі, позбавлені шкідливих рефлексій, герої-переможці. «Нарешті!» – сказав зголоднілий за такою прозою читач і почав жадібно хапати книжки Мирослава Дочинця. Прийшов його час. Заклопотані справами бізнесмени і депутати, яким не вистачає часу, все-таки встигають читати «Многії літа», де немає ні описів, ні сюжету, але є речі, які запам’ятовуються, які дають життєвий орієнтир. Щодо романів, то, звісно, їхнім виграшем стали персонажі-переможці, тобто герої, здатні здобути довіру природи, підкорити соціальні обставини.

Людство, яке довгий час переживало стрес від власних  відкриттів і винаходів, виробило імунітет до наукових знахідок. Людство знову повертається до старих перевірених часом істин – звісно, перегартованих естетичними стресами упродовж ХХ століття.І саме у цей момент відбувається спалах літературної продуктивності Мирослава Дочинця. «Лис у винограднику», «Вічник», «Криничар», «Руки і душа»... 

М.Дочинець у своїх відвідинах не оминає й провінції, обов’язково відгукується на запрошення. Тим більше, що сьогодні літературне життя настільки децентралізоване, що не обов’язково адміністративний центр є центром літературним.