Шевченко як художник: лекторій для студентів медичного училища.

Вчора в Центральній бібліотеці ім. Т.Г. Шевченка розпочався курс лекцій для студентів вузів і технікумів, присвячених 200 - річчю з дня народження Великого Кобзаря.

Тарас Григорович Шевченко – видатний український письменник та поет, чия творчість зробила його не багато не мало, а символом українського народу та однією з головних колон, на якій тримається вся наша українська культура. Так, всі ми з вами ще із шкільної лавки добре знаємо Шевченка саме як письменника, поета, та от трошки призабули про те, що Тарас Григорович був не лишень геніальним письменником, а і не менш геніальним художником. Художня спадщина Тараса величезна – збереглось 835 творів, картин, портретів, гравюр на різні теми, написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 художніх творів вважаються втраченими, нажаль. У сьогоднішній лекції маю намір познайомити вас із цією значно менш висвітленою стороною творчості видатного українця, познайомити вас із Шевченком-художником. Цими словами розпочала свою розповідь провідний бібліотекар абонемента Алла Беленко.

Потяг до живопису та малювання у Шевченка був з самих ранніх років його життя, ще будучи зовсім маленьким Тарас любив розмальовувати крейдою стіни хати, стіл, лавки, різними дивними чудернацькими візерунками, також з насолодою малював людей, тварин, пейзажі. Якось намалював п’яного дяка Богорського, в якого перебував на вихованні з 13 років, після смерті своїх батьків. Дяк образився на свій портрет і покарав юного художника. Згодом Шевченко втікає від дяка-самодура, а оскільки тяга до живопису перетворилась на незгасну пристрасть, Тарас цілеспрямовано шукає у навколишніх селах вчителя-маляра. І знаходить – спершу стає учнем диякона Ефремова, а згодом вчиться малярству ще в багатьох різних майстрів.

У 1828 році Шевченко стає наймитом  Енгельгарда. Павло Енгельгард запримітив талановитого хлопця і вирішив зробити з нього свого придворного живописця (тоді то було модно) і спершу взяв його з собою у мандрівку до Вільно, де Шевченко ймовірно навчався у професора малювання Віленського Університету Рустемеса.

 Портрет пана Енгельгарда, зроблений аквареллю, 1833 рік.

У 1831 році Енгельгард разом із Шевченком переїздить до Санкт-Петербургу, тогочасну мистецьку та культурну Мекку Російської імперії. У Петербурзі талановитого хлопця помічають видатні російські художники Карл Брюллов та Василь Жуковський, які спільними зусиллями викупляють Тараса із кріпацтва та сприяють його вступу до Петербурзької академії мистецтв, а Карл Брюллов стає вчителем та наставником юного художника.

У майстерні Карла Брюллова відбувається його подальше мистецьке формування. В цей період Тарас знайомиться із творчістю відомих майстрів світового живопису: Рембрандтом, Рубенсом, Ван-Дейком, Веласкесом. А одною з заповітних Шевченкових мрій, якій так і не вдалось здійснитись було відвідати Італію та познайомитись із великим італійським мистецтвом епохи ренесансу. Шевченко закінчує академію мистецтв одним з кращих студентів, а його художні твори то і діло отримують різні премії та винагороди.

«Катерина» – одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією у 1840 році. Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які неначе хвилі здіймались у його серці. Босонога дівчина на центрі картини, символізує страждаючий український народ, російський солдат на коні – самодержавну російську монархію, що пригнічує Україну, селянин, який сидись на землі (чимось схожий на козака Мамая) втілює собою вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературну, так і художню творчість Тараса.

Ця картина називається «Циганка гадає українській дівчині», написана у 1841 році, тут теж прослідковується схожий сюжет, а українська дівчина символізує не що інше, але саму Україну.

У 1843 році Тарас покидає Петербург та відправляється у свою мандрівку Україною під час якої малює низку гарних українських пейзажів:

Костел у Києві, 1846 рік.

У 1847 році Шевченко отримав замовлення написати портрет молодої княгині Катерини Кейкаутової, ніжна та юна жінка, яка страждала від деспотизму свого чоловіка, викликала співчуття та симпатію художника. Вже закінчивши свій портрет, він довго її згадував і навіть передбачив у повісті «Княгиня» (вже написану у засланні) її швидку смерть. Цей образ був його останньою згадкою про свободу – при поверненні з маєтку князя на нього вже чекали жандарми, в яких був наказ арештувати Шевченка за активну участь у Кирило-Мефодіївському товаристві (створеному для боротьби проти кріпацтва) та за «обурливі» твори. Вирок був єзуїтським, Шевченка віддано у солдати із забороною писати та малювати.

10 років провів Шевченко у засланні, спочатку у Орський фортеці, потім у Новопетровському форті і тільки у 1857 році, вслід за смертю російського царя Миколи Першого завдяки енергійним клопотанням його друзів у Петербурзі він отримав довгоочікуване помилування. Саме в ці важкі роки мистецтво Шевченка-художника осягає незвичайної глибини, окрашене особистими стражданнями воно ще більше починає звертатись до вічних тем.

Серед майже 400 робіт того періоду виділяються акварельні пейзажі, зроблені під час експедиції географа А. І. Бутакова, до якого завдяки щасливому провидінню Тарас потрапив художником. Шевченко дуже любив природу і був прекрасним пейзажистом.

А це одна з кращих його картин пейзажного напрямку – «Пожежа у степу», написана у 1848 році, під час степного переходу із Орська до Аральського моря, коли Шевченко став очевидцем дивовижного вражаючого видовища – велетенського полум’я, від підпаленої казахами сухої трави.

Але не менше полум’я горіло в душі легендарного Кобзаря, який залишив нам у спадок свої чудові художні та літературні твори, які надихають та будуть надихати ще не одне покоління українців.