Після радянських “перебудови” і “гласності” настав період пробудження національної свідомості в Україні. Кінець вісімдесятих початок дев’яностих років стали знаковими з цього питання і в діяльності нашого міста.
У Дніпродзержинську створюється ініціативна група для формування організації товариства української мови. Наше місто стає місцем консолідації демократичних сил. 18 липня 1991 року в Будинку політосвіти міськкому партії пройшла установча конференція Асоціації демократичних Рад України. Вперше в політичній акції Придніпров’я взяла участь і делегація демократичних Рад Західної України. Червоною ниткою конференції проходило не тільки обговорення найважливішого документа, прийнятого Верховною Радою 16 липня – Декларації про державний суверенітет України, але і кроки по її практичному впровадженню в дійсність.
А рівно через два місяці в Києві було прийнято Постанову Президії Веховної Ради України про прапор, яку підписав Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук. У ньому було сказано: “Президія Верховної Ради України постановляє: До прийняття Конституції України дозволити в протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор”.
Акція підняття синьо-жовтого прапора над Дніпродзержинською міською радою відбулася в День міста – 21 вересня 1991 року. Погода в той день виявилася сонячною, людей зібралося чимало.
Мітинг з нагоди підняття прапора відкрив депутат міськради В’ячеслав Коваль. Потім він надав слово голові міськвиконкому Леоніду Гаманюку, який привітав присутніх зі святом міста і підняттям прапора, як символу відродження незалежної суверенної України. Прапор, подарований Львівським міськвиконкомом, освятив отець Олександр з Дніпропетровської автокефальної церкви. Право його підняти отримали реабілітовані політв`язні Дмитро Павлів і Никандр Василишин, керівник місцевого Товариства української мови, а також молоді активісти Товариства, депутат міськради Сергій Злючий і Валерій Чорномаз. Синьо-жовте полотнище піднімалося на щоглу під звуки пісні (тоді ще не гімну нашої країни) “Ще не вмерла Україна”.
Потім виступили народний депутат СРСР Сергій Конєв і письменник, колишній дисидент Володимир Сіренко. На мітингу зі своєю фактично передвиборною програмою перед присутніми виступив і претендент на посаду президента України, народний депутат України В’ячеслав Чорновіл. Він охарактеризував політичну ситуацію в Україні та концепцію дій, які необхідно виконувати, виходячи з проголошення Акту про незалежність.
Розповідає учасник тієї події, депутат міськради 1990-1994 років Сергій Злючий: “Виразно пам’ятаю майже кожну дрібницю, що передувала моменту підняття синьо-жовтого прапора на міськвиконкомівській щоглі. На той час в місті перебував депутат Верховної Ради В’ячеслав Чорновіл і мав виступати на мітингу перед виконкомом. Невелику конструкцію, з котрої він мав виступати, ми встановили так, щоб велика верба, що тоді росла перед будівлею прикривала спину тому, хто виступає. Треба сказати, що народу на цю подію зібралося чимало, близько тисячі осіб. Люди і настрої у натовпі були різні, тож, міліціонери були насторожені повідомленням про те, що з натовпу ніби хтось планував кидати пляшки у промовців. Попри це, мітинг розпочався спокійно і урочисто.
Від депутатів міської ради піднімати прапор визвалися Валерій Чорномаз і я, а від ветеранів українського націоналістичного підпілля – колишній в’язень Микола Павлів та ветеран ДСВ Нікандр Василишин. Ми розтягли прапор за його чотири кута і рушили до дверей правого входу виконкому. На сходах виконкому ми зустрілися і привіталися з В’ячеславом Чорноволом, який саме виходив для виступу. На другому поверсі з приймальні голови вийшла схвильована секретарка і сказала, що хтось телефонував у приймальню та погрожував снайперським вогнем по тих, хто підніматиме український прапор. Ми розуміли, що це провокаційні дзвінки і продовжили підніматися сходами на четвертий поверх. Маючи каліцтво ніг, обидва ветерани йшли повільно, але долали поверхи наполегливо, розуміючи урочистість і історичність моменту. Чималою проблемою для обох ветеранів стала драбина з четвертого поверху на дах виконкому, але ми допомогли їм піднятися на самий дах. Ми зняли старий червоно-блакитний прапор УРСР і прикріпивши до тросика українське синьо-жовте знамено, почергово долучилися до піднімання його на щоглі. Коли ми повернулися до учасників мітингу, то нам розповідали, що під час підйому українського прапора багато людей витирали сльози радості”.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
http://www.fotik.top/yak-nad-dniprodzerzhinskim-miskvikonkomom-vpershe-zamayoriv-sino-zhovtiy-prapor/